WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Перспективні історичні орієнтації в соціології. Цінності і норми - Реферат

Перспективні історичні орієнтації в соціології. Цінності і норми - Реферат

соціальної структури сприяє зменшенню криміногенної ситуації в суспільстві.
Соціальні моделі визначають дещо специфічні норми. Мова йде про втілення норм, ствердження їх як живих зразків наслідування чи керування. Їх ще визначають як взірцеві ролі або керівні норми. Серед них можна виділити технічні моделі (засоби та інструменти діяння, стереотипи колективної поведінки, узвичаєні способи виконання соціальних ролей); культурні моделі (символлізація і стереотипізація ціннісних орієнтацій, ідеалів, мрій чи сподівань). Вони мають особливе значення в ідеологічних чи ідеологізованих формах свідомості та культури: художній творчості, релігії, моралі, вихованні, суспільствознавчих формах знання. Деякі з цих моделей охоплюють цілі історичні епохи, дещо трансформуючись з рухом суспільства. Інші виникають несподівано, різко змінюючи напрямок історичного руху. Найчастіше це буває у випадку з революційною утопією релігійного, квазірелігійного або раціоналістичного спрямування. У цьому випадку спостерігається значне послаблення захисних індивідуальних і колективних механізмів, зростання альтруїстичних самогубств, знецінення чужого і свого життя, релігійний чи квазірелігійний екстаз, загальна деформація людського буття і свідомості. У літературі такий стан визначається як "смута", розбрат. У марксистській традиції такого роду колективні дії оцінюються як "свято народних мас", "історична місія", "революційний порив" і т. д. У сучасному промислово розвиненому суспільстві соціокультурні моделі суперечливі і навіть знаходяться у взаємному протистоянні.
Мода визначає переважно зовнішні аспекти поведінки або стосунків (одяг, зачіска, стиль відносин), проте звичайно супроводжується відповідними суб'єктивними станами і мотивами, настроями, психологічними установками, пристрастю або афектами. Мода здається ефемерною і розпливчастою, але досить ефективно регулює людську поведінку. Через неї індивід здійснює ідентифікацію з групою, до якої належить ("ми-група", референт-група), підтверджує свій соціальний статус або домагання, обирає один із засобів суспільного самоствердження і регуляції своїх стосунків з іншими. Мода зовсім не є сучасним винаходом. Промислове суспільство завдяки масовому виробництву, споживанню і комунікації лише різко посилило її регулятивні функції. Мода є одним з найбільш ефективних механізмів відкриття, поширення і закріплення соціальних норм. Відкриті Г. Тардом закони наслідування тут виявляються у найбільш чистому вигляді. Мода також є засобом соціального дистанціювання (відокремлення себе від "інших"), стратифікації (надає зовнішній, доступний для сприйняття вигляд ієрархії статусів, ролей і соціальних позицій), спрощує і полегшує взаєморозуміння. Вона є також засобом мотивації до соціальної мобільності або, якщо це практично неможливо, її імітації. Особливо це стосується жіночої моди. Так, зовнішній профіль дружини у більшості випадків має засвідчити соціальний статус її чоловіка. Відповідно до всіх інших елементів (статус, роль, престиж, цінність) мода в сучасному суспільстві теж суперечлива і внутрішньо конфліктна. В ній водночас борються за своє самоствердження різні статуси і ролі, етнонаціональні, вікові, статеві, професійні та ін. групи, ціннісні і культурно-ідеологічні орієнтації. Значну роль у ствердженні моди в сучасних умовах відіграють засоби масової комунікації, особливо реклама.
Потреби відбивають особливі соціальні норми, які залежать від рівня й умов суспільного існування. Вони вказують на об'єкт чи предмет потреби та одночасно на міру індивідуального чи колективного задоволення його споживанням. Тому можна говорити про потребу-предмет і потребу-стан чи потяг.
Потреби бувають об'єктивні і суб'єктивні. Перші включають те, що необхідне людині для її існування в контексті стверджуваних у даній культурі стандартів. Другі - визначають їх суб'єктивний вимір або трансформацію. Розрізняють ще стандартні, нормальні, розумні та ін. потреби. Зрозуміло, що всі вони мають історично відносний та історично конкретний характер. Існує чимало класифікацій потреб. Наведемо для прикладу класифікацію А. Маслоу. В її основі лежать первинні потреби: фізичного існування і захисту. Серед вторинних він відрізняє потребу в приналежності, самооцінці і престижі. На самій вершині - потреба в актуалізації і самоствердженні особистості. Динаміка їх, на думку А. Маслоу, полягає в тому, що вищі потреби не виникають раніше, аніж нижчі. Вважаємо, що це - явне спрощення проблеми і реального процесу становлення потреб.
Французький соціолог К.А. Шомбарт де Лов відштовхується в своїй класифікації від потреб-станів, котрі розподіляються ним на потреби-обов'язки і потреби-прагнення. Перші спрямовані на виживання особи чи групи, другі - на розвиток. Існують у контексті функціоналістської методології спроби розрізняти явні і латентні (приховані) потреби. Може бути так, що це одні й ті ж потреби, які виникають чи зникають в залежності від соціальних переміщень і ситуації. За внутрішнім змістом потреби можна поділяти на матеріальні і духовні, економічні, політичні та культурно-ідеологічні, виробничі і споживацькі. За їх носієм потреби можна визначити як індивідуальні, колективні та соціальні (загальноісторичні). Серед колективних можна виділити потребу втериторіальному захисті, правовій регламентації, праці і відпочинку, екологічній безпеці. Радикальні критики існуючого суспільства протиставляють природні та штучні потреби. Перші, на їх думку, випливають із людського єства, другі - людині примусово нав'язуються, у т. ч. через рекламу та інші засоби маніпуляції особою.
Із значною мірою вірогідності можна сказати, що зростання незадоволених потреб може закінчитись бунтом чи революційним вибухом. На це, зокрема, вказують такі різні за методологічними спрямуваннями мислителі, як К. Маркс, А. де Токвілль, Л. Козер, П. Сорокін. Проте вони по-різному тлумачили зміст, міру і стан цього незадоволення. За Марксом в основі всіх можливих варіантів соціального вибуху лежить неможливість безпосередніх виробників користуватися здобутками власної праці. А. де Токвілль вважає, що революційна ситуація випливає із неможливості здійснити владну конверсію зростаючої економічної могутності. На думку Л. Козера, конфлікт виникає із несправедливого (нееквівалентного) розподілу влади.
Література
1. Блау М. Питер. Исследование формальних организаций// Американская социология. - М.: Прогресс, 1972. - С. 98.
2. Гавриленко І.М. Соціологічна діагностика конфліктів// Світ безпеки. - 1994.
3. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Вищий навчальний заклад як об'єкт соціологічної діагностики// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. - Запорожье, 1995. - вып. 1.
4. Гавриленко І.М., Федій Р.І. Технологія діагностування вищих навчальних закладів// Вопросы социологической диагностики высших учебных заведений. - Запорожье, 1995. - вып. 1.
5. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Прогнозное проэктирование управления воспитательной деятельностью// Концепція національного виховання студентів і шляхи її вирішення в сучасних умовах. - Запоріжжя, 1995.
6. Гавриленко І.М., Цимбаліста Л.Ю. Театр як соціальна організація// Вісник київського університету. - К., 1995. - вип. 1.
7. Гавриленко И.Н. Учебное заведение как первичный элемент социальной организации образования// Социология образования: Учебн. пособ. - К.: МАУП, 1997.
8. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Навчальні соціальні організації// Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціалогія освіти: Навч. посібн. - Запоріжжя: ЕТТА-ПРЕС, 1998. - С. 256-295
Loading...

 
 

Цікаве