WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Поняття самотності в старості - Реферат

Поняття самотності в старості - Реферат


Реферат на тему:
Поняття самотності в старості
ПЛАН
1. Поняття самотності. Теоретичні підходи до проблеми самотності.
2. Форми та типи самотності.
3. Економічні та соціальні аспекти самотності в старості.
1. Поняття самотності. Теоретичні підходи до проблеми самотності.
У XX столітті проблема самотності одержала небувалий за значенням філолофсько-етичний статус: у ній побачили один з вічних, фатальних джерел не тільки трагічної безнадійності існування людини, але й процесу всієї історії людства.
Самотність з наукового погляду - одне з найменш розроблених соціальних понять. У демографічній літературі зустрічаються статистичні дані про абсолютне число і питому вагу самотніх людей. Так, у ряді розвитих країн світу (Голландія, Бельгія й інших) самотні люди складають близько 30% населення. У США, за даними на 1986 рік, було 21,2 мільйони самотніх людей. У порівнянні з 1960 роком цей показник виріс у 3 рази. До 2000 року до них, за прогнозами, "приєднаються" ще 7,4 мільйони чоловік.
Дослідження показали, що ніколи не відчувають самотності 70-80% старих англійців, датчан, американців; 50% старих поляків і 30% сербів. У Росії, Україні скарги на самотність займають перше місце. У осіб старших 70 років цей показник досягав 99-100%.
В Україні, відповідно до перепису 1989 року, 10,126 тисяч складають самотні люди, з них 6,805 тисяч - жінки. У цьому полягає специфіка української самотності й пояснюється в першу чергу високим рівнем смертності чоловічого населення і смертності від неприродних причин (підраховано, що кожна третя мати має можливість пережити своїх дітей). Крім того, загальна соціальна і сімейна дезорганізація, відсутність розроблених технологій допомоги самотнім людям перетворює самотність у злоякісну соціальну хворобу. Кращі розуми людства намагалися зрозуміти чи хоча б наблизитися до розуміння цієї проблеми. Кожний з них тією чи іншою мірою намагався дати відповідь на хвилюючі ці питання. Що це - людське почуття чи його стан, чи дається воно від народження людині чи здобувається, визначається життєвими обставинами? Що це - благо чи зло для людини і навколишніх? Як можна перебороти цей стан, і чи завжди це потрібно робити?
У загальному розумінні самотність - відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке периживання, пов'язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування.
Самотній спосіб життя і самотність - це поняття близькі, але не тотожні.
Самотній спосіб життя - це фізичний стан, який активно обирається самою особистістю в силу своїх характерологічних особливостей і психічного здоров'я. Це перш за все, прагнення відокремитись від оточуючих, бажання захистити свій внутрішній світ, незалежність від вторгнення сторонніх і навіть близьких родичів.
Самотність - це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, утруднюючи їй встановлення нових і підтримування старих контактів та зв'язків.
Самотність у старості - це перш за все відсутність родичів, дітей, онуків, подружжя, а також окреме проживання від молодих членів сім'ї.
Наявність сім'ї не вирішує проблеми самотності в старості, так само як самотній спосіб життя не обов'язково призводить до самотності: багато старих людей ведуть активне суспільне життя, спілкуються з рідними та друзями. Необхідно відрізняти ізоляцію від самотності. Ізоляція - це об'єктивна відсутність суспільних контактів. Самотність - суб'єктивний психічний стан. Самотність не пов'язана з кількістю суспільних контактів, а обумовлена монотонністю спілкування.
У теоретичній спадщині глибокого осмислення проблеми самотності існує кілька підходів, однак число моделей самотності не представляють собою повного і систематичного пояснення. Більшість теоретичних міркувань про самотність було зв'язано з клінічною практикою чи випливали з уже існуючих теорій.
Отже, теоретичні підходи до проблеми самотності класифікують на наступні групи:
- психодинамічні;
- феноменологічні;
- екзістенціально-гуманістичні;
- соціологічні;
- інтеракціоністські;
- когнітивні;
- інтимні;
- теоретико-системні.
Психодинамічний підхід.
Перший психологічний аналіз самотності опублікував Зілбург (1938 р.). Він розглядав самотність і усамітнення. Усамітнення - це стан, що виникає в результаті відсутності конкретного "когось". Самотність - це нездоланне постійне відчуття одинокості. Неважливо, чим людина зайнята, але самотність, як "черв'як", роз'їдає її серце. Згідно теорії Зілбурга, самотність є відображенням характерних рис особистості: нарциссизму, манії величності, ворожості. Зілбург простежив походження самотності, починаючи з дитячої віку. Дитина пізнає радість бути любимим і викликати захоплення разом з потрясінням, породженим тим, що він - маленька слабка істота, змушена чекати задоволення своїх потреб від інших. Це і є, по Зілбургу, зародження відчуженості, ворожості і агресивності самотнього.
Салліван (1953 р.) також вбачав корені самотності дорослого в дитинстві. Саме в підлітковому віці потреби в людській близькості приймає форму потреби в приятелі, з яким можна обмінятися своїми таємницями, думками. У підлітків, що відчувають обмеженість соціальних навичок внаслідок неправильних взаємин з батьками в дитинстві, як правило, виникають труднощі при встановленні приятельських відносин з однолітками. Ця нездатність задовольнити підліткову потребу в інтимності може привести до глибокої самотності.
Ф. Фромм-Рейхман (1959 р.) в поясненні даної проблеми робить акцент на шкідливих наслідках "передчасного відлучення від материнської ласки".
Таким чином, у аналізі проблеми самотності представники психодинамічних теорій виходять головним чином з їх клінічної практики і схильні вважати самотність результатом ранніх дитячих впливів на особистісний розвиток.
Феноменологічна теорія. Карл Роджерс (1961 р.), є найбільш відомим прихильником феноменологічного напрямку. Його аналіз заснований на "Я-теорії" особистості. Роджерс вважав, що суспільство змушує індивіда діяти відповідно до соціально визначених стандартів, обмежуючи волю її дій певними зразками. Це веде до протиріччя між внутрішнім (істинним) "Я" індивіда і проявами "Я" у відносинах з іншими людьми. Згідно теорії Роджерса, впевненість у тому, що істинне "Я" індивіда відкинуто іншими, "тримає людей замкнутими у своїй самотності". Аналіз самотності, представлений Роджерсом, випливає з його клінічної практики, тобто роботи з пацієнтами. Роджерс розглядає самотність як прояв слабкої пристосовності особистості, причина якого знаходиться всередині індивіда, у феноменологічних невідповідностях уявлень індивіда про власне "Я". На відміну від прихильників психодинамічних теорій Роджерс не дуже довіряє раннім дитячим впливам на формування особистості. Відповідно до його концепції, зміст досвіду самотності особистість набуває під впливом різних життєвихчинників.
Екзістенціально-гуманістичний підхід. Екзістенціалісти вважають, що люди споконвічно самотні: "Ніхто інший не може розділити з нами наші почуття і думки; роз'єднаність є сутнісний стан наших переживань". Прихильники даної точки зору найчастіше зосереджуються на питанні про те, як люди можуть жити, будучи самотніми.
Мустакас - представник даного напрямку і автор декількох популярних книг, виділяє значення розходження між "суєтою самотності" та істинною самотністю. "Суєта самотності - це система захисних механізмів, що відокремлює людину від вирішення важливих життєвих питань і яка постійно спонукує його прагнути до активності". Істинна самотність виникає з конкретної реальності самотнього існування, а також викликана різними життєвими ситуаціями (смерть, життєві зміни, трагедія),
Loading...

 
 

Цікаве