WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Історичний досвід демократизації - Реферат

Історичний досвід демократизації - Реферат

досвід); демократична співучасть у визначенні умов і цілей господарювання на ґрунті фірмового колективізму (Японія).
Загальним же результатом робітничого руху, а не класової боротьби, є формування соціальної або соцієтальної держави, дії якої спрямовані на соціальний захист населення, особливо найслабших соціальних груп під демократичним контролем і тиском знизу.
Партія є найважливішим компонентом політичної системи, оскільки вона безпосередньо пов'язана з демократичною боротьбою за політичну владу. Щоправда, останнім часом деякі відомі соціологи підкреслюють особливе значення армійської влади та її роль у розподілі загального контролю за перебігом соціальних процесів (див.: Гидденс Энтони. Девять тезисов о будущей социологии// Теория и история экономических и социальных институтов и систем. - М.: Начала-пресс, 1993. - № 1. - С. 56). Проте в розглянутому тут відношенні цей різновид влади має аналізуватися переважно в плані загроз для демократії. Хоча, безумовно, в окремих особливих випадках саме армія може стати її силовим гарантом.
Визнавши партію основним суб'єктом демократичної взаємодії, варто звернути увагу і на можливі її переродження і деформації.
Можливі варіанти деградації партії. Наприклад, вона може стати суто олігархічною структурою, тобто створити цілу мережу владних структур і залежностей, які, мов павутиння, обплутають усі суспільні відносини. Цим самим партія ніби створює ще одну державу у середині вже існуючої; формує невидиму паралельну владу, яка протистоїть легітимній владі, або підміняє її. Досягши такого стану, партія уникає водночас державного і демократиного (з боку власної соціальної бази) контролю.
Як наслідок, відбувається переродження політичної організації у нелегальну мафіозну структуру, націлену не на представлення інтересів соціальної бази, а на задоволення своїх власних потреб. Таким чином, втрачається мета, ресурси набувають незаконної форми, управлінська структура і відносини з навколишнім оточенням деформуються.
Другою негативною тенденцією є бюрократизація партії. В її основі, здебільшого, лежить зростання чисельності, незворотна формалізація стосунків і централізація влади. Але бюрократизація виростає там і тоді, де і коли централізована влада використовується не з метою представництва інтересів, а для задоволення внутрішніх потреб самої партії. За таких умов владні стосунки і посадова ієрархія в самій партії набувають більшої ваги, аніж програма, стратегія і тактика діяння та підтримка електорату. Утворюється директивна бюрократизована партія. Вона прагне або до злиття з державою (сімбіоз: партія-держава), або до формування держави у своєму власному просторі.
У першому випадку можливе тоталітарне переродження суспільства, у другому - одержавлення самої партії, перетворення її в суто адміністративну організацію. Перший варіант означає крах демократії; другий - банкрутство самої партії, її саморозпад при збереженні демократичного зовнішнього середовища.
Історичним прикладам першого типу є історія КПРС, а історичним прикладам еволюції другого типу є зникнення з політичної арени окремих збюрократизованих партій (наприклад, французької, іспанської та італійської компартій).
Третім випадком деградації політичної партії є перетворення її на виключно ідеологічну організацію, яка постійно стурбована своїм культурно-ідеологічним самовизначенням. Діяльність такої партії, як і у перших двох випадках, цілком зосереджена на внутрішніх аспектах. Проте в основі її боротьби і конкуренції лежить не розподіл влади, посад чи матеріальна винагорода, а розподіл престижу (схвалення, авторитету, впливу).
Постійні ідейно-теоретичні баталії перетворюють таку партію на дискусійний клуб, позбавлений політичної волі та організованої дії. Найчастіше це буває в суспільствах, соціальна структура яких щойно формується. Тому партіям важко визначитися щодо своєї соціальної бази і ціннісних орієнтацій. Історичний приклад - політичні партії країн СНД, у тому числі й України.
Ще одним різновидом деградації партії є її принципова відмова від представництва інтересів на користь боротьби за пряму демократію. На цьому, наприклад, наполягав В.І. Ленін ("Держава і революція"), пропонуючи замінити буржуазний парламентаризм безпосередньо владою Рад. У такому ж напрямку діяли ряд фашистських партій (італійська, португальська, іспанська). Але в останньому випадку основою прямої демократії виступали не підприємства, а етно-регіональна структура - територіальна, вона ж етнічна, община.
Тоді професійний чи етнообщинний корпоративізм протиставляється політичному парламентаризму. Теоретична помилка тут полягає в тому, що окремий елемент (безпосередня демократія на місцевому рівні) протиставляється всьому демократичному механізмові. Це подібно до такого, коли вся соціальна структура суспільства ототожнюється лише з малими групами чи територіальними общинами.
Політичним наслідком усього цього є етнообщинна або професійна самоізоляція, що означає не тільки саморуйнування партії (за умов прямої демократії вона не потрібна), але й усієї соціальної системи.
Отже, демократія є важливиммоментом розвитку та одним із його критеріїв. Розвиток на авторитарній, тоталітарній чи деспотичній основі, в принципі, можливий, але тоді він буде неповний, однобічний (найчастіше приймає форму економічного прогресу) і, як правило, недовговічний.
Подальший історичний поступ у контексті керованого розвитку з необхідністю передбачає демократизацію суспільства. Тому заслуговує на увагу аналіз історичного досвіду країн, що переходили від диктаторських чи тоталітарних режимів до соціальної взаємодії на основі демократичних механізмів.
Історія демонструє, принаймні, три основні схеми переходу до демократично регульованого розвитку. Перший, найхарактерніший для країн Західної Європи та Північної Америки, акцентує на відкритості ринків (включаючи культурний, політичний і соціальний ринки), вільному підприємництві та ініціативі у всіх сферах суспільного життя.
Другий - характерний для країн соціалістичного табору і окремих колишніх колоній - на колективній мобілізації під контролем і керівництвом авторитарної держави або партії.
Третій пов'язується з ефективним функціонуванням політичної системи, котра здатна поєднати відкритість ринків, дух підприємництва, соціальну мобілізацію на основі представництва інтересів, державне регулювання надмірної експансії ринків, взаємний контроль керівництва і народних мас, взаємну відповідальність і керівництва, і народної маси, їх внесок і винагороду в процесі розвитку.
Демократія є моментом розвитку, його інституційним гарантом і передумовою водночас. Але можливості демократії щодо різних типів розвитку відмінні.
У процесі стабілізації її вплив найменший, тут впливовішими є силове замирення соціальних груп, оскільки в стані кризи їх становище суттєво погіршується, а об'єктивних передумов для його поліпшення майже не існує. Демократія тут діятиме як правова гарантія рівності, інтерпретованої як однаковий розподіл бід і незгод між усіма без винятку соціальними групами, або як справедлива винагорода за внесок у стабілізацію суспільства на цивілізованій основі.
На стадії модернізації актуальними стають діяльність ринків, ствердження духу підприємництва та ініціативи. Демократія тут виявляється як законна гарантія винагороди за наявні ресурси та ініціативи по їх накопиченню.
І лише за умов керованого розвитку демократія набуває
Loading...

 
 

Цікаве