WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Таємна церква. Передача харизматичного авторитету - Реферат

Таємна церква. Передача харизматичного авторитету - Реферат


Реферат на тему:
Таємна церква. Передача харизматичного авторитету
У даній главі ми дещо відійдемо від юнгівських теорій стосовно історії, а замість цього спробуємо висвітлити соціологічний аналіз юнгізма як певної культурної сили. Цей аналіз може розглядатися як перший крок на шляху до розуміння, яким чином використовуються теорії Юнга - цитуючи Данцигера - "заради та стосовно людей зі специфічними інтересами та преференціями." Такий аналіз надзвичайно важливий для розуміння довготривалого збереження юнгівської популярності у нашій культурі - за умов відсутності будь-якого узгодженого інституціонального процесу увіковічення його імені серед постатей наукових та академічних спільнот. В історії психіатрії та психології, в історії науки в цілому юнгізм виступає як унікальний феномен. Наприклад, для юнгізма буде важко знайти якісь по-справжньому порівняні паралелі у важливому компаративному історичному та структурному дослідженні "науково-дослідницьких шкіл", опублікованому Gerald Gieson у журналі "Історія науки" минулого десятиліття. Максимально наближену аналогію знайдемо хіба що у твердженні про те, що найбільш успішні з цих шкіл мали "харизматичних лідерів", високий рівень "соціальної згуртованості" та "відданості з боку учнів"3 .
У своєму посмертно опублікованому шедеврі 1922 р. "Економіка та суспільство" Макс Вебер доповнює власну концепцію лідерства у харизматичних групах шляхом виділення двох специфічних соціологічних процесів4 . Ці процеси чітко простежуються й в еволюції юнгіського культу, що, в свою чергу, спонукає до думки, наскільки зручно було б розглядати даний феномен як специфічний релігійний рух ХХ ст., розбудований за тими ж самими принципами, що й інші рухи, які аналізуються Вебером у його "Соціології релігії".
Згідно з Вебером, першим процесом є встановлення харизматичного авторитету. Йдеться про період, що відзначається правлінням (нерідко деспотичним), яке здійснюється самим харизматичним лідером та членами його "найближчого кола", тобто тими, над ким його німб сяє безпосередньо. Члени цього внутрішнього кола сприймаються представниками більш низької страти відповідного руху як такі, котрі володіють часткою "божественного" сяйва лідера. Це також період первісного натхнення та найбільших сподівань, що взагалі характерно для новостворених рухів такого типу. Подібні сподівання приваблюють аутсайдерів, які шукають аналогічного досвіду оновлення або переходу до нового життя - будь то у духовному, емоційному або в інтелектуальному плані.
Друга фаза характеризується процесом, якій Вебер назвав "рутинизацією харизми". Вебер був у захваті від того, яким чином ті самі первісні спалахи радісного передчуття звільнення та сподівань на врятування, які харизматичному індивідові вдається пробудити у серцях інших, пізніше неминуче призводять до раціоналізації або рутинизації структури авторитету та всієї інтелектуальної системи в межах культу. Харизматичний імпульс підлягає бюрократизації, діонісічна спонтанність замінюється аполонічною регламентованістю. Процес рутинизації звужує залежність від безпосереднього авторитету харизматичного лідера. Незважаючи на те, що зерна даного процесу майже завжди наявні ще тоді, коли вплив харизматичного лідера перебуває у зеніті, як правило, рутинизація по-справжньому набуває сили під час втрати лідером дієздатності (через хворобу, вік або смерть). Пізніше, коли лідерська харизма передається новому обранцеві (ця передача відбувається скоріше інституціональним, аніж надприродним шляхом), причетність до божественного образу харизматичного лідера стає основним засобом для досягнення матеріального та економічного благополуччя.
Як відзначає Вебер:
"За своїм характером харизматичний авторитет, якщо брати його у чистому вигляді, принципово відрізняється від повсякденних рутинних структур. Соціальні стосунки мають чіткий особистісний характер, вони ґрунтуються на силі і дієздатності харизматичних особистісних якостей. Якщо харизматичному авторитетові судилося не залишитися виключно перехідним явищем, а, навпаки, набути вигляду перманентної системи стосунків, що передбачає наявність стабільної групи учнів або групи послідовників, або партійної організації, або політичної чи ієрархічної організації будь-якого іншого типу, йому треба радикально змінити свій характер. Насправді, можна навіть сказати, що харизматичний авторитет у чистому вигляді існує лише в процесі зародження. Він не може залишатися незмінним і неминуче підлягає традиціоналізації чи раціоналізації або комбінації цих двох процесів.
Ось перелік основних мотивів, які є підґрунтям для подібної трансформації: а) ідеальна, а також матеріальна зацікавленість послідовників у продовженні життя спільноти та у безперервному поновленні її активності; б) постійно зростаюча ідеальна, а також матеріальна зацікавленість членів адміністрації, учнів та інших послідовників харизматичного лідера у продовженні їх взаємостосунків"5 .
На тлі буржуазно-християнської європейської цивілізації юнгівський неоязичницький та народницький (volkish) харизматичний культ є тим, що Вебер називає "пророцьким розривом" з релігійним, соціальним та економічним статус-кво. За веберівською термінологією, Юнг дійсно був пророком, який за своїм "особистим покликанням" був одночасно і "відновником", і "засновником" релігії. Вебер пише:
"Під "пророком" розумітимемо власника особистої харизми, який сповіщає через свою місію релігійне вчення або волю Бога. При цьому ми не станемо проводити різкого розрізнення між пророком, що провіщує насправді чи згадано дане раніш одкровення, і пророком, який претендує на те, що він приносить в світ цілковито нове одкровення, тобто між тим, хто відновлює релігію і тим, хто засновує її. Ці два типи пророкування можуть переходити один в одний; до того ж від наміру пророка, як правило, не залежить, чи виникає на основі його учення нова община, приводом для цього можуть служити й вчення реформаторів, які не є пророками6 .
А тепер спробуємо стисло переглянути, як конкретно відбувалася перша стадія розвитку харизматичного авторитету в межах юнгіанського руху в період з 1920-х по 1950-ті рр., тобто коли харизматичний лідер та пророк Юнг керував культовим або релігійним оновленням безпосередньо зі свого головного штабу (зі своєї власної садиби у містечку Кюснахт, де він жив разом зі своєю дружиною та сім'єю і займався приватною практикою) та із Цюриху, де знаходився Психологічний клуб, за яким наглядала його найближча компаньйонка Тоні Вольф.
1. Юнгіанський Байрейт: Кюснахт - Цюрих з 1920-х по 1950-ті рр.
Перше, що привертає увагу, коли ми починаємо розглядати юнгіанський рух з історичної та соціологічної точки зору, це той факт, що протягом принаймні тридцяти шести років (1912-1948) Юнг цілком свідомо і навмисно орієнтував свій рух на власну особистість та на безпосередні контакти із самим собою і з групою своїх найбільш близьких співпрацівників з Цюриха. Порівняно з фрейдівським рухом (з формальної точки зору почавфункціонувати з 1902 р.) це був період, так би мовити, вдвічі більшої єдиноначальності харизматичного авторитету. Наприклад, вже 1920 р. Фрейд дозволив формування [психоаналітичних] асоціацій, які мали право навчати

 
 

Цікаве

Загрузка...