WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Історичний досвід демократизації - Реферат

Історичний досвід демократизації - Реферат


РЕФЕРАТ
На тему:
Історичний досвід демократизації
Типи демократії важко вивести безпосередньо з національного досвіду. Вищезазначені співвідношення типів демократії та національного досвіду є дещо формальними і поверховими. Скажімо, в момент здійснення французької буржуазної революції найбільша увага приділялася громадянству як запереченню станового поділу суспільства і визнання принципу політичної рівності основної маси населення. Тому її швидше можна назвати політичною, а не соціальною революцією. Вона змінювала співвідношення і співрозташування соціальних груп лише у їх відношенні до держави, визнаючи народ вищим сувереном влади.
У Великобританії більшого значення надавалося представництву інтересів, а значить - діяльності посередницьких політичних груп і організацій. Але вже у XX столітті політичне життя Франції сконцентровувалося більше на класовій боротьбі і захисті прав трудящих, тоді як в Англії переважає політико-ідеологічний лібералізм, в основі якого лежить визнання недоторканості основних прав людини.
У США завжди акцентувалася увага на правовій регуляції соціальних відносин, конституційному контролі, правовому і моральному (з боку держави і церкви, котрі тут відокремлені) захисту основних прав людини, інтерпретованих як сукупність індивідуальних свобод, єдиним обмеженням яких визнається закон.
Постійний приплив емігрантів обумовив особливу увагу тут щодо інтеграції та соціально-психологічної консолідації населення різного кольору шкіри, культурного досвіду і релігійних вірувань. Здійснити це можна було лише на правовій основі. Тому демократія тут завжди тлумачилась як законність, в т. ч. з боку держави, яка стає, в основному, об'єктом, а не суб'єктом права.
Отже, французька, англійська і американська моделі демократії є не стільки історичними її типами, скільки структурними компонентами єдиного загальноісторичного досвіду демократизації. Не можна визнати переваги котроїсь із них; вони мають своє історичне значення, в т. ч. зразки для наслідування і запозичення. Міра їх впливу є різною. Скажімо, наслідування французької моделі було більш поширеним як на європейському континенті, так і в ряді країн Латинської Америки.
Досвід США мало запозичувався у всьому його обсязі. Найчастіше це торкалося лише основ американської конституції.
Відмінність між цими моделями можна краще зрозуміти, якщо сказати, що тут мова йде про ліберальну (в основі - права людини), конституційну (в основі - законність і справедливе судочинство) і соціальну (в основі - представництво інтересів різних соціальних груп) форми демократії.
Відповідно до цього політичні партії і рухи можна класифікувати так: ліберально-демократичний, конституційно-демократичний і соціально-демократичний (ідеться не про конкретні політичні партії, а про загальний принцип їх організації та функціонування). В основі кожного з них утримуються можливі переродження. Так, ліберальній демократії загрожує індивідуалізм, нехтування законом (в ім'я необмеженої інтерпретації свободи) і занепад колективних форм соціальної боротьби і творчості; конституційній демократії - абсолютизація формальних основ і процедур соціальної взаємодії; соціальній демократії - перебільшення значення якоїсь окремої соціальної групи: класу (тоді можливий такий феномен, як більшовизм); нації (загроза нацизму), професійної групи (можливий соціал-корпоративізм або войовничий синдикалізм).
Інколи демократію розуміють вузько - лише як дію принципу розподілу влад, тобто її визначають як елективну поліархію. Але у такому разі демократія фактично ототожнюється з технологією організації політичної влади. Справжня ж демократія - це не тільки основа організації соціального порядку як передумови соціального відтворення, але й важливий механізм керованого розвитку, що не заперечує творчого безладу.
За умов дії цього принципу різні елементи теж мають різне значення. Скажімо, розподіл законодавчої та виконавчої влади завжди відносний, тимчасовий. Він зумовлюється характером конкретної історичної ситуації. Тому у більшості суспільств установлюється один із варіантів (акцент робиться або на законодавчій, або на виконавчій владі) залежно від того, що в даний історичний момент є важливішим: відсутність законів чи їх виконання. Саме тоді, як розподіл виконавчої та судової влади найбільш доцільний, без незалежного суду демократія, в принципі, неможлива. Особливо це стосується наявності незалежного конституційного суду, який водночас контролює недоторканість особистих прав, легітимність конституційного устрою (недоторканість політичного громадянства) і законність представлення інтересів різних соціальних груп.
Без дієвого і впливового конституційного суду неможливий демократичний соціальний порядок, а тим більше - керований розвиток. У цьому відношенні заслуговує на особливу увагу американський досвід. Конституційний суд реалізує найсуттєвішу функцію демократії, а не просто звичайний розподіл влад. Він символізує і опредмечує обмеження влади, контроль за нею з боку громадянського суспільства, політичної системи (політично організованих соціальних груп) і недоторканість прав окремої людини.
Спроби виставити якусь особливу групу (аристократію, духовенство, етнос, клас, професійну чи територіальну спільноту) верховним носієм влади завжди означали замах на демократію. Саме так було в середньовічній Європі (влада земельної аристократії), нацистській Німеччині (влада особливої етно-політичної єдності), більшовицькій Росії та СРСР (влада класу та його партії), деяких сучасних ісламських країнах (влада релігійного духовенства), у США в попередній період історії (влада особливої раси - білих). Механізм такого переродження є спільним - загальнодемократичний рух перетворюється в антидемократичний політичний режим.
Оскільки в основі керованого розвитку лежить, як правило, соціальний рух, то саме в такій соціальній ситуації утримується найвища вірогідність втрати демократії. Вона обумовлена гострою суперечністю керованого розвитку. Він неможливий без демократії, але в той же час є її основною загрозою. Будь-яка втрата контрольованості соціальної динаміки одразу ж обертається авторитаризмом, деспотичним або тоталітарним політичним переворотам.
Так сталося у колишньому СРСР; переродження відбулося і в Німеччині напередодні нацистського перевороту. В деяких сучасних ісламських країнах демократична революція завершилася клерикальною диктатурою.
Концепція розподілу влад як самоціль демократичного процесу знаменує собою перемогу погляду, який надає надмірного значення інституційному підходу в соціологічному аналізі і дещо недооцінює соціотворчу самодіяльність народних мас, політичних партій, соціальних рухів, професійних, громадських та культурно-просвітницьких організацій. За умов реалізації цього принципу, у повному обсязі, може спричинитися повна некерованість суспільства - аж до можливості виникнення громадянської війни. Близькою до цього була ситуація в Росії у жовтні 1993 року, дерозподіл законодавчої і виконавчої влади завершився озброєною боротьбою за владу.
Іншою загрозою такого розвитку подій була б анігіляція політичної влади на користь економічного ринку, де влада конституюється у відповідності з товарно-грошовими ресурсами. Політика в такому разі може розчинитися у ринку, де діятимуть закони могутності обмінного ресурсу, попиту та пропозиції. Простіше кажучи, встановлюватиметься повністю корумпована політична влада, де держава
Loading...

 
 

Цікаве