WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Держава та її соціотворчі можливості - Реферат

Держава та її соціотворчі можливості - Реферат

держави і населення визначаються мірою соціальної та національної однорідності останнього. Загальний закон полягає в тому, що чим більшою є неоднорідність об'єкта державного регулювання, тим репресивнішим має бути владне регулювання порядку. Ця залежність визначається конкретними обставинами. Зокрема, якщо відмінності розсіяні (економічнарозбіжність не призводить до прямої владної диференціації та соціокультурних переваг), то міра конфліктності в даному суспільстві буде невисокою. Отже, й примус є м'якшим. Якщо ж суспільство дихотомізується, розподіляється на дві приблизно однакові половини (два класи, дві нації, два опозиційні елітні угрупування всередині владної структури тощо), то боротьба за владу загострюється. Репресивні дії держави в такому випадку можуть зростати, коли одна із сторін монопольно володіє засобами примусу, або ж падати, коли сили приблизно рівні (двовладдя). За єдиної держави-нації конфлікти мають не стільки етнічний, скільки соціальний характер з причин внутрішнього розшарування самої нації. Багатонаціональна держава стоїть перед загрозою нашарування соціальних і національних конфліктів. При цьому можлива їх взаємна конверсія: національні конфлікти посилюють соціальні, або ж навпаки. Якщо ж окрема нація має різні держави (багатодержавна нація), тоді внутрішньонаціональні конфлікти набувають форми міждержавних суперечностей. Держава, яка контролює багатонаціональну територію, є в більшій або меншій мірі колоніальною - її внутрішня політика у великій мірі акцентована на міжнаціональних стосунках. Місце панівного класу тут посідає панівна нація. Тоді класова боротьба набуває вигляду національно-визвольного руху. За відсутністю явно визначених панівної нації або класу домінуючим стає безпосередньо державний апарат. Всі інші класи і нації перетворюються у безправні прошарки перед силою репресивного державного апарату. Найчастіше це властиве імперіям, які утворилися в результаті процесу переростання політичної революції у загарбницькі війни.
Проте держава, в основному, тримається не стільки на застосуванні сили, скільки на загрозі такого застосування. Кожний факт прямого застосування сили є симптомом порушення суспільного консенсусу, розриву соціального контракту, створенням щілини в монополії на владу. Законослухняність громадян рідко означає повне і довічне визнання існуючого владного порядку. Воно пояснюється швидше усвідомленням власного безсилля, а не визнанням чужої сили. Опозиційні групи (класи, етноси, нації, інші спільності) чинять опір діям політичного монополіста, перетворюючи соціальний порядок у перманентно нестабільний. У демократичному суспільстві ця проблема частково вирішується на основі "легалізованої нестабільності". Вибори можна розглядати як тимчасовий розрив наявного соціального консенсусу і встановлення нового. Законна форма їх проведення виступає гарантом від соціального хаосу. Реформи можна розглядати як пошук нових соціальних угод мирним, а не революційно-насильницьким шляхом. Звідси зрозуміло, що консенсус зовсім не означає панування всезагальної колективної волі, а є лише визнанням права на реалізацію волі окремого прошарку (класу, нації, партії, владної еліти, бюрократичного апарату тощо).
В умовах НТР монополія на владу у все більшій мірі залежить від маніпуляції людською свідомістю і поведінкою засобами масової інформації, реклами, техніки пропаганди та агітації. Нові умови поселення - створення міських конгломерацій, мегаполісів - теж диктують нову технологію примусу і придушення опору (застосування мобільних воєнізованих угрупувань, вміння розсіювати натовп чи юрбу, застосування наркотичних засобів, нервовопаралітичних газів та ін.). Нові перспективи, не досить приємні з точки зору традиційних критеріїв гуманізму, відкриваються із застосуванням нових науково-технічних засобів психофізіологічного тиску з метою збудження чи пригнічення колективної психіки, керування розповсюдженням чуток і пліток, націленою провокацією деструктивного ажіотажу та ін. Разом з анонімністю міського спілкування, відсутністю структурованих територіальних і самоврядувальних громад це посилює новий наступ на особисті свободи.
Існуючі держави можна класифікувати за різними критеріями. За ознакою основного монополіста владних механізмів розрізняють класові, національні та соціальні держави. Особливістю класових держав є те, що політична еліта цілком співпадає з панівним класом, прямо або безпосередньо репрезентує його інтерес. Перший випадок дуже рідкісний, це скоріше виключення із правил. Складається така ситуація за умов, коли якесь населення поневолене чужинцями, а їх (чужинців) бойова дружина стала одночасно панівним класом і державною бюрократією. У цьому випадку економічне, владне, культурно-ідеологічне і національне панування не лише належить одній групі, але й водночас вся ця група цілком входить у державне управління, стає державним чиновництвом. Другий випадок більш поширений. Це має місце тоді, коли державна еліта презентує інтерес економічно панівного стану, безпосередньо відбиває його культурно-ціннісні орієнтації, прагне подати їх як панівні цінності даного суспільства. При цьому адміністративно-керівні кадри держави або рекрутуються з вихідців даного стану, або прямо від нього залежать. Це значною мірою нагадує ситуацію класичного капіталізму. Але й там держава була відносно незалежною від буржуазії. Це визнавали і самі класики марксизму.
Середньовічна держава була знаряддям військової (світська королівська влада) або релігійної аристократії. Залежно від цього суттєво різнилися її структура і функції: в одному випадку переважали механізми фізичного примусу, в іншому - духовний контроль та ідейно-психологічний тиск. У разі рівноваги цих складників державний апарат ставав простором боротьби за владу. Залежно від домінування церковної чи військової аристократії принципово змінювалась внутрішня (як регуляція стосунків між майновими станами та релігійними конфесіями) та зовнішня (боротьба за територію або за релігійний вплив) політика. Зрозуміло, що це впливало на державні цілі, механізми і критерії посадової ієрархії серед державних чиновників, принципи винагороди та кару, дію держави на інші соціальні інституції.
Рабовласницька держава, як відомо, підтримувала і захищала інститут рабства. Але раби зовсім не були основною продуктивною силою даного суспільства. Тут переважало домашнє рабство; раби були лише суб'єктами обслуговуючої праці і не входили в основне виробниче відношення, на владне підтримання якого переважно скеровувалась репресивна могутність держави.
Соціальна держава є продуктом розвиненого промислового суспільства. Заміна класифікації
Loading...

 
 

Цікаве