WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

статусами.
Селективна функція культури діє дещо інакше, аніж в інших соціальних інститутах. Культура не має свого формального механізму владного контролю. Він здійснюється через соціально-психологічний тиск зовнішнього середовища. Можна сказати, що владний контроль культури прямо пропорційний мірі ангажованості даної спільноти у власні культурні символи і стандарти. Отже, він ґрунтується на основі попередньої культурної соціалізації (акультурації населення). З цього випливає, що культура не стільки сама чинить селекцію, скільки обрамлює соціальну селекцію, здійснювану іншими соціальними інститутами. Вона в цьому відношенні є фіксованим знаком соціальних домагань вже досягнутого становища. У сучасному суспільстві таку роль виконує освіта, споживання певних художньо-естетичних цінностей (відвідування театру, музеїв, читання літературних творів, аматорські мистецькі заняття, естетичне сприйняття природи і т. д.). Найбільше такими знаками соціального статусу є елементи матеріальної культури: стиль одягу, марка автомобіля, зовнішній вигляд і внутрішнє влаштування житла, спортивні заняття та ін. Засобом культурного відбору може бути характер праці та діяльності. Віддавна вважалося, що брудна, тяжка фізична праця є знаком низького соціального статусу і культурної відсталості. І навпаки: участь у політичних справах, державному керівництві, заняття наукою чи елітною культурою є покликанням людей особливих обдарувань, які потребують відповідної винагороди.
Культура є також важливим фактором ідентичності групи чи індивіда. Належність до певного культурного середовища визначає зміст індивідуального чи групового призначення. Для людини, яка проживає в умовах стабільної та інтегрованої культури, відповідь на це запитання не має складнощів: ідентифікація здійснюється стихійним чином. Інакше почувається людина в нестабільних, неоднорідних, внутрішньо суперечливих культурах. Символи і цінності культури тут неоднорідні, їх треба обирати, самовизначатися. Якщо цей вибір об'єктивно чи суб'єктивно скрутний, то формується маргінальна особа з невизначеною культурною ідентифікацією.
Відношення до власної культури формує ставлення до культур інших. Нормальним є певний рівень соціально-психологічної ангажованості у рідну культуру, відчуття комфорту проживання, бажання дотримуватись її принципів, правил, традицій. Агресивне ставлення до власної культури є ознакою маргінальності. Значне статистичне розповсюдження такої поведінки є симптомом розпаду даної культури, її дезінтеграції під дією зовнішніх чи внутрішніх чинників. Але надмірна акцентація, пристрасна суб'єктивність щодо цінностей і норм власної культури спричиняє появу іншого виду делінквентної соціальної поведінки - етноцентризму. Вона орієнтована на відчужене, часто вороже ставлення до всього, що відхиляється від стандартів, звичаїв, орієнтацій і шаблонів власного культурного середовища. Етноцентризм - це групова агресивна психологія; він виростає переважно на побутовому рівні. Його ще називають "побутовий расизм". Якщо такий колективний психологічний стан узагальнюється політичною ідеологією, то формується націоналізм. У разі його сприйняття як єдино можливого принципу політики стверджується фашизм.
Продуктивна функція реалізується черев співучасть культури в соціальному розвитку. Вона є необхідним ресурсом розвитку. Суспільство, в якому не склалася могутня і дійова культура, не здатне здійснити розвиток. Або воно може зробити це в обмеженому, збоченому і деформованому вигляді. Адже необхідним компонентом історичності (здатності суспільства до перетворення власних умов існування) є культурна модель майбутнього. Культура тут діє як ресурс розвитку. Вона відтворює і формує творчий потенціал суспільства. Особливу роль відіграють такі компоненти культури, як освіта, наука і технології. Культура визначає рівень усвідомлення суспільством умов, можливостей і перспектив свого існування. На її основі феномени свідомості об'єктивуються у колективні дії і вольові ціннісні орієнтації. Особлива роль належить тут ідеології та соціальній утопії. Суспільство тим більше орієнтується на розвиток, чим активніше соціальна утопія панує над ідеологією. Остання (ідеологія), як правило, віддзеркалює інтереси окремих соціальних суб'єктів, виконуючи демонстративну чи захисну функцію. Утопія ж охоплює всі верстви населення привабливістю утримуваних в ній історичних перспектив. Отже, ідеологія належить окремим соціальним групам (класу, нації, страті чи якійсь іншій керівній еліті). Культурна модель, створена на основі інтегрального чинника соціальної утопії - належить всьому суспільству. Звичайно, різні соціальні групи виборюють право на контроль щодо її змісту і соціального використання. Цінності розвитку, отже, є тими крайніми кордонами, у межах яких розгортаються соціально-класові, міжетнічні чи міжстатеві взаємини.
Не можна наперед визначити, що саме домінує серед соціальних функцій культури. Все визначається конкретно-історичним характером суспільства. Але в тому випадку, коли має місце соціальний розвиток, продуктивна функція культури підкоряє собівсі інші. Репродуктивна функція звужується, стає виправданою лише як засіб відтворення творчого потенціалу особи і суспільства. Культура за таких умов функціонує передусім як навчання і виховання, останні ж спрямовані не стільки на засвоєння минулого досвіду, скільки на підготовку до майбутнього. Особливо це стосується підростаючого покоління, яке потребує адаптації, послаблення "футурошоку". За критеріями розвитку здійснюється селекція в системі освіти та інших соціальних інститутах. Керований соціальний розвиток можливий лише за умов налагодження системи соціальних комунікацій. На їх основі зростає вірогідність порозуміння і досягнення громадської злагоди між основними соціальними суб'єктами. Тому не слід зневажати мовно-знаковими елементами культури (наукою, мистецтвом, спілкуванням, засобами масової інформації). Разом з тим розвиток передбачає соціально-психологічну мобілізацію колективних зусиль, відповідну їх орієнтацію і мотивацію. Символічні елементи культури, спонукальні ціннісні орієнтири стають авангардними (колективні психологічні установки, література і мистецтво, агітація, пропаганда, пророцтва, гасла, заклики, навіювання, переконання, психологічний тиск, особистий приклад, ідеали, перекази і т. д.). Комунікація та мобілізація тісно взаємодіють між собою. Тому такі елементи культури, як мистецтво, література, засоби масової інформації є одночасно інструментами спілкування і заохочення. Література і мистецтво є водночас засобами найбільш довершеного спілкування та дійового спонукання, бо здатні чинити вплив на інтимні сторони людського переживання дійсності.
Керований розвиток фактично не здійснений у суспільстві, де немає масової освіти, культури і науки. Якщо останні є елітарними, то єдиним носієм історичного проекту вважається панівна група (клас, нація чи страта). Вона контролює соціальну утопію, культурну модель, виробництво і накопичення, стратифікацію та мобілізацію. Отже, розвиток здійснюється в контексті її власних інтересів. Це призводить до відповідного збочення всіх складових елементів розвитку: соціальна утопія
Loading...

 
 

Цікаве