WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

простору (національної, унітарної чи федеральної держави).
Громадянство окреслює політичний простір співіснування та узаконеної боротьби, поза яким знаходяться чужинці, неспільники, конкуренти або вороги. Представництво уособлює прагнення до висловлення, подання, демонстрації і ствердження особливих інтересів, структурованих за певними відмінностями (передусім за багатством, владою і престижем) соціальних груп. Держава, політична влада і вплив тут розглядаються як інструменти на службі цих інтересів.
Права людини є прагненням до обмеження владно-політичної експансії держави на користь соціальності як такої, визнанням здатності суспільства до самоврядування без зовнішнього нагляду і контролю шляхом конвенції, домовленості, компромісів, визначення норм і правил поведінки, встановлення балансу індивідуальних і колективних інтересів.
Визнання за людиною природних, ніким не дарованих і насильницьки ніким не відчужених прав і свобод ставить індивіда не тільки у рівне відношення до іншого індивіда, але й до групи, соціальної організації, соціального інституту. Не вони дарують індивіду його права і свободи, а він, за своєю доброю волею, внаслідок згоди і домовленості, відчужує від себе частину прав і свобод на користь соціополітичних структур за умови, що вони будуть діяти в його інтересах і під його особистим контролем.
На основі цього заперечується будь-яке природне, надприродне чи божественне походження соціальної організації людей. Вона є результатом їх спільної волі і цілеспрямованої діяльності. Безпосереднім зречевленням цього є закон більшості, котрий і має відображати загальну волю та історичну необхідність. Остання перестає бути фатальною зумовленістю і вимушеністю, що діє поза намірами людей. Проте закон більшості зовсім не є тотожним народовладдю у вульгарно-політичному контексті, як диктатура більшості щодо меншості, що, як правило, завершується деспотизмом і тоталітаризмом.
Закон більшості (статистика голосів) є принципом демократії лише остільки, оскільки визнається право меншості на власну інтерпретацію історичної ситуації і діяння на її користь у межах закону.
Слід визнати, що ідеальної гармонії між зазначеними складовими компонентами демократії не існує. Вона (демократія) є досить динамічною і крихкою конструкцією. Не можна визнати окремо взятий демократичний досвід за норму, ідеал або єдино можливий зразок для наслідування. Але в кожному окремому випадку акцент може переміщуватися в бік окремого елемента: політичної системи, представництва, прав людини. Залежно від цього трансформується вся конструкція, обумовлюючи утворення певного типу демократичної взаємодії.
Перший тип надає особливого значення обмеженням влади і визнанню основних прав людини. Історично це найперша форма демократії, що з'явилася на світ у результаті буржуазних революцій і ствердилася у політичній практиці завдяки буржуазному рухові. Вона зовсім не є найкращою чи домінуючою формою демократичної взаємодії. Історично склалося так, що потреба у знищенні абсолютистської монархії середньовіччя передбачала появу держави із обмеженими законами, повноваженнями, з визнанням невід'ємних прав і свобод людини, на обмеження яких не може претендувати ніхто, в тому числі монарх. В ідейно-теоретичному і культурно-пропагандистському аспекті цю теорію і практику політичної взаємодії розробляє лібералізм. Батьківщиною такого типу демократії є Великобританія.
Другий тип надає особливого значення громадянству, Конституції та механізмам ідейно-психологічної інтеграції суспільства. Громадянство розуміється як рівність усіх без винятку перед законом; Конституція - як політично оформлений соціальний договір між народом і правлячою групою; соціальна інтеграція тлумачиться як створення із соціально і етнічно розрізнених груп єдиної політичної нації - держави. Демократія тут виглядає швидше прагненням до рівності, аніж до свободи. Остання тлумачиться як свобода рівних перед законом громадян.
Змістом демократії, в результаті такої акцентації, стають соціальні, а не власне політичні процеси. Політичні права, у кінцевому результаті, набирають вигляду права на соціальну рівність. Остання тлумачиться не як подібність праці і споживання, але як право на одночасний старт і справедливе - за законом - оцінювання досягнутих результатів. Тому демократія у цьому випадку зовнішньо має вигляд меритократії - заслуженої винагороди за особисту ініціативу, таланти і зусилля. Найбільше досвіду на цьому шляху набули США.
Третій тип демократії акцентує свою увагу на представництві особливих інтересів через політичну систему (політичні партії, професійні спілки, громадські організації тощо). Демократія, за таких умов, протиставляється олігархії, оскільки у представництві уособлюються перш за все інтереси основної або трудящої маси населення. Тому особливо гостра боротьба ведеться проти різного роду привілеїв - влади, достатку та доступу до механізмів розподілу престижу (засоби масової інформації, освіта, культура).
У даному випадку демократія найбільш схожа на народовладдя, а опозиція "народ - правителі"визнається принциповою і визначальною. Міра демократизації суспільства співвідноситься із збільшенням демократичного контролю знизу в усіх сферах суспільного буття (в общині, на підприємстві, на рівні держави, її інституцій). Типової форми вона набула у Франції.
Можна також говорити про тип чи різновид демократії відповідно до її зв'язку з конкретним елементом системи історичних дій. Боротьба за контроль над культурною моделлю розвитку передбачає вільну комунікацію, тобто демократію у сфері культури та ідеології. Ефективна економіка, як передумова соціальних нагромаджень, потребує виробничої демократії. Вилучення і виробництво ресурсів розвитку викликає необхідність в управлінській демократії.
Соціальна мобілізація та інтеграція на ґрунті цінностей розвитку потребує свободи творчості, тобто демократії у сфері культури - культурного споживання і комунікацій. Справедлива - за критеріями внеску у процес розвитку - стратифікація передбачає законність і демократичний контроль за соціальною мобільністю, аби вона не була обмеженою лише економічною стратифікацією чи розподілом груп за ознакою влади.
Для розвитку особливого значення набуває взаємний демократичний контроль основних соціальних суб'єктів - панівного і пригніченого класів. Контроль з боку пригніченого класу спрямований на те, щоб перешкодити панівному класові перетворитися на пригноблюючий клас, усі турботи якого були б сконцентровані на розподілі та споживанні. Контроль з боку панівного класу перешкоджає пригніченому класові зануритися у повсякденність побутових турбот, індивідуальне виживання, суто споживацький пасивний конформізм.
Література
1. Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М.: Прогрес, 1993.
2. Большой толковый социологический словарь. - М.: Вече-Аст, 1999. - Т. 1-2.
3. Брукан С. Плюрализм и социальные конфликты: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1990.
4. Грушевський М.С. Початки громадянства. - М., 1921.
5. Гавриленко І.М., Чепак В.В. Загальносоціологічна теорія. - К.: КВГІ, 1998.
6. Зиновьев А.А. Запад. Феномен западнизма. - М., 1995.
7. Гавриленко І.М. Чи потрібна державі ідеологія// Віче.- 1996. - № 4.
8. Гавриленко І.М. Ідеологічна ситуація в Україні// Віче. - 1997. - № 4.
Loading...

 
 

Цікаве