WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

спрямованого реформування суспільства; е) приборкання "холодних" цінностей ринку (свободи і відповідальності, власності, праці та безпеки) теплом людського взаєморозуміння, співпраці й успіху.
При цьому порядок і спокій розглядаються як атрибутивні умови здійснення реформ, своєрідні соціальні гарантії плавності, безперервності культурно-історичного розвитку суспільства.
У сфері зовнішньополітичної діяльності соціал-ліберальну модель характеризують такі принципи: а) забезпечення незалежності української держави, її економічної та політичної безпеки шляхом реалізації національних інтересів; б) відкритості до світу, співпраці та діалогу, підтримки різних суб'єктів світового цивілізаційного процесу, несилового вирішення конфліктів виходячи з пріоритету загальнолюдського над національним, класовим, корпоративним, груповим; в) врахування загальнопланетарної тенденції до утворення глобальних міжконтинентальних, міжнародних, міждержавних союзів, блоків та формувань; г) розуміння неподільності, спільності долей народів і держав у ядерну добу, унікальності людської цивілізації, неперевершеності людини як вищого творіння Космосу; д) визначення пріоритетів, стратегічних партнерів на Заході, Сході і Півдні; е) інтеграція України як рівноправного партнера в європейське та світове співтовариство.
Зазначені теоретико-методологічні підвалини, загальні контури та складові компоненти моделі як системного утворення дозволяють стверджувати, що сутність ліберально-демократичної ідеології полягає в мобілізації та накопиченні ресурсів, проведенні ефективних, соціально спрямованих ринкових реформ з перспективою формування дворівневого суспільства: в економічній сфері працюють ліберальні механізми, у соціальній галузі - захист, розподіл, винагорода та оплата праці здійснюються відповідно до національних особливостей соціал-демократичної ідеї.
Змальовуючи загальні контури соціал-ліберальної моделі, варто зазначити, що остаточну відповідь про її бажаність, відповідність реаліям сьогодення може дати її "ціна", основними вимірами якої є подолання системної кризи та гідний рівень життя народу. Не менш актуального звучання набуває і політичний бік цього питання, а саме формування коаліції центристських політичних сил. Ще привабливіше виглядає перспектива формування потужної політичної партії центристського спрямування з адекватною соціальною базою, середнім класом як основою майбутнього стану країни, гаранта її стабільності та передбачуваності. Соціальною основою становлення ідеології центризму є заможні, владні і престижні верстви населення, а також найбільш кваліфіковані, компетентні та динамічні соціальні групи. Покладання на власні сили, ініціативу та відповідальність органічно поєднуються з особистою автономією, "природними" правами і "контрактними" стосунками, що може розглядатися як потенційний ресурс розвитку і своєрідний кредит довіри.
Політична ідеологія відносно самостійна по відношенню до ідеології або її окремо взятого історичного типу, на базі якого вона виростає. Автономність, суверенність політичної ідеології полягає в тому, що вона за своїм змістом більше прагматична, менше догматична, схильна швидше дотримуватися вимог політичної кон'юнктури, ніж залишатися вірною букві або духу ідеології, що її породила. Останню вона не ідеалізує, навпаки, її дотримується настільки, наскільки вона сприяє вирішенню завдань політичної боротьби. Політик завжди прагматик, його завдання - перемагати на виборах, а не відстоювати "чистоту" ідеології, ортодоксальність її принципів та положень. Саме тому політик завжди легко відійде від "фанатизму" ідеології, підкоривши її вимоги кон'юнктурі політичної боротьби, цілям досягнення перемоги. В силу цієї обставини політична ідеологія має нібито подвійний статус. З одного боку, вона ідеологічна, поділяє переваги і недоліки т. зв. родових ідеологій (тобто тих, які її породжують, викликають до життя), включаючи їх "фанатизм", догматичність, ортодоксальність. З іншого боку, політична ідеологія, так само як і її поборники та прибічники, може відступити від ортодоксальних положень базової ідеології, пристосувати їх до особливостей тієї чи іншої соціально-політичної ситуації, а то й взагалі принести їх в жертву. Політична ідеологія прагне піднятися над ситуацією моменту, з'ясувати горизонти розвитку, оволодіти соціальною істиною і в цьому сенсі претендує на статуссвоєрідної науки, допускаючи водночас як "корелят" істини інтереси професійних груп, соціальних та етнічних спільнот, союзників, прибічників та спільників партійного життя. У цьому проявляється її двоїстість, амбівалентність, внутрішня суперечливість.
Світогляд же, на відміну від ідеології, є цілісним, узагальненим образом світу і людини в ньому. Світогляд формується у свідомості суб'єкта діяльності, складається як інтегрована цілісність із трьох основних структурних компонентів: ціннісного, нормативного та пізнавального. Його суть не може бути зведеною до суми зазначених компонентів, а тим більше до одного чи декількох. Світогляд є синтезом, інтегрованою єдністю структурних елементів, і залежно від ступеня переваги, домінування одного над іншим, базової, субстанційної основи можна говорити про філософський, релігійний, соціально-політичний, науковий або буденний світогляд. Матеріальним носієм останнього можуть виступати наука, релігія, філософія, ідеології, або ж світогляд формується стихійно, складається як результат повсякденної діяльності людини, виявляє себе у формі буденної свідомості. Саме в цьому сенсі З.Фрейд визначав світогляд як інтелектуальну конструкцію, яка одноманітно (тобто грунтуючись на певній початковій, вихідній субстанції, виходячи з цінностей, норм, традицій, знань тощо та можливих поєднань зазначених компонентів) розв'язує всі проблеми буття людини.
У значно тіснішому зв'язку з ідеологією, ніж світогляд, знаходиться доктрина (політична, правова, економічна, військова), яка Є. Вятром визначається як "ідеологія з дуже високим ступенем систематизації, що викладається, як правило, у вигляді теоретичних узагальнень". Доктрина є ортодоксальною (у своїй принциповій частині) моделлю розвитку суспільства, що конструюється на засадах усвідомлення партикулярних інтересів, цінностей, уявлень, ідеалів. Вона будується на концептуальній основі того чи іншого типу ідеології (або, за Маннгеймом, "стилю мислення", "мисленнєвих навичок"), є засадничою основою діяльності політичної партії (правлячої або опозиційної) і спрямовується на оволодіння масами, соціальним простором, окремими людьми. Доктрина, наголошує А. Мендра, "є достатньо ортодоксальним утворенням, що базується на певних цінностях та обов'язково приписує дію".
Доктрину характеризує: а) прагнення інтерпретувати перебіг подій, викладати, коментувати й оцінювати явища і факти дійсності у світлі ортодоксальності, яка визначається партійно-ідеологічною парадигмою, тобто характерний тенденційний виклад подій та фактів, спроба інтерпретувати суспільно-політичний розвиток у вигідному для себе висвітленні, його апологетика; б) намагання переконати маси (електорат) у перевазі (об'єктивній та суб'єктивній) власної партійно-політичної позиції, доцільності та ефективності тактичних
Loading...

 
 

Цікаве