WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання - Реферат

Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання - Реферат

технічних службовців, законодавців, державних службовців та керівників середньої ланки. До еліти відносяться переважно депутати національних законодавчих зібрань, вищі посадові особи та керівники вищого рівня, науковці та інші професіонали вищої кваліфікації, видатні журналісти, актори, спортсмени тощо. Серед 20,4 млн. зайнятих у галузях економіки України високий професійний статус мають майже 8 млн. осіб. Основну їх частину становлять фахівці (близько 3 млн.) та керівники різного рівня (1,5 млн.). Практично всі вони є найманими працівниками і дуже часто забезпечують прийнятний рівень життя за рахунок доходів від додаткової роботи, переважно без реєстрації.
В цілому по Україні найбільш поширена незареєстрована економічна діяльність у сільському господарстві (67,2% всіх зайнятих), торгівлі (32,9%), будівництві (16,7%). Якщо в цих галузях незареєстрована економічна діяльність виконується головним чином на незареєстрованих підприємствах, то незареєстровані послуги надаються дуже часто на офіційно зареєстрованих підприємствах. Таким чином надається 61,1% незареєстрованих фінансових послуг, 59,8% - послуг готелів та ресторанів, 52,4% послуг охорони здоров'я, 45,3% освітніх послуг. Зрозуміло, що галузева структура незареєстрованої економічноїдіяльності осіб, які мають високий професійний статус за основним місцем роботи, істотно відрізняється від середньої. Зокрема, для них більш характерні надання фінансових послуг та науково-викладацька діяльність.
Внаслідок недостатнього розвитку підприємництва і взагалі приватної власності в Україні наймані працівники нині становлять переважну частку шару, який за поведінкою - політичним консерватизмом, прагненням інвестувати частину своїх доходів у житло, освіту тощо - можна кваліфікувати як середній клас. Так, 60% населення, яке за допомогою банківських кредитів будує собі житло, становлять саме наймані працівники. Істотно нижчим за середній по Україні є рівень бідності найманих працівників, вищою за середню є і частка заможних верств. До речі, невпинне зниження рівнів бідності і, навпаки, підвищення частки заможних осіб серед найманих працівників упродовж 1999-2002 рр. свідчать про певні позитивні зрушення в політиці оплати праці.
Цілком закономірно наявність власної справи асоціюється з відносним матеріальним благополуччям. Рівень бідності серед підприємців є найнижчим з усіх вибраних груп за статусом економічної активності, а частки середньодохідних і заможних верств - найвищими.
Економічне становище самостійно зайнятих і членів колективних підприємств змінювалось аналогічним чином. Фактично такий вид діяльності досить надійно захищає від бідності, але аж ніяк не гарантує входження навіть у середньодохідні групи. Проте, слід підкреслити, що середній рівень доходів від самостійної економічної діяльності істотно перевищує заробітну плату найманих працівників.
Самостійною проблемою є низький рівень життя пенсіонерів. Хоча практично всі показники бідності цієї категорії населення є нижчими за середньоукраїнські, ситуація не може бути визнана задовільною, оскільки ці люди впродовж усього свого життя чесно працювали, сплачували податки і внески до Пенсійного фонду, а отже мають всі підстави розраховувати на забезпечену старість, а не на існування на межі бідності. За даними ж Міністерства праці та соціальної політики України на 1 січня 2002 р., 0,9 млн. осіб пенсійного віку отримували пенсію в межах 25%, 9,3 млн. - в межах 25-50%, 3,0 млн. - в межах 50-75% прожиткового мінімуму для непрацездатних. Навіть після підвищення з 1 квітня 2002 року середній розмір трудових пенсій досяг лише близько 48% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, тобто ледь перевищив межу злиденності. Впродовж 1999-2001 років спостерігалося також значне зниження співвідношення мінімальної (найменшої) пенсійної виплати з прожитковим мінімумом (у 1999 р. - межею малозабезпеченості) для непрацездатних осіб: з 45,2% до 22,2%, в т. ч. для одиноких громадян похилого віку - з 59 до 24,1%. У 2002 р. ситуацію було значною мірою виправлено, але вона ще далека від нормальної - тільки 17% пенсіонерів за даними 2001 р. входили до середньодохідної групи і тільки 2,2% - до заможної, тоді як в економічно розвинених країнах більшість пенсіонерів належать до середнього класу. Імовірно, що ситуація зміниться із запровадженням від 1 січня 2004 р. нової формули розрахунку розміру пенсії і зняттям обмежень її максимального рівня.
Закономірно важким є матеріальне становище безробітних - рівень допомоги по безробіттю становить лише 23,6% прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку[6]. Рівень бідності безробітних становить 38,3%, а частки середньодохідних і заможних осіб у їх складі - відповідно 13,1 і 2,0%. Проте, слід зазначити, що в усіх без винятку країнах безробіття є одним з найважливіших ризиків бідності, і вирішення проблеми полягає передусім у працевлаштуванні непрацюючих, а не в збільшенні розмірів допомоги.
Взагалі реакція українського ринку праці на економічне зростання виявилася напрочуд швидкою і сильною. Зокрема, збільшення обсягів зайнятості в Україні розпочалося через 2 роки після початку зростання ВВП (від 2002 р.). Такий короткий час істотно відрізняє реакцію українського ринку праці від інших країн з перехідною економікою, де стійке збільшення попиту на робочу силу починалося тільки через 4-5 років після початку економічного підйому.
Зниження безробіття вдвічі перевищило теоретичні очікування, які спираються на відому формулу Оукена, що зв'язує динаміку ВВП і безробіття. В результаті рівень безробіття, визначеного за методологією МОП, знизився до 9,1% економічно активного населення віком 15-70 років7.
Для характеристики соціальної стратифікації надзвичайно важливою є оцінка населенням свого соціального статусу і матеріального становища. За даними моніторингу населення України віком 18 років і старше, який проводять протягом 1994-2002 рр. Український інститут соціальних досліджень і Центр "Соціальний моніторинг", більше 60% дорослого населення України вважають свій рівень життя нижчим, ніж у середньої української родини
(рис. 7). Слід підкреслити, що частка осіб, які оцінюють свій рівень життя як середній, поступово збільшується (з 18-28% у 1995-1999 рр. до 27-38% у 2002 р.), а частка тих, хто вважає свій рівень життя низьким (або дуже низьким) відповідно зменшується (з 54-57% у 1995-1999 рр. до 31-45% у 2002 р.). Практично стабільною залишається тільки частка тих, хто вважає свій рівень життя високим (до речі, цей показник практично збігається з результатами оцінки прошарку заможних
Loading...

 
 

Цікаве