WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

історичної перспективи суспільства (принцип тотальності).
Найпростіше окремій людині визначитись щодо своїх особливих інтересів і груп приналежності. Хоча й тут її чатують певні небезпеки: індивідуальна чи групова аномія, тобто відсутність відчуття приналежності до певної спільноти, становище і спосіб діяння якої співпадають із власним; недостатня самоорганізація групи спільного становища; надмірна політизація і, особливо, ідеологізація цієї спільноти.
У першому випадку особа втрачає сенс буття, її соціальне оточення видається або є насправді агресивним і байдужим; у структурі психіки переважає відчуття самотності, неусвідомлених острахів, непевність у власних діях, нерозуміння як своїх мотивів і намірів, так і очікувань найближчого оточення.
Аномія особливо стає поширеною під час соціальних криз і корінної ломки існуючої соціальної організації. Демократія тут має допомогти налагодити вільну комунікацію і самоорганізацію, аби індивід чи група виробили нову ідентифікацію, яка б відповідала новій ситуації життя.
Недостатня самоорганізація, як правило, спостерігається серед соціально слабких груп, котрі володіють мінімальними ресурсами соціального діяння (бідні, неосвічені, не мають компетентних лідерів, авангардної ініціативної групи, представницьких органів для виразу і захисту своїх інтересів і т. ін.). Організуючий імпульс тут найвірогідніше йтиме від гомологічної групи - такої, становище якої близьке до даної, але ресурси соціального діяння вищі. Наприклад, різке зубожіння може в однаковій мірі стосуватися інтелігенції і трудящих. На цій основі в обох прошарках виникає невдоволення і прагнення до протесту. Але його ініціатором і організаторам імовірніше буде інтелігенція.
Надмірна політизація утримує в собі дві небезпеки:
1) може звести соціополітичну діяльність лише до стихійного бунту, в основі якого лежить прагнення вирішити всі проблеми тут і негайно. Реально ж вирішується лише одна проблема - соціальна або колективна помста дійсному чи уявному ворогові; 2) може звести соціокультурну діяльність групи лише до словесно-ментального, знаково-смислового позначення та оцінки соціальної ситуації без подальшої копіткої роботи по її подоланню.
Відсутність громадянської зрілості електорату найчастіше виявляється в байдужості до громадських справ, ототожненні себе не з громадянським чи політичним суспільством, а з природними, архаїчними чи політично нейтральними соціальними утвореннями (сім'єю, родиною, сусідською общиною, товариським колом, побутовим оточенням; дозвіллєвою, конфесійною, етнічною спільнотою тощо).
Політична залученість їх розпочинається тоді, коли соціальні процеси безпосередньо загрожують саме цим соціальним спільностям: розпадаються сім'ї, зневажається віра, деформується побут і дозвілля, в несприятливі обставини попадає професійна група. Громадянська незрілість виявляється також у небажанні брати участь у підготовці і прийнятті політичних рішень, униканні відповідальності і самопожертви (грошима, часом, фізичним чи розумовим напруженням, острах ризику). Держава, уряд, політичні партії чи персоналії розглядаються тут як щось чуже, далеке, мало зрозуміле, небезпечне; таке, чого слід сторонитися і остерігатись. Це - "вони", ті, хто повинен зробити так, а не інакше, але без їхньої особистої і безпосередньої участі.
Розвиток громадянської самосвідомості передбачає одночасний рух униз і догори. Перше означає підвищення міри зацікавленої співучасті у справах своєї общини, групи розселення, соціальної організації, регіону, низових структурах партії або соціального руху, місцевому самоврядуванні. Друге свідчить про прагнення до усвідомлення співробітництва на рівні державних органів, вибору стратегії і тактики діяння власних представницьких структур, залученість до вибору історичної перспективи суспільства та способу її реалізації.
Отже, нижньою планкою демократичної взаємодії можна вважати сім'ю (демократія в рамках шлюбних і родинних стосунків), а верхньою - національну геополітичну єдність, усвідомлену як державна територія і відповідний соціокультурний простір. Наскільки можлива вона на рівні міждержавних і міжнародних стосунків, то - проблема. Якщо можлива, то на основі теоретичної співучасті або контролю за діями держави у цьому напрямі. Наступним компонентом демократії є обмеження державної влади. Найбільш ефективним засобом тут є закон і справедливе судочинство. З цього боку демократія виглядає як правильний (адекватний соціогруповій у соціополітичній структурі та історичній необхідності) закон і справедливий - незалежний і підконтрольний громадськості - суд. Вірність закону, навіть недосконалому, має більше значення для демократії, аніж досконалий, але такий, що не виконується закон чи продажний і безвідповідальний суд.
Наявність всезагальних, вільних, не обтяжених квотами і цензами виборів, теж є способом обмеження державної влади. Системою перевиборів здійснюється контроль за діями держави, її законодавчих і виконавчих органів. Такою ж підставою є визнання і законодавче оформлення основних прав і свобод громадян та рівень їх практичної реалізації. Визнання основних прав і свобод громадян є одночасно передумовою для обмеження влади інших соціальних інститутів: сім'ї, церкви, школи. Без такого обмеження демократія не буде повноцінною.
Нарешті, державна влада не буде обмеженою і контрольованою без існування розвиненої і розгалуженої політичної системи - політичних партій, професійнихспілок, громадських об'єднань, просвітницьких товариств тощо. Саме через їх діяльність громадянське суспільство контролює дії держави, особливо її силових структур, котрі водночас є і гарантом, і постійною загрозою демократії.
Часто демократію ототожнюють зі свободою. Це вірно лише щодо усунення зовнішнього примусу, обмежень, незаконних переслідувань з боку владних структур. Тобто це правильно переважно в контексті "свобода від": злиднів, несправедливості, невігластва, здирства, невиправданої нерівності, самочинства, свавілля тощо.
Демократія - це також свобода вибору: історичної перспективи, ціннісних орієнтацій, способу соціальних нагромаджень і вилучень, механізмів винагороди, критеріїв стратифікації, законодавчих органів і владних персоналій, способу соціалізації, місця проживання, професії, шлюбного партнера та ін. Проте позитивний зміст свободи (вільний соціотворчий процес) швидше залежить від наявних ресурсів розвитку (рівня культури, освіти, науки, техніки, особистісного потенціалу суспільства і т. п.), аніж від демократії. У цьому відношенні демократія - це формально гарантована свобода, а культура - в широкому значенні цього слова - є її змістовним ресурсом, позитивним наповнювачем.
У такому значенні демократія є передумовою і політичним гарантом керованого розвитку, але не його визначальним чинником. Більше того, надмірна демократія без відповідного розвитку персонального і колективного суб'єктів загрожує соціальною дезорганізацією і хаосом.
Складові компоненти демократії (громадянство, представництво, права людини) по-різному орієнтують суспільство, в т. ч. його соціотворчі дії. Громадянство утримує в собі прагнення до політичної рівності з одночасною соціальною інтеграцією (у падку керованого розвитку). Воно виявляється також у приналежності до співгромадян за місцем проживання, сусідської общини, територіальної громади, регіону та геополітичного
Loading...

 
 

Цікаве