WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Сутність поняття «Соціально-культурна реабілітація молодих інвалідів» - Реферат

Сутність поняття «Соціально-культурна реабілітація молодих інвалідів» - Реферат

життєдіяльності суспільства".
Слід зазначити, що ця дефініція майже повністю повторюється у визначенні І.Б. Іванової, яка розкриває сутність дещо іншого поняття - "соціально-психологічнареабілітація" (9). Це, фактично, може означати визнання тотожності в змістовому відношенні двох понять - "соціальна реабілітація" та "соціально-психологічна реабілітація".
Тифлопедагог Є.П. Синьова, торкаючись питань реабілітації незрячих, визначає поняття "психологічна реабілітація" як психокорекція, формування "психологічної готовності до життя в умовах сліпоти" (20).
Це, за словами автора, є одним з напрямів реабілітації поряд з елементарною реабілітацією (поновлення і формування елементарних навичок самообслуговування, орієнтування в малому і великому просторі, організація спілкування в колективі, фізичний розвиток, оволодіння системою письма і читання за Брайлем, використання залишкового зору); професійною реабілітацією (професійна підготовка та працевлаштування); технічною реабілітацією (створення тифлотехнічних засобів та забезпечення ними сліпих); культурною реабілітацією (розвиток захоплень, естетичної творчості, підвищення загального культурного рівня).
На думку Є.П. Синьової, соціальна адаптація та інтеграція незрячих в суспільстві є кінцевою метою реабілітації, а головними принципами - диференційований підхід, комплексність та поетапність у провадженні реабілітаційних програм.
Такої ж позиції дотримується і Л.Г. Грачов. Він визначає реабілітацію як "процес, основними принципами організації та здійснення якого є ранній початок, поетапність проведення, комплексний характер програм медичного, педагогічного, психологічного, соціально-побутового та технічного напрямів" (6).
Концепція соціальної реабілітації Л.М. Силкіна досить суперечлива. Адже згідно із запропонованим автором визначенням, соціальна реабілітація являє собою одночасно і процес, і систему, хоча ці дві характеристики взаємовиключні.
До того ж, з дефініції Л.М. Силкіна випливає, що "реабілітація" і "соціальна реабілітація" - тотожні поняття: "Реабілітація - система наукової та практичної діяльності, яка спрямована на відновлення особистісного і соціального статусу інваліда шляхом впливу на особистість… із залученням медичних, психологічних, педагогічних, правових та інших засобів. Соціальна реабілітація - динамічний поетапний процес. На сучасному рівні пізнання можна говорити про неї як про єдину біо - соціальну систему" (19).
В цьому плані до позиції Л.М. Силкіна наближається позиція Є.Д. Агеєва, який, по-перше, визначає поняття "соціальна реабілітація" та "реабілітація" як тотожні, по-друге, як і попередній автор, поєднує взаємовиключні характеристики, що призводить до неадекватного висновку про те, що система реабілітації є процесом" (1).
Далі Є.Д. Агеєв підкреслює, що процес реабілітації має педагогічну сутність і для нього характерне "співвідношення загально-педагогічних закономірностей і соціальних компонентів, з одного боку, і соціальних особливостей - з іншого".
У тлумаченні поняття "реабілітація" Б.В. Зиміна теж простежуються певні протиріччя. З одного боку, реабілітацію він визначає як "координовану систему соціальних, медичних, психологічних та педагогічних програм, яка передбачає в кінцевому плані професійне навчання, а також раціональне якісне працевлаштування..." (7), з іншого боку, розкриваючи сутність реабілітації та розглядаючи при цьому поняття "соціальна реабілітація" та "реабілітація" як тотожні, Б.В. Зимін характеризує їх як комплекс заходів або напрямів діяльності і вже не включає в нього "медичний компонент", а вважає за доцільне проводити реабілітаційну роботу за такими напрямами, як: політичне, моральне та естетичне виховання інвалідів, здобуття ними середньої та вищої освіти. Це, на думку автора, може забезпечити досягнення значно більшої мети, ніж професійне навчання та працевлаштування інвалідів, що спочатку самим автором вважалося головною метою реабілітації. Сутність моделі реабілітації, підкреслює Б.В. Зимін, визначається наступними напрямами роботи: елементарна реабілітація, професійне навчання на навчально-виробничих підприємствах, раціональне якісне працевлаштування, підвищення професійної кваліфікації, оволодіння суміжними професіями. Далі Б.В. Зимін зазначає, що соціальна реабілітація не обмежується тільки здобуттям середньої та вищої освіти, але й може включати заходи щодо використання літератури, театру, кіно, масової клубної та спортивної роботи, залучення інвалідів до активної участі в громадському житті.
У своїй наступній публікації Б.В. Зимін розглядає елементарну реабілітацію, професійне навчання, раціональне якісне працевлаштування вже не як напрями роботи, а як етапи реабілітації (8).
Цим автор фактично спростовує свій власний погляд на комплекс або систему заходів чи програм.
У характеристиці змісту основних напрямів соціальної реабілітації Б.В. Зимін торкається ще двох принципових питань, які ще не мали однозначного вирішення, - про важливість проведення соціально-культурної реабілітації та про співвідношення понять "соціальна реабілітація" і "соціально-трудова реабілітація"(7).
Що стосується "соціально-трудової реабілітації", то, наприклад, І.М. Язвіна вважає, що її завданням є раціональне працевлаштування інвалідів і вона є складовою частиною соціальної реабілітації (25).
Таку ж позицію займають і С.О. Хрустальов (24), М.В. Рейфман (18), С.О. Гільд (9) та Н.С. Орловська (5).
Втім, М.В. Рейфман у сферу соціально-трудової реабілітації включає ще й елементарну реабілітацію та ототожнює її з соціальною реабілітацією.
В.О. Феоктистова ж вважає, що до соціально-трудової реабілітації належать і одержання інвалідами загальної середньої освіти, і вивчення ними правових норм, і вирішення психологічних конфліктів, і спілкування у змішаних трудових колективах, і включення інвалідів до громадської та культурно-освітньої роботи (23).
В.П. Біран, даючи визначення сутності соціальної реабілітації, спирається на положення IX резолюції Наради міністрів охорони здоров'я та соціального забезпечення про те, що "...реабілітація - це система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних, психологічних та інших заходів, спрямованих на запобігання розвитку патологічних процесів, на ефективне і раннє повернення хворих та інвалідів у суспільство та до суспільно корисної праці" (3).
Означені вище заходи автор умовно поділяє на два види: медичні (проведення відновлювальної терапії) та соціальні (раціональне працевлаштування, організація відповідного способу життя та побутових умов, регулювання міжособистісних стосунків тощо).
На думку В.П. Бірана, соціальна реабілітація - це "... комплекс заходів щодо раціонального працевлаштування, а при потребі - й професійного
Loading...

 
 

Цікаве