WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

партій. Їх наявність гарантує ідейно-політичний плюралізм, в також взаємне представництво інтересів соціальних суб'єктів. Політична система здатна врівноважити владну могутність держави. Задля цього вона має достатній вплив, тобто ту соціальну підтримку і схвалення, що за певних передумов (досягнення певної величини, показником якої є множина поданих за партію на виборах голосів) перетворюється безпосередньо у владу.
Політичні партії беруть на себе організацію стосунків між соціальними акторами. Без цієї "прокладки" у безпосередній взаємодії соціальні актори, котрі завжди є менш організованою і керованою структурою, можуть довести власні суперечності до відкритої ворожнечі та озброєних конфліктів. З цього боку, політичні партії є ніби замінниками соціальної боротьби, надаючи їй форму керованого і контрольованого політичного процесу. Через взаємодію політичних партій соціально-групова або соціокласова боротьба набувають рис символічної взаємодії, втрачаючи характер безпосереднього фізичного зіткнення мало організованих, але збуджених, роздратованих соціальних груп, де активним чинником може стати сліпа ненависть, стихійна лють, агресивна взаємна підозра чи успадкована ворожість до інших. Політичні партії репрезентують взаємні інтереси, подають їх у цивілізованому вигляді, розв'язують суперечності у встановлених законом формах і межах.
Політичні партії різняться між собою залежно від того, до якого саме елемента системи історичних дій спрямована їхня діяльність. Деякі партії націлені на організацію ефективної економіки, соціальних нагромаджень і вилучення. Це є партії економічного спрямування. Інші шукають привабливу утопію, апологетичну або викривальну ідеологію. Треті орієнтуються на справедливу винагороду і стратифікацію, четверті - на активізацію соціальної творчості, тобто на соціальну мобілізацію щодо вибору історичної перспективи чи її реалізацію.
Звичайно, кожна партія прагне посилити власну могутність і вплив, у т. ч. через розширення соціальної бази. А тому включає до своїх програм кілька стратегічних напрямів діяння. Саме так виникають такі об'єднання, як соціал-демократія, націонал-соціалізм, християнсько-демократичний, народно-демократичний, націонал-демократичний напрямки тощо. Деякі партії діють у більш вузькому спектрі: республіканська (націлена на захист конституційного устрою), демократична (на захист демократичних свобод чи інституцій), націоналістична (етно-культурне або етно-політичне відродження) тощо.
Залежність партії або її пов'язаність з особливим елементом системи історичних дій дещо формальна і загальна. Жодна партія ніколи не прагне до надто відвертого, однозначного і чіткого визначення своїх цілей і намірів. Це свідчить про те, що представництво інтересів не є єдиною, а тим більше домінуючою функцією. Такою функцією є взяття та утримання влади. Невизначеність стратегії і програми дає можливість партії маневрувати у хисткому світі мінливих колективних настроїв і громадської думки. Розкіш чіткого і формального (впритул до "контрольних цифр" розвитку) визначення своїх намірів може дозволити собі лише партія, влада якої є безмежною, а соціальна відповідальність обмеженою. Але така партія можлива за умов авторитарного, деспотичного або тоталітарного режиму, коли вона знаходиться при владі в уніфікованому політичному просторі.
Отже, представництво є центральним елементом демократичної системи. У його межах для демократії переважну роль відіграє представництво інтересів основної народної маси. Режим можна вважати більш демократичним, якщо у ньому ширше представлені інтереси найбільш знедолених прошарків суспільства. Проте тут є своя межа: надмірна владна представленість люмпен-груп є шляхом до охлократії.
Турбота ж про представленість інтересів заможної меншості чи владної верхівки зайва, оскільки вони мають достатньо засобів для реалізації своїх намірів та інтересів фактично при будь-якому політичному режимі, а не лише за демократії. Тут дискримінація можлива у тому випадку, коли одна фракція правлячого класу пригнічує іншу у боротьбі за владу. І лише за умов, що ця боротьба не виходить за простір владної меншості.
Якщо ж до боротьби залучається більш широка народна маса, тоді справа може завершитися або громадянською війною, або певною демократизацією режиму. Громадянська війна є фактичним похованням демократії, бо нею руйнується основна передумова демократії - законність соціальної взаємодії.
Плюралізм політичної системи неможливий без внутрішньої структурованості історичного суб'єкта на сукупність соціальних акторів (груп, організацій та інституцій), множинності соціальних конфліктів і пов'язаних з ними інтересів. Будь-яка уніфікація або централізація соціальних відносин навколо якоїсь конкретної вісі ("багаті - бідні", "владні - безвладні", "культурні - безкультурні", "справжній - несправжній етнос" і т. д.) є загрозою для демократії, бо веде до виникнення центрального конфлікту і пов'язаною з ним дихотомізацією соціальної боротьби.
Розколене навпіл суспільство утримує в собі зародок диктатури однієї половини над іншою. Отже, без політичної системи (системи представницьких політичних партій або діючої за певними правилами сукупності політичних акторів) демократія неможлива, навіть якщо уявити собі, що держава або окрема партія насправді представляє інтереси народу. Такий випадок був би щасливим виключенням, а представництво інтересів тут було б формальним, поверховим і недовговічним. Це, швидше, можна назвати декларацією про наміри, аніж реальною політичною дією по справжньому представництву інтересів.
Другою невід'ємною рисою демократичного процесу є громадянськість електорату. Цей дещо незвичний термін означає наявність розвинутої політичної свідомості - в суспільстві має бути не лише формальне право на вибір, але й змістовна здатність основної маси народуйого здійснити. Передусім, електорат має усвідомлювати себе громадянами, тобто бути здатним узяти на себе історичний вибір і відповідальність. Коли мова йде лише про стабілізацію та ефективне функціонування суспільства, його соціальне відтворення, то проблема вирішується порівняно легко. Особливо у випадку певної економічної стабільності і соціальної примиреності сторін.
У випадку ж вибору перспективи розвитку ситуація ускладнюється. Розвиток передбачає додаткові витрати, самообмеження (з метою вилучення і продуктивного інвестування), порушення стабільності (введення динамічної, хоч, за задумом, і контрольованої нестабільності), відсутність системи винагороджуваної активізації зусиль; нові критерії стратифікації (а, значить, певну дестратифікацію і пов'язану з нею соціальну аномію і звільнення додаткової, не завжди конструктивно спрямованої, соціальної енергії), історичну невизначеність, активне ідеолого-утопічне протистояння.
Важливою ознакою громадськості електорату є розвинене почуття приналежності, залученості, безпосередньої участі в громадських справах. Воно є результатом самоорганізації основної маси населення і відповідних дій з боку керівної меншості. Формування свідомого громадянина і відповідального виборця - це один із важливих моментів формування персонального суб'єкта. Це конкретно означає здатність до ототожнення власних інтересів і пов'язаних із його реалізацією груп приналежності, визначення своїх політичних супротивників (реалізація принципу опозиції) і залучення до загальної
Loading...

 
 

Цікаве