WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття соціальних організацій - Реферат

Поняття соціальних організацій - Реферат

Вінвикликає необхідність перебудови стосунків, нової ієрархії складових елементів і порядку їх співвідношення, або нових якостей людських одиниць, котрі входять до організації. Конфлікт порушує стійкість організації, а перебудова (реорганізація) спрямована до нової стабілізації. Це тоді, коли конфлікт розв'язано продуктивно. Коли ж конфлікт насильницьки пригнічується, утримується всередині, це призводить до підміни цілей або використання невідповідних засобів їх досягнення. Досить часто конфлікт випливає з порушення владного порядку, несправедливої стратифікації (неадекватності позицій, ролей і престижу особистим якостям членів організації) тощо. Тоді організація опиняється у смузі перманентних конфліктів з невизначеними наслідками. Особливого значення для мінімально конфліктного існування організації набуває грамотний розподіл повноважень (розпорядчих, командних і контрольних функцій) між керівною і виконавською структурами організації, міра взаємної довіри, контролю, відповідальності учасників взаємодії.
У якійсь мірі соціальні організації можна ототожнити з соціальними суб'єктами. Як певне ціле, вона веде себе подібно людській істоти. Це відображено навіть у звичайній мові, коли говорять: "міністерство не хоче", "завод не зацікавлений", "партія потребує" та ін. Отже, наявність цілей, засобів, внутрішньої координованості, регламентованості, єдності дії потребує необхідність розглядати організацію як соціального суб'єкта, від дії якого багато в чому залежить стан, зміст і спрямованість суспільних процесів. Звичайно, насамперед йдеться про такі великі соціальні організації, як виробничі колективи, професійні спілки, політичні партії, громадські організації.
У тлумаченні цієї проблеми в соціології поширені дві точки зору. Прибічники першої розглядають соціальну організацію як таку систему, яка прагне передусім узгодити дії з навколишнім оточенням, добитися рівноваги, адаптації. Прибічники ж другої твердять, що соціальна організація схильна навколишнє оточення підкорювати власним цілям. Відповідно до чого і будує внутрішню структуру і функції. На нашу думку, в реальному суспільному процесі мають місце обидва варіанти, а вказана розбіжність може бути покладена в основу відповідної класифікації.
Соціальна організація, як елемент соціальної структури, має потрійну (трійчасту, троїсту) внутрішню будову. Вона є водночас соціальним інструментом для досягнення певних цілей, людською спільністю і формальною системою. На основі цього розподілу її можна характеризувати у трьох відношеннях. Передусім, слід виявити, наскільки вона є ефективною у контексті тих культурно-ціннісних орієнтацій і цілей, котрі обрало певне суспільство і у відповідності з якими воно визначило особливу мету саме даної соціальної організації. За цим критерієм можна розрізняти позитивні соціальні організації (сприяють відтворенню існуючих суспільних відносин) і негативні (спрямовані на їх руйнування, або функційні і дисфункційні). Близьким до них у формально-правовому аспекті є розподіл соціальних організацій на легальні (визнані законом) і нелегальні. У більшості випадків це стосується політичних партій, але до цієї групи належать і власне кримінальні структури: злодійські кліки, банди, мафіозні угрупування та ін. "групи ризику". Можна розподілити соціальні організації на ефективні - неефективні, доцільні - недоцільні, автономні - залежні (дочірні), державні - громадські, зовнішньокеровані - самоврядувальні та ін.
З тієї обставини, що соціальна організація є певною людською спільністю, випливає інший кут її розгляду: і як соціально-психологічної структури. Тут мають місце такі підходи. Інтеракціоналізм розглядає соціопсихічну динаміку групи лише як шлях до пошуку організованого співіснування. Зі створенням конвентційних символів або ролей, які стають регуляторами групової поведінки, неорганізована спільність перетворюється в організовану. У подальшому її життя концентрується навколо засвоєння конвенційних символів і ролей. Або на їх новій переінтерпретації у відповідності до обставин, що змінилися. Дж. Морено фіксує існування певної мережі соціопсихічних структур міжіндивідних угрупувань, які створюються на основі вибору, що ґрунтується на взаємному потязі та симпатії. Прихильники психоаналізу вважають, що соціальна організація виникає на ґрунті загальних почуттів, властивих усім людям. Найбільш глибинні - прагнення до поєднання (солідарність) і відокремлення (уособлення, усамітненість, приватизація, індивідуалізація). Звичайно, ці почуття не усвідомлюються, вони є родовими чинниками людської поведінки або, за термінологією прихильників психоаналізу, "колективним підсвідомими". Менш глибинний рівень - це почуття любові та ненависті. Вони вже усвідомлюються і являють собою певну модифікацію попередніх (родових) почуттів. Прагнення до солідарності породжує любов як відчуття взаємної потреби. Ненависть є захисним механізмом, який застерігає від повного розчинення індивіда в групі, втрати автономії та індивідуальності. Влада, а особливо її носії, є, у цьому контексті, центральним феноменом. Саме вони є об'єктом і любові, і ненависті. У першому випадку - тому, що згуртовують (переважно насильницьким чином), усуспільнюють, кооперують, солідаризують. У другому - тому, що загрожують особистій свободі, незалежності, самостійності, неповторності, самобутності. Такі почуття спричиняють діяльність по підтриманню чи руйнуванню владного порядку соціальних організацій. Конфлікт тут розглядається з боку його психологічного змісту. Він тлумачиться як переведення в окремі доцільні форми колективних проявів підсвідомого. Вважається, що він пригноблюється, коли групі вдається вивести об'єкти ненависті за свої власні межі (створити образ "ворога"). І підсилюється, коли вони залишаються в середині.
Соціологію цікавить насамперед структурно-формальний аспект соціальних організацій. Існують, в загальному вигляді, два шляхи формалізації соціальних організацій: 1) легалізація того стану речей, який склався природним чином; 2) спеціальне "конструювання" соціальних організацій з уже визначеною метою, засобами і способами існування. Основними засобами формалізації соціальних організацій є такі: розподіл праці (діяльності, функцій); створення спеціальної системи комунікацій, владної ієрархії статусів, ролей і престижу; формування регуляторів, призначених для планування, нормування і контролю діяльності.
Формалізація соціальних організацій потребує її раціоналізації. Остання передбачає знеособлення відносин і функцій, обґрунтування (логічне чи емпіричне) мети і засобів її досягнення; однозначність дії, критеріїв оцінки, правил поведінки. У такій організації існує не лише визначена ієрархія влади і статусів, але й правил набуття і втрати певної позиції, переміщення з одної позиції на іншу. Чим вищий статус, тим формальнішим має бути його визначення і спосіб досягнення чи заміщення. Формально збудована соціальна організація особливого значення надає ефективності власних дій, що досягається
Loading...

 
 

Цікаве