WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття соціального розвитку і його передумови - Реферат

Поняття соціального розвитку і його передумови - Реферат

малопродуктивними. Спроби окремих груп покращити власне становище за рахунок інших ведуть лише до погіршення загальної ситуації.
Американські соціологи, які більше орієнтуються на емпіричну версифікацію методології структурного функціоналізму, спробували перевірити загальні постулати Маркса і Вебера про зв'язок між економікою і політикою. Були проведені дослідження для виявлення рівня концентрації влади в руках невеликих груп економічної, державної і військової еліти, пов'язаних між собою, а також з метою розкриття ролі суто економічних факторів у цьому процесі. Одержані результати були досить суперечливі. Флойд Хантер дійшов висновку, що всі важливі рішення насправді приймаються вузьким колом осіб, серед яких переважають найбагатші підприємці. Інші дослідники (Долберт Міллер і Роберт Шульце) вважають, що рівень панування ділових кіл над політичними процесами є різним і модифікується залежно від типу суспільства та історичного періоду його еволюції.
Одночасно розглядається питання про взаємовплив економіки і культури. Роберт Н. Белл на матеріалах Японії показав, що такий зв'язок насправді існує. Зокрема, релігійні вірування, залежно від їх ціннісних орієнтацій, можуть сприяти або пригнічувати економічну активність. Райнхард Бендікс досліджував вплив ідеології на економічну діяльність, зокрема, в період активної індустріалізації (об'єктом вивчення були Англія, США, СРСР і НДР). Він встановив, що ідеологія в цьому випадку є засобом ідейно-психологічної стимуляції трудової активності, а також інструментом обґрунтування легітимності командних вимог, адміністративного тиску і контролю. Частково ідеологія виконує роль духовної компенсації в тих випадках, коли матеріальні сподівання не виправдалися, викликали невдоволення і розчарування.
Ці дослідження показали, що певні позитивні кореляції між економікою, політикою, культурою та ідеологією насправді мають місце. Але зібраних фактичних даних ще не досить для того, щоб підтвердити чи спростувати універсалістські твердження Маркса чи Вебера. Немає достатніх підстав вважати доведеним, що економіка є рушійною силою історичного розвитку. Ще менше підстав стверджувати, що в основі трудових конфліктів лежить суперечність між рівнем розвитку продуктивних сил і характером виробничих відносин. Ці надто загальні поняття дуже важко, практично неможливо, операціоналізувати, перевести у вимірювальні показники. Здобуті факти свідчать, що ні буржуазія, ні пролетаріат не поводять себе як єдина і монолітна соціальна група, яка персоніфікує у своїй діяльності чи у способі життя інтерес і вимоги продуктивних сил чи виробничих відносин. У дійсності вони швидше взаємодіють невеликими фракціями, кожна з яких допомагає реалізації свого колективного інтересу, що має конкретний і плинний характер. Зміст і структура цих мотивів та необхідність їх задоволення чинить куди більший вплив на їхню діяльність, аніж невизначена історична місія, класова солідарність чи світлі горизонти майбутнього. Немає також достатніх підстав вважати, що економічні чинники є первинними, а політичні чи культурно-ідеологічні - вторинними. Вже Вебер показав, що релігійні вірування можуть мати не менший економічний ефект, аніж форми власності. А в суто практичному відношенні знати зворотний вплив політики, культури та ідеології на економічні процеси навіть корисніше.
Отже, аналізуючи проблему соціального розвитку в його зв'язку з економічною діяльністю людей, слід відмовитися від ряду досить поширених серед суспільствознавців стереотипів і забобонів. Виробництво не є рушійною силою історичного процесу. Розв'язання суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами не є двигуном розвитку навіть самого виробництва. Воно відчуває на собі вплив значно більшого кола чинників, у т. ч. політичних, культурно-ідеологічних, побутово-психологічних. Обираючи лише один чинник як вирішальний, ми суттєво спрощуємо, вульгаризуємо дійсний процес. Не є рушійною силою і класова боротьба, особливо коли остання набирає непримиренних антагоністичних форм і завершується насильницькою політичною революцією. У цьому випадку суспільство робить стрибок не вперед, а назад, опиняючись у вирі руйнівної у всіх відношеннях громадянської війни. З неї немає прямого шляху навіть до створення передумов нормального розвитку, бо вона часто завершується деспотичним, тиранічним чи тоталітарним переродженням політичного режиму. Нарешті, зазначений підхід не утримує можливостей здійснити діагностику історичної ситуації. Невизначеність уживаних понять не дає підстав впевнено вирішити важливі питання: продуктивні сили в даний історичний момент вже переросли виробничі відносини чи ні; чи усвідомив цю обставину революційний клас, чи готовий він на здійснення соціальних перетворень; чи діє він насправді як клас; чи від його імені виступає невелика група політичних авантюристів і т. д. Ці обставини змушують відмовитися від даної методології у дослідженнях розвитку сучасного суспільства.
У той же час інтуїція, здоровий глузд, відчуття нашої власної ситуації підказують, що ставити питання про соціальний розвиток без врахування економічного фактора теж недоцільно. Вбоге суспільство щонайбільше може створити специфічну "культуру бідності", спрямовану на соціальне виживання, індивідуальну чи колективну агресивну хитрість у боротьбі за дефіцитні ресурси життя і діяльності, обмежену імпульсивну стадну свідомість, підґрунтям якої виступає актуальна потреба. Таке суспільство занадто конфліктне, щоб забезпечити реальні перетворення, які не призведуть до чергової тривалої кризи, а революційний порив не втілиться в руйнівний і жорстокий бунт натовпу проти будь-якого соціального порядку взагалі. Воно внутрішньо малоструктуроване, а суб'єкти його соціальної взаємодії слабо самоорганізовані, щоб здійснити ефективну соціальну комунікацію, встановити баланс інтересів і соціальний контракт, легалізувати і продуктивно розв'язати конфлікт. Бідне суспільство не орієнтоване на перспективу, не має культурної моделі розвитку, не виробило адекватні ресурси: науку, технологію, культуру, освіту. Його інтереси надто прив'язані до розподілу і споживання, щоб сягнути за межі конкретної історичної ситуації.
У контексті цих міркувань не можна погодитися з думкою структурного функціоналізму про другорядність економіки, що призначена лише дляадаптації суспільства до природного оточення. Навіть коли стати на їх точку зору і розглядати соціальну систему як гомеостаз, що сам себе впорядковує, то й тоді роль економіки буде не ординарною. Адже вона створює підґрунтя для всіх інших форм адаптації, інтеграції та асиміляції. Особливо це правильно тоді, коли мова йде про проблему розвитку, який веде до порушення рівноваги, якісного стрибка, перетворення соціетального типу суспільства, тобто заміни існуючої соціальної організації іншою.
Вихід із цієї суперечності пропонує, як нам здається, концепція історичного акціоналізму. Вона не розглядає економіку як предмет сліпого поклоніння, фетиш, деміург, який сам себе детермінує, фатально визначаючи всі інші прояви соціальної дійсності. Історичний акціоналізм розводить економіку, політику,

 
 

Цікаве

Загрузка...