WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Держава та її соціотворчі можливості - Реферат

Держава та її соціотворчі можливості - Реферат

підтвердження і законну форму всі інші гілки влади.
За способом здійснення влади держави можуть бути такими: деспотії, тиранії, диктатури, автократії та демократії. Під деспотією, звичайно, розуміють нічим (законами, конституцією чи контролем підданих) не обмежену владу. Це така форма державного устрою, за якої правитель користується всією повнотою влади; вона надмірно централізована, супроводжується свавіллям і безправністю підлеглих. Деспотизм найбільше характерний для "азіатських" суспільств (Давнього Сходу, Індії, Китаю, а також деяких країн пізнього середньовіччя, наприклад, Османської Туреччини). Він найчастіше виникає в часи переходу від общинної організації суспільства до сильної централізованої держави. Тиранія - це одноосібне правління монарха (царя, короля, імператора, диктатора), яке супроводжується крайнім свавіллям і жорстокістю. Вона існувала в античній Греції, Римі, у деяких середньовічних містах-державах Північної Італії. Найчастіше характеризується поняттями: гніт, насилля, свавілля. Диктатура - це монопольнерозпорядження владою з боку певної політичної еліти, класу чи нації. Вона легітимізується ідеологічно, через обґрунтування свого інтересу як вищого інтересу держави, як історичної місії народу. Автократія як форма правління окремої особи або групи осіб не обмежується законом чи дієвим контролем.
Як бачимо, усі ці форми правління подібні в одному: прагненням до необмеженої влади окремих осіб або угрупувань; самочинним захопленням повноважень, командних, розпорядницьких, виконавських і контрольних функцій; відсутністю чіткої регламентації та дійового розподілу влад. Такі режими спираються у своїй діяльності переважно на репресивні органи: армію, спецслужби, внутрішні війська, адміністративно-виконавчий апарат.
Демократія у буквальному розумінні - це влада народу (від грецького "демос" - народ, "кратос" - влада). Найпоширеніше вживання цього терміну як форми політичного і державного устрою, що заснована на визнанні народу як вищої влади, котру він делегує державі як інструменту своєї волі. Народ тут вважається джерелом влади, підґрунтям її легітимності, суб'єктом контролю. Він на основі права бере участь у формуванні типу держави, форми правління, політичного режиму, керівних органів і персоналій, контролює вирішення суспільних і державних проблем. У практичному значенні демократія означає рівність громадян перед законом, визнання недоторканості їх природних прав і свобод, існування юридичних і процедурних гарантій проти загрози деспотичного, диктаторського чи іншого переродження державних інституцій. Демократія передбачає максимально можливе розмежування влади (законотворчої, виконавчої, судочинної); розгалужену і незалежну від держави та інших монопольних структур мережу засобів масової інформації; здатне до самоврядування громадянське суспільство; ефективну економіку; відносно справедливий розподіл; достатній масив незалежних виробників і власників; належний рівень освіти і культури основної маси громадян; адекватну правову свідомість і законослухняність; довіру до владних структур з боку населення; розвинену самокеровану масову особистість та ін. Отже, можна сказати, що демократія - це конкретно-історичне втілення в існуючій політичній організації ідей свободи, рівності і справедливості.
Можна визначити й інші ознаки, за якими відрізняються державні структури. Так, кожна держава є носієм певних цінностей та ідеалів, трансформованих у впорядковану систему офіційної ідеології. Коли цей бік її діяльності абсолютизується, стає домінуючим, то це веде до появи ідеократичної держави. Підпорядкування цінностей та ідеології церковним установам, вписаним у державні структури, призводить до теократичного її перевтілення. Якщо в державі надто великого значення надається законотворчому процесу (що, як правило, буває в період становлення правової держави, переходу від сваволі і беззаконня до закону), тоді деформуються її представницькі органи і функції. Надмірне перебільшення значення виконавчої влади призводить до бюрократизації державних структур. Бюрократ та його найближчий родич - технократ соціально-політичні проблеми спрощують до рівня технічних, а політичний процес розглядають лише як соціальну технологію.
Сама демократія як влада народу теж має різні прояви. Народ може виступати як відносно організоване, свідоме, законослухняне, відповідальне за власні дії громадянське суспільство. А може проявляти себе стихійно бунтівним, агресивно-деструктивним натовпом, юрбою. В останньому випадку маємо не демократію, а охлократію. Арістотель і Платон визначали останню як форму державного устрою, коли влада переходить до збуреного натовпу, який з причин власної неорганізованості нездатний її утримати. Замість закону і права починає діяти самосуд і розправа. Чинниками політичної дії стають настрої розлюченої юрби, впливи демагогів і авантюристів, які за формою діють від імені "революційної доцільності", а насправді керуються власними плинними інтересами. Охлократія, звичайно, нетривала і нестійка. Вона діє лише в період кризи, трансформуючись згодом у певний різновид суспільного порядку, найчастіше - у деспотію. Вона найвірогідніша у суспільствах, де наявні значні пауперизовані групи і декласовані елементи, де спостерігається різкий спад соціального достатку. Однак різкого зубожіння народних мас для появи охлократії недостатньо. Мають бути добре організовані опозиційні партії та інші групи, які спрямовують енергію соціального розпаду в соціальний вибух значної руйнівної сили.
Ще одним різновидом деформації держави є тоталітарна форма правління. Тоталітаризм з'являється на політичній сцені у разі накопичення майже усіх раніше згаданих негативних ознак. Насамперед, тоталітарна держава - унітарна. Це означає, що в ній певна конкретна структура і відповідна їй функція не тільки перебільшені, але й підкорили собі всі інші. Як правило, це - ідеократична держава, де всі аспекти державного життя підлягають обов'язковому тлумаченню з боку офіційної ідеології. Одержавлення ідеології позбавляє її творчості, критичності та аналітичності; ідеологія перетворюється у мертву схоластику, демагогічну політичну риторику. Разом з тим така ідеологія кладеться в підґрунтя правотворчості і судочинства, перетворюючи закон в інструмент політичного нагляду, а правові інституції - в засіб духовного контролю, формування стерилізованого однодумства. За ідеологічними критеріями (вірністю офіційно визнаній ідеології) відбувається економічна, владна, статусно-рольова і престижна стратифікація, розподіл людей і груп за соціальними позиціями. Така держава не може бути правовою в принципі. З кожною новою зміною
Loading...

 
 

Цікаве