WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Трансформаційні процеси в Україні як предмет критичної - Реферат

Трансформаційні процеси в Україні як предмет критичної - Реферат


Реферат на тему:
Трансформаційні процеси в Україні як предмет критичної
Завдання виходу України з системної кризи не може бути успішно вирішене без неупередженого наукового аналізу тих перетворень, які торкнулися ледь не всіх сфер суспільного життя. Напередодні виборів Президента України-2004, що без перебільшення означатимуть початок нового тривалого історичного циклу, особливо важливо проаналізувати причини і шляхи подолання сталих бар'єрів у політичній свідомості і політичній практиці, бо без адекватного діагнозу країна й надалі потерпатиме від "лікарів", які лише змінюють одне одного біля ліжка хворого. Отже, проблемне поле даної статті складають протиріччя трансформаційних процесів в Україні, починаючи з 1990-х рр. і до теперішнього часу, а також їх пострадянська рефлексія. Соцієтальні механізми трансформації пострадянського соціуму всебічно розглянуто у працях російських суспільствознавців (А. С. Панарін, Т. І. Заславська, Ю. Г. Буртін, Ж. Т. Тощенко, А. С. Ципко та ін.). Українській політологічній і соціологічній літературі в цілому притаманний дещо звужений підхід до факту розвалу СРСР, апологетичне трактування терміну "незалежність", що виключає розгляд інших варіантів реформування радянського суспільства, які обговорювалися в інтелектуальному середовищі наприкінці періоду перебудови. Виняток становлять праці А. Деркача, С. Веретєннікова, А. Єрмолаєва, В. Б. Гриньова, А. С. Гугеля, В. І. Тарасенка, О. О. Іваненко*; В. Д. Бабкіна, Є. І. Суїменка, А. Г. Арсеєнка. Це і є те коло наукових робіт, на які ми спираємося.
У нашому дослідженні ми ставимо такі цілі: 1) поставити питання про неповну евристичну силу терміну "незалежність" щодо аналізу катаклізму, що народ України зазнав протягом останнього десятиріччя ХХ ст.; 2) проаналізувати окремі особливості пострадянського ладу, які гальмують суспільний розвиток; 3) наголосити на необхідності зміни парадигми ціннісного мислення, утвердження нового пріоритету у відносинах "держава-громадянин".
Маючи досвід 13 років, прожитих у незалежній Україні, можна констатувати: тотальна відмова від комуністичної ідеології стала новою ідеологією. Але ж продукти розпаду адміністративно-владної вертикалі, яка існувала в радянській Україні, продовжують активно впливати на сучасне суспільство. Владний тоталітаризм диверсифікувався і, наче кульки ртуті, розсипався по різних управлінських ланках, по різних клітинах соціуму.
Проблеми, що привели суспільний лад колишнього Союзу РСР до точки біфуркації 1990-х рр., в умовах незалежної України не лише не були належним чином вирішенні, але й значно примножилися. Обіцяний рух до майбутнього, до ринку як панацеї відкинув країну, попри інтенсивну комп'ютеризацію, у цивілізаційне минуле. Життя цілих прошарків населення та вікових груп (особливо літніх людей), як і після 1917 р., стало паливом для неузгоджених, хаотичних перетворень. З кризи адміністративно-командної моделі соціалізму автоматично не випливали ні руйнація держави як єдиного соціального організму, ні насадження номенклатурно-мафіозного капіталізму на його теренах. Ці дві стратегічні помилки реформаторів, з яких скористалася реакційна частина колишньої партноменклатури, досі не визнаються правлячим класом України, замовчуються інтелектуалами, що обслуговували режим Кравчука-Кучми, достеменно не усвідомлені молоддю, чия соціалізація і вступ до дорослого життя припали на період історичного зламу. У 1990-і рр. існувала цілком реальна серйозна альтернатива дикому ринку, а саме - орієнтація на демократичний соціалізм, очищений від вад його бюрократичного варіанту, у складі оновленого Союзу при децентралізації влади і суттєвому переносі її на місцевий рівень.
Перед тим, як розпочинати кардинальні перетворення, реформатори мали оприлюднити чесний прогноз щодо соціальної ціни реформ і надати зобов'язання піти з влади, якщо така буде перевищена. Натомість у 1990-1991 рр. у суспільстві, охопленому мітинговою ейфорією, точилася лише поверхова розмова стосовно переваг автономного, поза Союзом, реформування України.
"Обіцяючи фантастичні блага після відділення, лідери республік фактично обманюють народ" - попереджував ще до серпневих подій 1991 р. голова депутатського об'єднання "Союз"
Ю. В. Блохін [1, с.5]. Реформатори тоді не пояснили народу України, якою буде плата за розвал Союзу. Можна припустити, що якби подібне пояснення хоча б у загальних рисах відтворило реалії наступного десятиріччя, суспільної згоди на реалізацію проекту незалежності отримано не було б.
Влада, що проголосила демократичні реформи, насправді не забезпечила економічну незалежність трудящих. Державні монополії часто-густо було трансформовано в приватні на користь керівництва і регіонального начальства, було здійснено конфіскацію трудових заощаджень в Ощадбанку, пропагована в якості ринкової поведінки наймана праця почала уособлювати відчуження людини від самої себе, що камуфлюється "старими-новими" ідеологами в образі удаваної свободи вибору для трудівника.
Класи, що перемогли у ході соціальної революції 1990-1991 рр., нав'язали народу власні, вигідні їм уявлення про бажаний шлях розвитку України та нібито прийнятний характер суспільного ладу. Утопізм багатьох щирих "демократів" полягав у тому, що вони почали розбудову України по суті з чистого аркуша, ігноруючи її багатовимірну культурно-цивілізаційну ідентичність, у т.ч. пов'язану із радянськими традиціями, які глибоко вкорінилися практично серед всіх верств населення.
Парадоксально, але звання демократів і монопольне право інтерпретації новітньої історії України остаточно привласнила собі лише одна частина політикуму, яка саме і винна в тому, що відповідні цінності були дискредитовані у масовій свідомості внаслідок спроб їх імітаційного щеплення до тканини суспільних відносин, яка й дотепер зберігає у своїй основі принцип експлуатації. "У розколотому суспільстві, що розпочало демократизацію до того, як підведено історичну риску під минулим і забезпечена згода політичного класу відносно того, якому бути майбутньому, минуле проростає в сьогоденні відразу в двох іпостасях: у вигляді залишків попереднього режиму, що пристосовується до демократичних процедур, та у вигляді режиму нового, що втілює ці процедури, але лише тією мірою і в тому обсязі, які дозволяють йому зберегти суттєві особливості свого антагоніста-попередника. Знаходячись у непримиренному протистоянні, ці дві іпостасі водночас взаємодоповнюють одна іншу: кожна з них потребує своєї протилежності і виправдовує своє існування існуванням іншої" [2].
Погоджуючись з тезою, що теперішня Україна є значною мірою іншою реальністю порівняно з тою, якою вона була 15 років тому, важко все таки поділяти оптимістичні реляції чиновництва, що нова Україна, буцімто, вже відбулася. Як свідчать результати загальнонаціонального опитування, проведеного фондом "Демократичні ініціативи" (N=2011, лютий 2004 р.), на питання "Маючи можливість переїхати разом з Вашою родиною до іншої країни, скористалися б Винею?", ствердно відповіли 33,8% респондентів. Найбільш схильними до еміграції виявилися молодь та люди з вищою освітою. Серед респондентів до 30 років з вищою освітою бажання емігрувати з України, якби мали таку можливість, висловили близько 66% [3]. Доки ми неправильно визначаємо причини невдач проекту "Україна", що мали місце протягом втраченого десятиріччя, суспільство залишатиметься у зачарованому колі. Численні часткові реформи не торкаються суті процесів формування і функціонування капіталу і тому сприяють самовідтворенню соціального устрою, який дозволяє певним верствам паразитувати на суспільстві, одним групам досягати переваг за рахунок виключення інших, припускаючи лише деякі переміщення індивідів між ними.
"Виникла потужна "антисистема" відбору до влади
Loading...

 
 

Цікаве