WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття самотності в старості - Реферат

Поняття самотності в старості - Реферат

у цих умовах зберегти свою особистість і перебороти соціальну відчуженість.
По-третє, ця добровільна форма самотності окремих індивідів, що оформилася в соціальний інститут "отшельничества", що проіснував багато тисячоріч. "Отшельничество" як соціальний інститут проіснувало не менш 2,5 тис. років і тільки в XX столітті втратило своє значення.
Існують різні типи і ступені самотності. Деякі форми можуть стимулювати розвиток самотності і поглиблювати його; в інших же формах чітко виражений руйнівний ефект цього явища.
Проведені розбіжності між типами самотності вимагає ретельного аналізу й особливої уваги до будь-яких різновидів його прояву. Аналіз типологій проводяться згідно трьох основних напрямків:
- оцінка індивідом його соціального стану,
- недостатність (обмеженість) соціальних відносин,
- тимчасова перспектива, зв'язана із самотністю.
1. Типологія оцінки індивідом його соціального стану. Багато філософів вбачали в самотності позитивні аспекти. Вважалось, що самотність забезпечує можливість спілкування з Богом, самим собою. Самотність розглядалась як засіб реалізації сили характеру людини, яка вибирає самотність на визначений період часу.
У цьому змісті найбільш значуща типологія Кельбеля, що розрізняв чотири типи самотності.
1. Позитивно-внутрішній тип, так звана "горда самотність", яка сприймається індивідом як необхідний засіб відкриття (відшукування) нових форм існування чи спілкування з іншими людьми.
2. Негативно-внутрішній тип, що сприймається як відчуження від свого "Я" і від інших людей; наявність почуття відчуженості навіть в оточенні близьких людей.
3. Позитивно-зовнішній тип - це пошук особистістю позитивного досвіду своєї життєдіяльності.
4. Негативно-зовнішній тип проявляється в тому випадку, коли зовнішні обставини (смерть близької людини, втрата контактів) ведуть до дуже негативних відчуттів самотності.
Соціологи Дж. Янг і Бек (1978 р.) розрізняли такі три типи самотності.
1. Хронічна самотність розвивається тоді коли протягом тривалого періоду часу індивід не може встановити задовольняючі його соціальні зв'язки. Хронічну самотність випробують люди, що "не були задоволені своїми відносинами протягом двох і більш років підряд".
2. Ситуативна самотність найчастіше настає в результаті значних стресових подій у житті, таких, як смерть чоловіка чи розрив шлюбних відносин. Ситуативно-самотня людина після короткого періоду дистреса звичайно змирюється зі своєю втратою і переборює самотність.
3. Тимчасова самотність - найбільш розповсюджена форма цього стану, що відноситься до випадкових проявів почуття самотності.
Янг і його колеги вважали, що люди, чия самотність носить хронічний характер, звичайно мають менше близьких й інтимних відносин, чим ті, у кого самотність ситуативного характеру. Вони вважали, що хронічна самотність зв'язана з довгостроковим когнітивним дефіцитом відносин з іншими людьми, а не з тимчасовою відповідною реакцією на нове середовище.
У цьому плані не можна не погодитися з результатами досліджень Гірсона і Перлмана (1979 р.), що свідчать про значимість цього різновиду типології для розуміння досвіду самотності: "У ситуативно-самотніх людей, як і в хронічно самотніх, спостерігалася більш глибока депресія, ніж у не самотніх. Але ситуативно-самотні індивіди більш здатні до емоційних проявів самотності, ніж хронічно самотні".
Гірсон і Перлман при вибіркових дослідженнях серед самотніх виділили наступні типи самотності.
Перший тип самотніх складають "безнадійно самотні, цілком не задоволені своїми відносинами люди" (14% вибірки). Вони рідко встановлюють близькі стосунки з ким-небудь (наприклад, із сусідами). Основна риса людей цього типу - сильне почуття незадоволеності своїми взаєминами з однолітками. У них не було тісних дружніх зв'язків, вони відчували себе спустошеними і покинутими, вважаючи свій стан безнадійним. Вони схильні звинувачувати навколишніх у своїй самотності. Цей тип самотніх людей випробує почуття знедоленості - втрату зв'язків, тому, очевидно, більшість розведених чоловіків і жінок попадають в дану категорію.
Другий тип - "періодично і тимчасово самотні люди" (15% вибірки). Ці люди в достатній мірі зв'язані близькими відносинами зі своїми друзями і знайомими, хоча відчувають обмеженість у близькій прихильності чи не одружені. Вони частіше інших вступають у соціальні контакти: на роботі, у різних організаціях, у клубах. Представників даної групи відрізняє найбільша соціальна "активність" у порівнянні з представниками інших груп самотніх. Цей тип об'єднав людей, які ніколи не перебували в шлюбі. Вони вважають свою самотність короткочасною і рідше почувають себе покинутими, ніж інші самотні.
Третій тип - "пасивно-стійко самотні люди" (12% вибірки). Незважаючи на те, що їм не вистачає яких-небудь відносин, вони не виражають такої незадоволеності з цього приводу, як представники, що відносяться до першого і другого типів. Це люди, які змирилися зі своїм становищем. Більшість з них - це люди, втратили близьких, вважають себе покинутими, але не звинувачують інших у своєму становищі.
2. Типологія обмеженості соціальних відносин.
Серед різних типологій обмеженість соціальних відносин, найбільш цікава в цьому плані робота Роберта С. Вейса. Цей дослідник вважав, що "існує фактично два емоційних стани, які можна розцінюватияк самотність". Він назвав ці стани відповідно емоційною ізоляцією і соціальною ізоляцією. Перший, на його думку, викликаний відсутністю прихильності до конкретної людини, а другий - відсутністю соціального спілкування.
Самотність типу емоційної ізоляції виникає під час відсутності емоційної прихильності, і його можна перебороти, встановивши нову емоційну прихильність чи відновити раніше втрачену. Люди, що переживають цю форму самотності, схильні відчувати почуття глибокої самоти, незалежно від того, чи доступне їм товариство інших. Такий індивід, наприклад, описує безпосередньо навколишній його світ, як спустошений, безлюдний і беззмістовний; почуття глибокої самоти може бути описано й у поняттях внутрішньої спустошеності, у цьому випадку індивід звичайно говорить, що він випробує порожнечу, заціпеніння, байдужність. "...Самотність типу соціальної ізоляції виникає під час відсутності приваблюючих соціальних взаємозв'язків, і ця відсутність може бути компенсовано включенням у такі взаємозв'язки".
Вейс вважав, що особливою ознакою самотності, обумовленою емоційною ізоляцією - це тривожне занепокоєння, а особливою ознакою самотності, породженою соціальною ізоляцією - це відчуття навмисного відторгнення.
У своїй роботі Вейс ставить також такі питання: які фактори, ситуативні і характерологічні сприяють самотності? Як взаємодіють ситуативні і характерологічні фактори? Розглядаючи два напрямки в дослідженні факторів, зв'язаних із самотністю, вона називає ситуації, при яких виникає ймовірність самотності: особисті обставини, ситуації. Другий напрямок у дослідженні факторів, зв'язаних із самотністю, вивчає характер особистості: зосередженості на своєму внутрішньому світі, сором'язливість, низьку самооцінку і т.д.
Безпосередній акцент на характер особистості дозволяє виявити ще одну типологію самотності, зв'язану з властивостями особистості, що у практиці має істотне значення.
З віком особистісні риси, що провокують самотність, поглиблюються і надають негативний стан переживанням міжособистісних взаємин. Польський психолог Л. Симеонова згрупувала типи поведінки людей, схильних до самотності, таким чином:
1. Постійна потреба людини в самоствердженні, коли в центрі уваги стоїть тільки власний успіх.
2. Одноманітність у поведінці. Людина не в змозі вийти з деякої обраної ним ролі й тому не може дозволити собі розкутість, природність у стосунках з іншими
Loading...

 
 

Цікаве