WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття соціальних організацій - Реферат

Поняття соціальних організацій - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Поняття соціальних організацій
Термін "організація" - пізньолатинського походження. Семантично означає дію, завдяки якій певному предмету, явищу чи ситуації надається більш стрункий вигляд, внутрішня впорядкованість, узгодженість взаємодіючих частин або елементів. Термін вживається також для позначення сукупності процесів або дій, що ведуть до утворення чи вдосконалення взаємних зв'язків між частинами цілого. У соціальних науках використовується для характеристики об'єднання людей, які спільно реалізують певну мету, програму або завдання і діють на основі єдиних правил і процедур поведінки.
Це поняття вживається також щодо біологічних, соціальних і технічних об'єктів, як правило, поруч з близькими йому поняттями "структура" або "система". Під організацією розуміють найбільш динамічний аспект структур і систем, який визначає їх функціонування, поведінку і взаємодію. При цьому розрізняють два аспекти організації: впорядкованість і спрямованість. Впорядкованість розуміється як стан, зворотний ентропії (тенденції до хаосу). Спрямованість - це відповідність структури або системи умовам її зовнішнього оточення, існування, досягнення цілей.
Поняття соціальної організації у широкому значенні означає засоби впорядкування і регуляції дій і стосунків індивідів та груп. Різноманітні механізми соціальної організації охоплюють усі рівні та сфери їх взаємовідносин, забезпечуючи їх управління. Засобами соціалізації, засвоєння норм і цінностей, характерних для даної культури, створюються необхідні передумови для позитивної (продуктивної, соціотворчої) співучасті окремих людей і людських спільнот у відтворенні як існуючих, так і виробництві нових суспільних відносин. А завдяки соціальному контролю (системи покарань та заохочень) суспільство прагне домогтися того, щоб ці дії не виходили за межі допустимо можливого.
Надалі ми будемо вживати поняття "соціальна організація" у більш вузькому значенні: щодо відносно автономної групи людей, орієнтованих на досягнення певної мети на основі спільних, узгоджених і скоординованих дій. Характерною особливістю таких груп є наявність спеціалізованих структур, функцій, персоналу, ресурсів, контролю, засобів впливу відповідно до означеної мети.
Розвиток соціальних організацій є об'єктивною необхідністю історичного процесу, який постійно зростає в обсязі, структурній і функційній диференціації, складності соціальних систем, розбіжності інтересів, загостренні боротьби, конфліктів і опозицій, глобалізації техносфери, одержавлення всіх сторін суспільного буття. Стихійність історичного поступу з цього боку являла б собою значну реальну і потенційну загрозу. Отже, особливість соціальних організацій полягає в тому, що вони є такими спільностями людей, де має місце чітке визначення мети, засобів її досягнення, свідоме і добровільне входження і вихід індивідів з даної структури. Соціальна організація характеризується формальним розподілом функцій, встановленням і владною підтримкою ієрархії статусів, ролей і престижу, фіксованим, у більшості випадків, членством: права і обов'язки тут визначаються заздалегідь, як і розподіл керівних і виконавських функцій. Соціальна організація являє собою складну і досить взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, що мають виконуватися її членами. Внаслідок того, що соціальна організація базується на чітко визначеній меті, для досягнення якої вона і створюється, то її можна позначити як інструментальну (ціледоцільну, цілеспрямовану, цілереалізуючу) людську спільність. Тому критерієм зовнішньої оцінки та внутрішньої самооцінки її діяльності є ефективність.
Звичайно, подібно до інших соціальних груп, соціальна організація створюється та існує задля задоволення певних індивідуальних та колективних потреб, але в суворо визначених межах, засобах і умовах. Інші соціальні спільності можуть також сприймати риси ієрархічної будови, проте соціальна організація завжди ієрархічна, з пірамідальним розташуванням її складових елементів.
Слід розрізняти два способи побудови організацій. У першому випадку вона створюється як обширна соціальна структура задля задоволення власних потреб (скажімо, партія як інструмент політичної боротьби). Суб'єктом її може бути клас, страта, нація або певна територіальна спільноти. У кінцевому результаті творцем усієї мережі соціальних організацій є суспільство, соціальна система. Тому можна вести мову про соціоорганізаційну діяльність суспільства, його особливих сфер чи інституцій. В інших випадках організації створюються спонтанно, добровільно, як відповідь на ту чи іншу ситуацію, в якій опинилася певна множина індивідів. Це - прояв соціальної самоорганізації та самоврядування. Звідси випливає їх інша відмінність: мета організації може визначатися як ззовні, так і з середини, шляхом активної комунікації і наступної конвенційної згоди.
Наявність соціальної організації найкраще ілюструє досить поширену у суспільних науках думку про додавання сил у процесі кооперації. І завдяки цьому, досягнення нового ефекту людської діяльності (так званий кумулятивний ефект). Така організована активність приводить до задоволення таких потреб, які в іншому випадку (наприклад, розірваність соціальних зв'язків) не можуть бути реалізованими. Це є свідченням того, що ціле - більше суми його складових частин, а інтеграція дає такі нові якості, яких немає у розкладених порізно елементах. У науці їх називають системними якостями, тобто такими властивостями, які є лише в системі та існують завдяки їй. Ефект соціальної організації - найважливіше надбання людства, його принципово нового способу існування.
Основні перетворення, які надає соціальна організація, полягають у наступному. Окремі "одиниці", які увійшли сюди, набувають принципово нових вимірів, втрачають свою окремість, усуспільнюються. Щоправда, вони тут набувають більшої однобічності, бо починають функціонувати у відповідності з цільовим спрямуванням самої організації. Отже, обмежуються у своїх подальших проявах, набувають односпрямованості. Організація потребує, щоб весь особистісний потенціал людини концентрувався в одній пересічній точці. Більш конкретно вона виглядає як певна позиція в організації, статус або посада. У цих нових умовах окремі елементи починають працювати на ціле. Ефективність організації, зокрема, визначається її спроможністю скерувати роботу складових елементів задля реалізації спільної мети. Водночас, односпрямована і однокерована діяльність примножує її масштаби, обсяг, інтенсивність, доцільність та ін. Отже, ефект організації визначається спеціалізацією, синхронністю, одночасністю й односпрямованістю. Це щось подібне до ефекту (у фізиці) додавання сил. Тільки сам процес і загальний вигляд організації набагато складніші.
Ефект визначається якістю складових елементів та відповідністю внутрішньої мережі зв'язків щодо поставленої мети і схваленим засобом її досягнення. Конфлікт у середині організації найчастіше свідчить про неадекватність мети і засобів.
Loading...

 
 

Цікаве