WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Держава та її соціотворчі можливості - Реферат

Держава та її соціотворчі можливості - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Держава та її соціотворчі можливості
У загальному вигляді державу можна визначити як сукупність установ і організацій, що здійснюють управління соціальними процесами на основі визначених цінностей і обраних засобів їх досягнення. Держава є центральною ланкою політичної організації суспільства. Вона уособлює владні функції, монопольно володіє правом їх застосування. Основні структурні компоненти держави - законодавчі органи, виконавчий урядовий апарат, адміністративна і фінансова система, збройні сили, внутрішні війська, судочинні органи: слідство, суд, пеніцеарна система (установи попереднього арешту, в'язниці, трудові колонії та ін. карні заклади). Держава здійснює охорону і захист основних економічних інституцій, наявної соціальної структури, політичної і правової системи, конституційного устрою; декларує та реально гарантує захист основних прав і свобод людини. Держава здатна здійснювати примус усього населення на даній території, формує та здійснює зовнішню (міждержавні і міжнародні стосунки) і внутрішню політику. Вона чинить захист території, зберігає її цілісність і недоторканість. Окрім того, держава утримує податки як задля забезпечення нормального функціонування власного апарату, так і для накопичення суспільних багатств та їх використання відповідно до обраних суспільних цілей.
Державу можна визначити і як конкретно-історичну форму соціальної організації влади. Із цього твердження випливають щонайменше два висновки:
1) влада (можливість окремої людини чи людської спільності чинити вплив на поведінку інших) існує в будь-якому суспільстві;
2) влада набуває вигляду державного устрою лише на певному етапі історичної еволюції. Отже, держава є лише елементом більш загальної "системи влади". У сучасному суспільстві вона утворює центральний елемент, тому часто держава і влада ототожнюються. Хоча це не зовсім так.
Щодо тих конкретних історичних обставин, які породили державу, то серед дослідників немає єдності думок. У контексті марксистської парадигми причиною виникнення держави прийнято вважати розподіл суспільства на класи. Панівний клас винайшов цей політичний орган задля підтримання й увічнення власного становища, створення насильницького соціального порядку, відповідного його інтересам. Інші дослідники вважають цю тезу спрощенням реального процесу. Вони більш схильні вважати державу органом соціального порядку в інтересах усього суспільства. Конкретний зміст цього інтересу і міра його задоволення державою визначається складною сукупністю факторів, у тому числі і соціально-класовою стратифікацією суспільства. Більш докладно цю проблему ми розглянемо далі, а поки що зупинимося на основних ознаках і властивостях держави.
Держава завжди - це орган порядку, з різною мірою насильницького соціального консенсусу, де основні суб'єкти соціальної взаємодії беруть на себе певні зобов'язання, передусім діяти у межах норм, "грати за правилами". Цей порядок вона забезпечує завдяки монопольному володінню інструментами соціального примусу. Від них залежить структура самої держави як складної сукупності законодавчих, виконавчих, розпорядних, контрольних, безпосередньо примусових та інших органів. Держава діє в таких напрямках: підтримання обраних ціннісних орієнтацій і дотримання регулятивних норм; контроль над процесами стратифікації з метою гарантії досягнених соціальних позицій; регуляція соціальної мобільності на основі легітимізованих критеріїв соціального просування; застосування правових норм через діюче судочинство. Держава бере активну співучасть у формуванні загальної законослухняності членів даного суспільства, формує його правову культуру. Тут слід зауважити наступне: чим вищий рівень одержавлення суспільства, тим більшою мірою втручається держава у процеси правотворення і здійснення судочинства. І навпаки, в демократичному (правовому) суспільстві держава сама виступає не стільки суб'єктом, скільки об'єктом права, підкорюючись разом з іншими соціальними суб'єктами та інститутами конституційному порядкові. Держава завжди сповідує принцип рівності і в цьому контексті прагне до уніфікації стосунків. Але тут можливі різні інтерпретації самої рівності. У монархії всі громадяни держави рівні перед волею самодержця, у республіці - рівні перед законом.
Держава регулює стосунки людей у двох різних напрямках: в середині власного апарату, підтримуючи адміністративно-владну ієрархію законодавчої та виконавчої влади; між соціальними групами та іншими суб'єктами соціальної взаємодії. Цим пояснюється різноманітність існуючих форм права: адміністративне, цивільне, карне, громадянське та ін. Схильність до правової регламентації суспільних зв'язків спричиняє прагнення з боку держави до надання їм функціонального, обмінного, анонімного, знеособленого, формального характеру. До цього ж прагнуть і найбільші соціальні організації, що уподібнює їх державним установам. Держава не тотожна соціальному контролю, хоч вона і застосовує санкції. Вона, швидше, є його (соціального контролю) центральним елементом та силовим гарантом. Держава та її представники, як правило, уникають вступати в обмінні зв'язки з навколишнім суспільством. Це тлумачиться як злочин (хабарництво, інші форми зловживання владним становищем).
Держава має не лише монопольне право на загальну територію, але й є монопольним володарем усього того, що знаходиться поза землею (територіальні води), під землею (надра, корисні копалини), над землею (повітряний простір). Сьогодні об'єктом міждержавних конвенцій і узгоджень поступово стає космічний простір.
Чим більше правовою (конституційною) є держава, тим більше її стосунки з громадянським суспільством нагадують суспільний договір (контракт). І навпаки: відсутність чітко окресленого права, формальна декларація конституційних принципів і свобод свідчить про відсутність або навіть насильницький характер суспільного консенсусу. Стосунки держави та її підлеглих чимось нагадують обмін. Законослухняність є ціною, яку народ платить за ті винагороди, які дає йому владно підтримуваний соціальний порядок. Насильницька революція, в цьому контексті, є фактом визнання непомірності такої ціни, або нееквівалентності обміну несвободи (законослухняності) на наявний соціальний порядок. Анархія, що супроводжує політичну революцію, свідчить про відсутність самого факту соціального обміну, будь-яких його загальновизнаних правил. Право (як правила обміну) тут замінюється ідеологією. Тому в цей період соціальні стосунки визначаються співвідношенням сили суб'єктів дії, а порядок будується на основі застосування ідеології, її суб'єктивно визначеної доцільності.
Стосунки
Loading...

 
 

Цікаве