WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблема розвитку в контексті різних соціологічних підходів - Реферат

Проблема розвитку в контексті різних соціологічних підходів - Реферат

інструментом функційного заміщення (наприклад, молодіжна субкультура, група однолітків стають суб'єктом навчання, виховання, соціального захисту, професійної орієнтації тощо).За особливих обставин і нормальна функція може збочуватися як дисфункція (наприклад, страйк "за правилами"). Тоді вона стає джерелом напруги, конфлікту і нестабільності. Але найбільшу загрозу для стабільності суспільства несе боротьба різних соціальних інституцій за виконання однієї і тієї ж функції. Найчастіше це боротьба за владу серед таких могутніх соціальних структур, як держава, церква, армія, політичні партії, соціальні рухи, громадські організації і т. д.
Зі сказаного випливає загальна методологія аналізу ситуації, змісту і спрямованості суспільних зрушень. Вихідною точкою слугує дослідження функцій, як позитивних, так і негативних. Сумарна дія позитивних функцій має переважати сумарну дію негативних. За умов їх відносної рівноваги виникає конфлікт. Сучасний структурний функціоналізм визнає можливість продуктивного розв'язання соціального конфлікту. Але лише тоді, коли деструктивна вибухова сила конфлікту не переважає конструктивних можливостей даного суспільства. Вважається, що це гарантує збереження автокомпенсаційних потенцій соціальної системи, рееквілібрацію її нормального стану. Якщо сумарна квота опозиційних дій суттєво переважає інтегративні можливості соціальної системи, то конфлікт розв'язується шляхом насильницької революції.
Підкреслюється також значення відповідності між функцією і структурою. Порушення рівноваги є джерелом напруження і конфліктів. Але гострота їх обумовлюється соціальним контекстом, де першорядним вважається зміст соціальних потреб і механізми їх задоволення. Відомий функціоналіст П. Сорокін взагалі вважає, що в основі революційної дії лежать незадоволені потреби.
Революція, на його думку, означає насамперед зміни в поведінці, психології, віруваннях, ціннісних орієнтаціях соціальних груп. Вона свідчить про деформації в їх біологічному складі (співвідношенні груп за ознакою статі і віку, що є наслідком збочень у відтворенні і селекції ). Водночас це і деформація всієї соціальної структури, складу соціальних груп, способу їх розташування за соціальними позиціями, механізмів стратифікації, дестратифікації та рестратифікації, соціальної мобільності.
П. Сорокін вважає, що революція є найгіршим засобом вирішення соціальних проблем. Вона не стільки соціалізує людей (виводить на новий рівень соціальності), скільки біологізує їх (низводить до природного чи квазіприродного стану); не збільшує, а зменшує обсяг свобод; не поліпшує, а погіршує матеріальні умови існування, в т. ч. робітничого класу та найбідніших верств населення, в ім'я яких революція немовби здійснюється. У кращому випадку окремі позитивні зрушення досягаються страхітливою ціною. Революція, іншими словами, є різновидом соціального захворювання. І саме з цього боку має аналізуватися соціологією. Як така, революція має свої причини, симптоматику, процес перебігу і хворобливі, а інколи й смертельні для суспільства, наслідки.
Причини революції тотожні чинникам, які породжують відхилення в людській поведінці. Безпосередньо - це пригнічення базових потреб більшості населення, неможливість навіть мінімального їх задоволення. Це стосується задоволення потреб в їжі, одязі, самозбереженні (індивіда і групи (зокрема, сім'ї) професійних, релігійних та ін. спільнот), продовження роду, збереження власності, почуттів особистої чи колективної гідності, справедливості, прагнення до творчої самореалізації і т. д. Сила революційного вибуху залежить від сили придушених потреб, їх ровповсюдженості і міри репресивності відповідних. Критична точка вибуху пов'язана із мірою всезагальності пригноблення. Підкреслюється значення не абсолютних, а відносних величин: втрати різних прошарків населення у порівнянні з тим, що вони мали; їх становище у порівнянні з іншими. Революційний вибух залежить також від можливості панівних верств населення придушувати руйнівні дії низів. Якщо сили соціального порядку не здатні ефективно використовувати засоби примусу, то революція стає незворотньою. Отже, причини революції, за Сорокіним, такі: зростання пригнічення потреб, всезагальний характер цього процесу, безсилля груп та інституцій порядку.
Потреби, не реалізовані в соціально сприйнятливій формі, починають задовольнятися через асоціальну поведінку. Баланс рівноваги порушується, суспільство біологізується, чим слабшим є вплив культури, тим могутніше заявляє про себе натура. Залежно від основної групи пригнічених потреб розпочинаються голодні і холерні бунти, релігійні війни, повстання рабів чи кріпаків, пролетарські революції (пригнічена потреба власності), молодіжний рух (пригнічена потреба сексуальної свободи) і т. д. Пальним для двигуна революції є, за автором, невдоволення найбільш убогих, у т. ч. маргінальних прошарків. По-перше, тому, що вони є завжди найбільш постраждалими від будь-якого гніту; а по-друге, тому, що вони (з вищезазначеної причини) найближче до природного стану.
У такому ж напрямі міркував відомий представник франкфуртської школи в соціології Г. Маркузе. Проте він вважав основною ознакою природного стану сексуальну потребу, а руйнівною силою революції - її збереження у природному стані. Це стосується, на його думку, тих, які в силу обставин опинилися поза працею і виробництвом, на периферії суспільства: молодь (особливо учнівська і студентська), безробітні, представники інших рас.
Війни, за Сорокіним, особливо жорстоко пригнічують інстинкт самозбереження. Як різновид соціальної біди, вони погіршують міру задоволення інших потреб: у захисті, їжі, житлі, продовженні роду тощо. Сексуальну потребу і почуття ревнощів теж не можна не брати до уваги. Так, одним з центральних пунктів заклику Паризької комуни був такий: "Робітники, якщо ви не бажаєте, щоб ваші доньки стали об'єктом насолоди багачів, ...повстаньте!". Інший приклад: збудником римської революції стало переслідування римлянок з боку останнього кесаря, "распутінщина" при дворі російського імператора тощо. Серед груп інтелектуальної праці, на думку Сорокіна, зростає роль обмеження потреби у самовиразі і творчому самоздійсненні, а також їх домагань на відповідний соціальний статус. Особливо це помітно у періоди дестратифікації, коли значні групи людей позбавлені досягнутого суспільного становища. Зростає вплив на рівновагу і при розбіжності між особою і соціальною функцією. Таланти, які не реалізуються в конструктивній роботі, тяжіють до деструктивних дій. Гуманітарна інтелігенція, володіючи засобами ідейно-психологічного впливу, стає ретранслятором народного невдоволення і роздратування.
Хто ж у такому разі є суб'єктом і рушійною силою політичної революції? Відповідь утримується у вихідних твердженнях П. Сорокіна. Насамперед, це ті групи,
Loading...

 
 

Цікаве