WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Ресурси соціального розвитку - Реферат

Ресурси соціального розвитку - Реферат

є модифікацією культурних орієнтацій). Функціоналістичний підхід у соціології, який бере початок від англійських культур антропологів і етнологів Малиновського і Радкліфф-Брауна, тлумачить культуру як механізм утворення і продовження в часі соціальної організації. Остання функціонує як система соціальних структур - стійких, продовжених у просторі та часі соціальних утворень. Вони водночас є продуктом минулої соціальної взаємодії і передумовою для наступної. Культура тлумачиться тут як закон (система правил і дій) утворення і відтворення стійких форм соціальної взаємодії. Функції культури полягають у взаємному співвідношенні та ієрархічному впорядкуванні елементів соціальної системи.
Мабуть, останнє визначення, завдяки його певній ціннісній нейтральності та загальності, можна обрати за попереднє робоче соціологічне розуміння культури. Вона (культура) насправді спричиняє утворення і відтворення стійких форм соціальної взаємодії. Як така, культура містить у собі не лише предметні наслідки людської діяльності (машини, механізми, технічні споруди, засоби комунікації та зв'язку, зречевлені твори мистецтва, об'єктивовані норми моралі і права), але й суб'єктивні людські здібності і здобутки (знання, вміння, навички, інтелектуальні ресурси, оцінки і спілкування та ін.). Відповідно, її можна класифікувати як матеріальну і духовну культуру. Перший аспект охоплює всі види матеріальної діяльності та її наслідки. Другим - охоплюється сфера пізнання, розуміння, спілкування, мораль і право, ідеологія, мистецтво, релігійна свідомість, міфологія, література, усна народна творчість.
Марксизм виходить із твердження про органічну цілісність матеріальної та духовної культур, де вирішальна роль належить матеріальним елементам культури. Структурний функціоналізм віддає перевагу духовним елементам культури, насамперед, ціннісним орієнтаціям. Розуміюча соціологія керівну роль вбачає в комунікативних ресурсах культури - знаках і значеннях та правилах їх вживання. Теорія обміну уникає вказаної дихотомії, розглядаючи матеріальні та духовні елементи культури як ресурси, могутність яких обумовлена конкретною ситуацією.
З попереднього розгляду видно, що елементи культури досить різноманітні: техніка, цінності, символи, знання, принципи і правила поведінки, звичаї, традиції, колективні почуття і установки, ідеологія, утопія, ідеали, схеми і моделі людської поведінки, взаємні очікування, явні і втаємничені взаємні реакції людей, схвалення і осуд, твори літератури і мистецтва і т. д. Але особливість культури полягає в тому, що всі її елементи складають органічну цілісність, інтегровану, впорядковану систему. Тому виникає проблема визначення центрального елемента культури, навколо якого відбувається синтез усіх інших. Її вирішення залежить від методології аналізу. Марксизм, зокрема, вбачає підґрунтя культури в матеріальному виробництві. Внаслідок цього культура постає як модифікація праці та її результатів. Структурний функціоналізм ототожнює культуру з ціннісними орієнтаціями, основу яких прибічники вбачають у загальних (універсальних) цінностях. Конфліктуалізм Л. Козера і Р. Дарендорфа сутність культури узгоджує із ствердженням існуючої організації влади. Культура в такому контексті виглядає як система реальної чи символічної легітимізації чи заперечення влади. Інтеракціоналізм стверджує, що культура регламентує соціальний порядок на основі конвенційних символів і соціальних ролей.
На нашу думку, не можна наперед визначити центральний елемент культури, як не можна виявити і єдиного онтологічного її підґрунтя. Культура є досить гнучкою і динамічною системою, яка перебудовується залежно від конкретно-історичної ситуації у суспільстві. Тому в одному випадку найважливішими для суспільства є стосунки з природою. Навколо цього і розгортаються основні компоненти культури. Саме відношення до природи, до речі, може бути різним. Для одного історичного періоду домінантою є відокремлення; для іншого, скажімо, в умовах екологічної кризи, - наближення до природи. Відповідно модифікується і система культури. В інших випадках першочерговими є ціннісні орієнтації, спілкування, відносини соціально чи етнічно неоднорідних груп, праця чи споживання, робота або дозвілля і т. ін. Іншими словами, культура є таким соціальним феноменом, який виконує сукупність соціально важливих функцій. В їх взаємодії вона виявляє свій зміст, динаміку і суспільне призначення.
Культура реалізується в таких соціальних функціях, як репродуктивна, комунікативна, владна, селективна, інтегративна, соціомобільна, продуктивна та ін. Звідси виникає питання, чи не простіше розглядати культуру як соціальний інститут. Нам думається, що ні. Культура, на відміну від інших соціальних інститутів, не відокремлена в особливому просторі і часі. Звичайно, вона виконує певні дії інституційного характеру (регуляція, регламентація, згуртування, розмежування, відбір, контроль, тиск, заохочення та ін.), але не обмежується цим. Всі інші соціальні інститути просякнуті культурним змістом (ціннісною символікою, ідеологічною орієнтацією, нормами-правилами поведінки і т. д.), спираються на його засади, легітимізуються через його засоби. Але їх регулятивна, контрольна і впорядковуюча роль не стільки залежить від їх культурного рівня, скільки від обсягу своєї реальної влади. Соціальні інститути існують в окреслених межах, культура - усюди. Тиск соціальних інститутів людина відчуває на собібезпосередньо, а вплив культури - розпливчасто та опосередковано, на основі ціннісного символізму. Отже, основним ресурсом соціального інституту є дія, а культури - слово, образ, цінність, символ, заклик-спонукання. Тому культура, в даному відношенні, є інституційноподібна соціальна структура, яка реалізує соціальні функції своїм особливим чином, на основі власних ресурсів діяння.
Репродуктивна функція культури зовні найбільш очевидна, але найрідше розглядається в соціології. Часто культуру подають як надорганічне тіло, утворене людством для передачі між поколіннями тих елементів свого досвіду, що не успадковуються генетично. Зокрема, трудові навички, ціннісні орієнтації, колективну пам'ять, правила і принципи поведінки, соціальний статус і роль, традиції та звички. Кожний елемент культури передається не сам по собі, а інтегровано, як діюча модель поведінки. Через культурне наслідування соціальна група й індивід зберігають свою ідентичність, завдяки чому в нових історичних умовах діє той же самий соціальний суб'єкт.
Репродуктивна функція культури модифікується відповідно до суті самої соціальної спільноти як суб'єкта культури. Різні соціальні групи в різній мірі самовідтворюються. А суспільство в цілому активно спрямоване на стабілізацію. Структурний функціоналізм підкреслює цю властивість суспільства і розглядає його як таку систему, функціональною метою якої є самовідтворення. У цьому напрямі діють відповідні механізми гомогенізації, інтеграції, асиміляції, відновлення рівноваги і т. д. Вважається, що історично це покладається на культуру. У суспільстві діють різні класи і верстви з різними соціальними позиціями. Групи панівних соціальних позицій підтримують наявний порядок. Вони формують консервативну (в перекладі
Loading...

 
 

Цікаве