WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат

Демократичні засади соціотворчого процесу - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Демократичні засади соціотворчого процесу
Демократія найчастіше ототожнюється з народовладдям. Це відповідає етимології даного виразу, який утворений із двох давньогрецьких слів: демос - народ, кратос - влада. Демократію визначають як таку форму державно-політичного устрою суспільства, яка заснована на визнанні народу першоджерелом, вищим суддею, головним принципом влади.
Цей термін вживається також для характеристики діяльності соціальних організацій та інституцій (виробнича демократія, партійна демократія тощо). Інколи під демократією розуміють рівність громадян, соціальних груп та інших соціальних утворень перед законом. Важливою є також характеристика демократії як способу легітимізації виборних органів або персоналій.
Як форма політичного устрою, демократія виникла разом із появою держави як один із різновидів організації державної влади або політичного режиму. Від інших форм державного устрою демократію відрізняє офіційне визнання влади більшості, рівноправність громадян, верховенство закону, виборність усіх або основних державних органів і владних персоналій.
Розрізняють безпосередню і опосередковану демократію. У першому випадку основні рішення приймаються шляхом прямої участі виборців: голосування на зборах, мітингах та інших зібраннях, проведення референдумів. У другому - рішення приймають виборні органи, особи, представницькі організації, котрим виборці передовірили (віддали на виборах) своє право на прийняття рішень чи вибір позицій стосовно основних сторін суспільного життя.
У суто політичному аспекті під демократією розуміють передусім принцип розподілу, взаємного контролю і врівноваження основних гілок державної влади - законодавчої, виконавчої і судової; їх взаємну незалежність і автономність. Цей принцип уперше висунув і обґрунтував французький філософ ХVІІІ ст. Ш. Монтеск'є, теоретично усвідомлюючи досвід організації політичної влади у Великобританії. Пізніше розуміння принципу демократії було доповнене і розвинене французьким соціологом і політологом XIX ст. А. Токвіллем. Останній вважав, що повна демократія неможлива без розподілу світської і духовної влади (відокремлення церкви від держави); без незалежних органів масової інформації; без розвиненої общинної демократії (на рівні окремих поселень, низових господарських, партійних, культурно-ідеологічних організацій); без освіченого, самоорганізованого і громадянсько активного населення; без підпорядкованості держави системі права нарівні з іншими соціополітичними суб'єктами; без відсутності наперед дарованих привілеїв чи переваг окремим групам населення та ін.
Надалі демократія розглядатиметься лише у контексті аналізованої проблеми - контрольованого розвитку, тобто як механізм взаємного контролю основних суб'єктів соціальної взаємодії стосовно вибору своєї історичної перспективи, механізмів накопичення, вилучення і продуктивного інвестування; законних форм представлення інтересів, розгортання і розв'язання класових та інших соціогрупових конфліктів, форм соціальної мобілізації, матеріальної і моральної винагороди, стратифікації за критеріями участі у розвитку.
Основи демократичного процесу
У контексті проблематики соціального розвитку демократія має бути насамперед розглянута як поле боротьби соціополітичних суб'єктів. Ця боротьба розгортається у різних напрямках: за участь у виробництві і розподілі ресурсів, визначення історичної перспективи, культурно-символічне подання власних інтересів, контроль за розподілом праці та її продуктів, в т. ч. соціальної праці (по виробництву нових суспільних відносин) тощо.
Демократія конкретно означає сукупність свобод, в однаковій мірі як "свобод - від" (злиднів, безробіття, невігластва, неучасті, неідентичної культури і т. п.), так і "свобод - для" (вільного вибору, права на зібрання і вільне подання власних інтересів, організацію мітингів і зборів, політичних партій тощо).
У новітній час демократія розпочалася з проголошення невід'ємних (природних) прав індивіда, політичного суверенітету народу і підконтрольності йому дій держави і правителів. Це була боротьба проти політичного абсолютизму, самодержавної влади королів, принців, імператорів та царів. Одночасно як програма боротьби проголошувалося кілька гасел або принципів: обмеження політичного єдиновладдя, відміна права наслідування престолу, передача влади в руки комітету виборних осіб, підконтрольність їх дій загальній волі народу.
знищення політичного єдиновладдя і відміна права наслідування престолу. Складніше виглядала справа з передачею влади комітету виборних осіб і підконтрольністю влади загальній політичній волі підданих. Перше завдання вимагало надання прав обирати і бути обраним усій масі народу, без будь-якої дискримінації. Воно вирішувалося боротьбою за відміну обмежень на виборах усіх маргинальних соціальних груп: бідних, неграмотних, жінок, представників інших рас, осіб іншого віросповідання тощо.
Близько трьох віків знадобилося промислово розвиненим західноєвропейським країнам для того, щоб досягти того рівня демократичності виборного процесу, котрий ми спостерігаємо на сьогодні. Але в цьому напрямку ще не все вирішено. Багато дослідників вважають, що треба більш рішуче залучати до цього молоде покоління, знижуючи віковий ценз, у тому числі дітей, ратуючи за їх безпосередню участь у політиці.
Право обирати - це лише формальна демократія, в рамках якої діє звичайна статистика - закон більшості голосів. Складніше обстоять справи з іншою стороною проблеми - підконтрольністю обраних своїм виборцям на час виконання ними законодавчих, виконавчих чи судових функцій. Основна маса народу не є настільки організованою, освіченою, компетентною у державних справах, не має досить вільного часу, а інколи й бажання, щоб здійснювати щоденний систематичний контроль над діяльністю обраних осіб, комітетів чи інших груп. До того ж народна маса ніколи не буває настільки однорідною за своїм становищем і позиціями, щоб діяти єдиною і монолітною політичною одиницею.
Тому було винайдено ряд противаг і контрольних механізмів, які могли б протистояти авторитарному чи деспотичному переродженню держави. Найбільш дієвою, на наш погляд, стало утвердження політичної системи - сукупності політичних партій або представницьких політичних організацій. З одного боку, вони представляють інтереси різних соціальних груп даного суспільства. З іншого - від імені останніх контролюють законодавчі, виконавчі і судочинні органи. Контроль за діяльністю партії з боку її соціальної бази відбувається через схвалення чи осуд її програми, стратегії і тактики, конкретних політичних акцій, популярність серед народу окремих лідерів чи всього керівного складу. Проте й тут залишається проблема компетентності оцінок, швидкості та адекватності реакцій, ефективності зворотного зв'язку між партією та її електоратом.
Другою противагою стало те, що зазвичай називають правовою державою. Можливі кілька тлумачень цього виразу. Найпоширеніше - цетака держава, котра видає закони і не тільки слідкує за їх виконанням, але й сама суворо їх дотримується. Але й тут демократію очікують загрози, небезпека того, що держава, правлячий клас чи панівна група приймуть вигідні саме для себе закони. Або будуть виконувати лише ті з них, котрі не шкодять їхнім інтересам.
Більш досконалої форми правова держава набуває за умов створення
Loading...

 
 

Цікаве