WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Індивідуальна свобода як передумова самовизначення особистості - Реферат

Індивідуальна свобода як передумова самовизначення особистості - Реферат

явища сформульовані, звернені до особи як вимоги належної поведінки. Особа не може повністю усунутися від виконання соціальних норм, навіть якщо норми не відповідають її власним цінностям. Це зв'язано, насамперед, з тим, що суспільству, як певній цілісності (соціальній групі, нації, державі), належить функція контролю і підкріплення соціальних норм [7, c.34-35].
Соціальні норми - це правила, вимоги суспільства до особи, в яких визначені об'єми, характер, а також кордони можливого і припустимого в її поведінці. Одночасно в нормах є мотиви, а також критерії оцінки і засоби соціального контролю з боку суспільства. В складній структурі соціальної норми найважливішим є мотив. Мотив в соціальній нормі має певну спонукальну силу, стимул, що активізує поведінку і діяльність людини в бажаному для суб'єкта соціальної норми напрямку. Але для реалізації соціальної норми необхідно, щоб особа сприймала мотив як адекватну основу, що відповідає особистим інтересам і переконанням. Мотиви, що закладені в соціальних нормах, відрізняються своєю орієнтацією на середню моральну людину. Реалізація ж свободи особистості безпосередньо пов'язана з такими особистісними мотивами, що виражають, насамперед, інди-відуальність і неповторність особи. В такій ситуації зіткнення мотивів різних рівнів та спрямованості, особистого і соціально-нормативного, вже закладеш передумови можливих суперечностей, гострота яких залежить від ступеня їх розходження. Соціальна норма наказує особі вимоги обов'язкового виконання. Так відбувається корегування мотивів, і особистість робить вибір. І тут багато залежить від позиції самої особистості, від змісту самої соціальної норми, насамперед, від пріоритету в них цінностей загальнолюдських чи ідеологічних. Ідеологізовані соціальні норми, характерні для тоталітарних систем, і відрізняються силою вимог до особистості, а отже, не залишають особі не лише варіантів вибору, а й можливості вибору, орієнтовані на єдину систему цінностей з ворожим, нетерпимим ставленням до всього іншого. В суспільстві владні структури зацікавлені в жорстокому контролю за поведінкою і діяльністю особистості, акценти в змісті соціальних норм зміщуються в бік ідеологізованого компонента в збиток загальнолюдського, а сам вибір особистості втрачає свою моральну суть. Та проблема взаємовідносин суспільного і особистого набагато складніша. Справа в тому, що вплив на особу з боку соціального (державного), соціальної групи, з присутніми їм уявленнями про належне, справедливе, обов'язково орієнтоване, насамперед, на внутрішньоособистісне проникнення. Прийнятий внутрішньо особистісно обов'язковий в своїй суті вплив соціальної системи через її норми, переживається людиною як своє власне переконання. Це трапляється, коли мотиви, що закладені в соціальній нормі і виражена в них воля, ототожнюються з власною суттю особи, з її індивідуальним Я. Це відбувається в декілька етапів. Спочатку під впливом широко розповсюджених цінностей, що пропагуються як загальнозначні і незаперечні, принципів та норм, що їх виражають, у свідомості особи поступово і ніби непомітно складається визначена для суспільства система настанов, тобто формується стан схильності до сприйняття світу і людини.
Настанови ж, розвиваючись, ведуть до утворення стереотипів, що є для людини вже незаперечною стійкою нормою її свідомості і мотивами вчинків. Настанови і стереотипи сприймаються як фактори власної волі. В процесі адаптації до конкретного соціального середовища у особі складаються стійкі внутрішньоособистісні морально-психологічні структури, що служать масштабом та критерієм оцінки соціальної реальності. Отже, в процесі взаємодії людини і умов її життєдіяльності, до яких також належать і соціальні норми, особистість пристосовується до анонімної влади і засвоює таке Я, що не відповідає її суті. В результаті пристосування людина відчуває себе комфортно в соціальному середовищі, вважає себе суб'єктом справжнього, власного висловлювання волі. Так створюється ілюзія свободи.
Зовнішня детермінація, що передається від владних структур до людини через систему соціальних норм, витісняє духовну, що йде з середини самої особистості. Такі явища активно вивчаються соціальною філософією, психологією. Для їх позначення існують поняття: модальна людина, соціальний характер. Будь-яка соціально-політична система, а не тільки тоталітарна, хоча саме в ній ця проблема найбільш гостра, сприяє своїм впливом формуванню певного типу особи з певними настановами, стереотипами свідомості. У відомого західного філософа Еріха Фромма ця проблема звучить в контексті дослідження про соціальний характер людини, де показується, що, пристосовуючись до соціальних умов, людина розвиває в собі ті якості характеру, що спонукають її хотіти діяти саме так, як їй доводиться діяти [9, c.81].
Висновки
Звичайно, особа живе і діє в суспільстві, більш того, за своєю природою і способом життя - істота суспільна, і в такому значенні -частина єдиного соціального, що впливає, визначає людину, найчастіше нав'язуючи їй певні зразки, стандарти життя і діяльності. Однак, знаходячись в межах єдиного, особа, крім соціальної якості, наділена ще дієвим, творчим, індивідуальним початком. Індивідуальне Я в людині складає ніби внутрішній центр особи, її ядро. І в такому значенні людині завжди залишалась деяка дистанційність, що визначається конкретними умовами часу і ситуації, субкультурою, індивідуальними особливостями. Безсумнівно, у особи завжди є хоч невелика можливість ніби відособитися від єдиного соціального для її особистісної оцінки, а, отже, визначитися з світом чи іншими людьми. Якби особа не була критичною, активною, творчою силою у перетворені суспільних відносин, то й сам прогрес суспільства не відбувався б, якби не були сильні та впливові об'єктивні соціальні фактори.
Проте головний сенс будь-якого людського вибору - передусім у діянні, яке стає можливим на його основі.
Доцентровий вектор свободи вибору й морального самовизначення спрямовує діяльність людини в щільний і складний, сповнений суперечливих інтересів світ тут-і-тепер буття, світ, де кожна дія неминуче стає символом певної суб'єктивної позиції, демонстрацією тієї або іншої системи моральних цінностей. Інакше кажучи - стає вчинком.
Особистість лише тоді може залишатися особистістю, коли не пасивно підкоряється вже готовим і правлячим в конкретному суспільстві принципам, вимогам і нормам, аактивно самовизначається, виробляючи власні особистісні моральні норми, що виражають ціннісний світ індивідуальності.
Список використаної літератури
1. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія.- К-, 1996.
2. Бердяев Н. А. Самопознание.- М., 1990.
3. Бердяев Н. А. Философия свободного духа.- М., 1994.
4. Кон Й. С. В поисках себя.- М., 1984.
5. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Губерський Л., Андрущенко В., Михальченко М. - К.: Знання України, 2002 - 580 с.
6. Соболєва Н. Соціологія суб'єктивної реальності. - К., 2002.
7. Табачковський В. Г. Людина. Світ. Світопорядки // Практична філософія - 2003 - № 3 - С. 34 - 41.
8. Франкл В. Человек в поисках смысла.- М., 1990.
9. Фромм Є. Бегство от свободи.- М., 1990.
10. Фромм Э. Иметь или быть. - М.: Прогресс, 1986.
Loading...

 
 

Цікаве