WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

повинні в силу свого статусу виправдовувати існуючий стан речей (консервативні типи ідеології), або ж, навпаки, вести боротьбу за його скасування (радикальні типи ідеології). По-третє, ідеології можуть надавати смисл і законність діям людей, їх вимогам.
Французький соціолог А. Мендра визначає ідеологію як систему доцільних, науково обґрунтованих положень, що покликані давати зв'язне (coherente) пояснення соціальної дійсності.
Р. Гароді, навпаки, вважає, що ідеології, включаючи і світові, - лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, націоналізм та ін. - не спроможні дати задовільні відповіді на поставлені постіндустріальною цивілізацією питання в силу утвореного розриву між дійсністю, що далеко пішла вперед, і застарілими теоретичними конструкціями.
Дійсно, панівні ідеології не можуть не позначатися на життєдіяльності соціуму, його менталітеті. Однак характер, соціальні наслідки, а значить і "ціна" тих чи інших ідеологічно заданих соціальних орієнтацій різна, а часом і прямо протилежна. Висловлений Р. Гароді докір на адресу світових ідеологій, певна річ, справедливий по відношенню до кожної з них, хоча й різною мірою вже тому, що ідеології в силу їх призначення, місця, ролі, функцій не можуть претендувати на статус науки. У протилежному випадку вони перестануть бути ідеологіями. Саме тому зазначений Р. Гароді розрив неминучий, можна сказати атрибутивний, але ступінь його вияву, його "ціна" в різних типах ідеології є різною. Найзловіснішого характеру зазначений розрив набуває за умов панування тоталітарних форм ідеології, зокрема комуністичної, яка утвердила у свій час репресивний політичний режим і утримувала його упродовж більше ніж 70 років. Сам факт розпаду СРСР, світової системи соціалізму, утворення на її уламках нових суверенних держав лише підтверджує ту істину, що "можна жити з поганою економікою (адже вона щонайменше надає шанси для її оздоровлення і розвитку), але не можна - з поганою ідеологією". Особливо з ідеологією, з її надмірними претензіями, правом на "теорію з великої літери", що не знає помилок і виключень, ґрунтується на непохитній аксіомі: "якщо дійсність не узгоджується з теорією, то тим гірше для самої дійсності". Будь-яка теорія, відзначав М. Фуко, може "звільнити" лише нав'язавши себе, втиснувши соціум у прокрустове ложе ефемерних конструкцій, паралізувавши його волю, вбивши його менталітет, будь-яку спроможність до самостійної творчої дії засобами тотального примусу, насилля, погроз, заборони, однодумства, чванливої парадності та всезагальної підозрілості. Можна, мабуть, погодитися з висновком О. Сугоняка, котрий він робить у своїй нещодавно надрукованій праці "Україна: повернення до себе", що сьогоднішня Україна - це постгеноцидна, покалічена держава, яка пережила страшну трагедію - лоботомію: вбивство розуму нації.
Але ідеологія від ідеології відрізняється. Ідеології, як і люди, мають свою долю - вони народжуються, живуть і помирають. Одні - у поважному віці і з почуттям виконаної справи, передаючи естафету життя наступникам, інші - в дитинстві, тільки народившись, треті ж устигають міцно встати на ноги, утвердитися, але якою ціною? Інколи ціною власного життя, бо вся їхня енергія йде на реанімацію самої себе при постійному звуженні фактичної соціальної бази, джерел підживлення, геополітичного простору.
Аналіз діалектики загальнолюдського, національного та класового свідчить, що в осягненні сутності ідеології важлива роль належить не тільки класовим, груповим інтересам, а й національним. З'ясування етнічного "Ми" набуває особливої значимості в умовах нестійких суспільних станів, кризових ситуацій, загрози дестабілізації, перехідних періодів, пов'язаних з модернізацією суспільного організму. Дієвим засобом об'єднання, інтеграції етносів як суб'єктів державної етнополітики, класів, еліт, політичних партій і рухів, конфесій, громадян країни може виступити національна ідея як напрямна ідеологія (вислів О. Субтельного). Тобто ідея постає як система теоретичних положень із визначенням цілей та завдань загальнонаціонального розвитку, цінностей та ідеалів саморуху, традицій, звичаїв та обрядів, національної гідності, напрямів технологічного прориву до постіндустріального суспільства, шляхів входження до світового співтовариства народів і країн, захисту життєвих інтересів усіх етносів - великих і малих, що складають народ України. Необхідність національної ідеї як інтегративної, об'єднуючої пов'язана з тією обставиною, що Україна як суверенна держава народилася без національно-визвольної боротьби. "А це означає, - пише О. Субтельний, - що "героїчний період" - час спільних зусиль, боротьби і жертв (дійсних та уявних), який зазвичай охоплює довгий період в історії національних держав, - вукраїнському випадку відсутній. Внаслідок цього Україні буде важко витворити той здатний надихати "міф творення", який є стандартною рисою нових державних формувань. Брак "героїчного періоду" також означає відсутність героїв та страдників, наявність яких неминуче пов'язана з виникненням нових національних держав. Навіть найвправнішим маніпуляторам історії буде важко зображати Леоніда Кравчука в патріархальній ролі "батька свого народу".
Наявність ще однієї прогалини в ідеологічному житті молодої української держави також свідчить на користь розробки, концептуального обґрунтування національної ідеї, а саме: "відсутність чітко окреслених ворогів. Справді, відносини з Росією досить напружені. І в історичному аспекті саме Росія найчастіше згадується як перший ворог української державності. Однак унаслідок цілої низки причин український уряд, засоби масової інформації та освітня система уникають визначення Росії як вічного ворога. Адже такі твердження зумовили б відчуження 11 мільйонів росіян в Україні. Вони також неприйнятні для українців зі Сходу, серед яких особливо багато міжетнічних шлюбів із росіянами і в яких історія зв'язків із Росією нараховує сотні років. Окрім того, в історії українсько-російських стосунків не було конфліктів на етнічній основі. І, нарешті, це просто не раціонально дратувати великого північного сусіда, який контролює постачання енергоносіїв в Україну. Так що єдиного свого потенційного ворога Україна не може ідентифікувати як такого. Віддзеркаленням цієї надзвичайної дилеми є труднощі, що їх мають український парламент та воєнні стратеги, які намагаються обговорювати проблеми безпеки, не згадуючи при цьому Росію.
Це не означає, що Україні слід оплакувати факт відсутності в неї очевидних ворогів. Якби їх справді не було, Україна мала б спокій. Одначе реальність така, що більшість національних держав мають реальних або уявних ворогів, сама можливість конфронтації з якими сприяє розвиткові почуття солідарності та спільної мети у співвітчизників. Проте Україні доводиться обходитися без такого негативного типу підсилення її державності.
Уявляється, що в процесі здійснення об'єднуючих процесів у міжпартійному середовищі, формуванні ідеології політичного центру підходити до вивчення інтересів суб'єктів суспільно-історичної діяльності (етносів, класів, партій, рухів, груп, індивідів) варто з позиції виявлення в них загального та особливого (одиничного). Інтегративна ідеологія
Loading...

 
 

Цікаве