WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

і стратегічних варіантів політичної поведінки, програм соціального розвитку, що розробляються і впроваджуються у громадську свідомість, запропонованих засобів, зразків, стандартів життєдіяльності людини, соціальних верств і груп населення, соціуму в цілому.
Теорія, на відміну від доктрини, не є ортодоксальним утворенням. Її положення легко можуть переглядатися, коригуватися, замінятися іншими, більш досконалими, що виступають засобом адекватного пізнання соціальної дійсності, її окремих сфер. Тобто під теорією ми розуміємо рефлексивну (пізнавальну, критичну) діяльність суспільно-історичного суб'єкта, що спрямована на достовірне осмислення, інтерпретацію та оцінку об'єкта, який є предметом вивчення. Американський соціолог Н. Смелзер обґрунтовує сутність теорії як деякого абстрактного твердження, яке включає в себе певну сукупність взаємопов'язаних уявлень або гіпотез. Теорія, з одного боку, скеровує процес дослідження, а з іншого - формулює нові теоретичні узагальнення на підставі отриманих результатів наукового пошуку.
Розвиненість класових відносин є показником зрілості суспільства загалом. У всякому випадку - його соціальної структури, бо наявність зрілих класів і цивілізованих стосунків між ними є свідченням організованості та впорядкованості міжгрупових взаємин. А також певною гарантією того, що в такому суспільстві здійсниться нагромадження багатства (функція панівного класу), справедливе та своєчасне його вилучення та переведення шляхом продуктивного інвестування в ресурси розвитку (науку, техніку, культуру та освіту), що є змістом протестуючої діяльності пригнобленого класу. Таким чином, головним елементом ідеології панівного класу виступає ефективність, пригнобленого - справедливість. Тим-то у них і різне тлумачення соціальної справедливості.
Нерозвиненість класових відносин може простежуватись у декількох варіантах. Вона може означати нерозвиненість одного із класів. Якщо, наприклад, панівний клас є одночасно і керівним (розвинена форма панівного класу), і пригнобленим, то він одночасно є й уярмленим (нерозвинена стадія пригнобленого класу), а ідеологія панівного класу буде водночас панівною ідеологією такого суспільства. Вірогідніше, політична система такого суспільства буде однопартійною, ідеологія - державною, держава - тоталітарною, централізованою, репресивною і партократичною. Одержавлюючись, ідеологія втрачає свої соціальні функції, тобто перестає бути засобом ідентифікації, згуртування і спонукання. За неї це роблять держава і партія. Не партійна маса, а партійний апарат. Ідеологія у цьому випадку вироджується в державницьку риторику та фразерлогію.
У випадку нерозвиненості панівного (пригноблюючого) і розвиненості пригнобленого (організованого-протестуючого) класів дедалі більшої сили і могутності буде набирати революційна ідеологія. Вона ставатиме все більше бунтівною, роздратованою, викривальною, агресивною, концентруючись навколо "образу ворога". Врешті-решт, вона теж перестає бути власне ідеологією, трансформуючись в запальну і п'янку соціальну утопію.
У випадку нерозвиненості обох класів (поєднання панівного-пригноблюючого і пригнобленого-уярмленого) панує соціальний, а з ним - ідеологічний, застій. Проте зовні він виглядає як бурхлива ідеологічна активність. Тільки вона дуже часто є безцільною, непродуктивною, можливо, навіть недоцільною.
Застій - це не просто призупинення соціального розвитку на деякий час, відпочинок перед далекою дорогою. Застій - це падіння розвитку, прискорене відставання суспільства. Відставання одночасно у двох відношеннях: відносно самого себе (своїх колишніх позицій) і відносно інших країн. Зрозуміло, що така ситуація є незвичною, тривожною. І перша реакція найбільш мобільної частини суспільства на подібний стан - ідеологічна рефлексія.
Та швидкість падіння буває досить часто настільки значною, що суспільство не встигає осмислити постійно плинну ситуацію. Ідеологічна рефлексія в цих умовах стає перманентною, самоцільною. А це вже не ідеологія, бо вона не виконує свого суспільного призначення: орієнтувати, ідентифікувати, оцінювати, консолідувати, спонукати, сприяти організації колективних дій. Перманентна плинна ідеологічнарефлексія не встигає поширюватись у достатній мірі, "переварюватись", засвоюватись значними масами людей. Тому ідеологія вироджується в демагогію - пустопорожню словесну активність, безцільну і безплідну політичну тріскотню, яка нікого особливо не зачіпає і не хвилює, проносячись над поверхнею суспільного життя. Демагогія стає в цих умовах особистим покликанням, особливого роду професією і способом життя. А політики - переважно демагогами.
В умовах соціальної кризи відбувається активна рестратифікація соціогрупової структури суспільства - зайняття групами нових соціальних позицій та їх обживання, пристосування колективної поведінки до нових умов існування. Більшість соціальних груп при цьому втрачають колишні позиції, їх соціальна ситуація різко погіршується. Але якщо падіння є тривалим, нова соціальна ситуація залишається невизначеною. Групи, а особливо їх мобільний авангард, з цього приводу перманентно рефлексують, прагнучи усвідомити причини, виявити винуватців, визначити колективну перспективу. Тематика, концептуальні підходи, оцінки, спонукальні гасла при цьому постійно змінюються, частково виражаючи об'єктивний стан речей, частково - внутрішню невизначеність і розгубленість. У таких умовах можлива лише деяка псевдоідеологія, найчастіше - демагогія.
З іншого боку, групи, соціальна ситуація яких поліпшується, теж не можуть стати суб'єктами чи продуцентами повноцінної ідеології. Верхня межа їхньої висхідної соціальної мобільності теж ще не визначилась, бо час падіння одних і підйому інших приблизно однаковий. Приблизно однаковою є також глибина просування вгору і вниз, тобто чим нижче падають одні, тим вище мають піднятися інші.
Але групи висхідної соціальної мобільності, особливо у кризовій ситуації, як правило, нечисленні, бо соціальна піраміда звужується до верху: місця вгорі завжди менше, аніж внизу. Отже, їх ідеологічна продукція не може мати значного поширення як внаслідок їхньої нечисленності, так і невизначеності ситуації їхніх гомологічних груп (груп схожої ситуації). Всі свої ресурси висхідна група витрачає на просування вгору, тому для активної ідеологічної діяльності не залишається ні часу, ні енергії, ні належної позитивної мотивації. Нарешті, у більшості випадків група, що просувається знизу вгору, не має належної культурно-освітньої підготовки, аби стати продуцентом привабливого ідеологічного продукту. А їхня нова соціальна ситуація не є настільки легітимною у правовому і моральному відношеннях, аби їхня ідеологія була широко підтриманою.
Невизначеність соціогрупової структури, відсутність стійкого та однозначного розшарування не сприяє появі у просторі найбільш значної в ідеологічному відношенні фігури - політичних партій. Адже саме для них ідеологія є основним ресурсом соціального діяння і політичного виживання. Партії не виникають або (що буває частіше) не закріплюються і не виживають через відсутність адекватної соціальної бази. У зв'язку з цим замість нормальних партій взаємодіють невеликі,

 
 

Цікаве

Загрузка...