WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів - Реферат

Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів - Реферат

державних установ і впливових громадських рухів.
Соціальні норми - це основні правила поведінки людей на роботі і в повсякденному житті. Вони створюються як органами держави, так і громадськими об'єднаннями на основі архетипів, традицій, звичаїв поколінь. Соціальні норми у формі правил, традицій, звичаїв регулюють відносини по вертикалі та горизонталі суспільного буття.
Але всі ці суб'єкти та об'єкти не спроможні будуть працювати, якщо відсутні канали взаємозв'язку між ними. До основних каналів прямого і зворотного зв'язку можна віднести: нормативне забезпечення, яке надає соціальним програмам характеру обов'язковості; накопичення відповідних засобів для розробки і прийняття конкретних соціальних програм; організація раціонального використання накопичених засобів з урахуванням структури потреб різних соціальних спільнот; організація інформаційних та консультативних програм, координація соціальних програм по вертикалі та горизонталі. Надамо коротку характеристику кожного з означених каналів.
Нормативною базою соціальної політики є Конституція країни, міжнародні угоди та конвенції, законодавчі акти, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів, накази або розпорядження галузевих міністерств, державних комітетів та органів місцевого самоврядування, якщо вони не суперечать законодавству країни.
Конституція країни, як правило, проголошує права громадян та обов'язки держави забезпечити та підтримати певні умови життя людей. Основний Закон України у ст.3 підкреслює, що життя, права і свободи людини є вищої цінністю, і держава несе відповідальність перед громадянами своєї країни. Ціла низка статей проголошує соціально-економічні, політичні, культурно-духовні та особисті права і свободи людини.
Міжнародні угоди та конвенції також впливають на розробку та впровадження рішень у соціальній сфері. Так, наприклад, Декларація ООН (1948 р.) "Про основні права людини", яку Україна підписала, зобов'язує керівництво держави враховувати її вимоги в галузі економічних та соціальних прав. Верховна Рада України ратифікувала Римську конвенцію (1950 р.), яка також вимагає врахування соціальних прав людини. Але якщо конвенція не ратифікована законодавчим органом і не закріплена спеціальним законодавством, то держава не несе відповідальності за її впровадження на своїй території. Наприклад, у грудні 2000 р. українська делегація не підписала Римську конвенцію про заборону торгівлі жінками, хоча для України ця проблема є дуже гострою.
Законодавчі акти надають та гарантують у певному просторі спеціальні права. Наведемо деякі з них. Це Закони України "Про зайнятість населення" (1991); "Про пенсійне забезпечення" (1991); "Про основи соціального захисту інвалідів в Україні" (1991); "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (1992); "Про внесення змін в Закон України "Про сприяння становленню і розвитку молоді в Україні" (2000); "Про основні принципи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (1993); "Про об'єднання громадян" (1992); "Про благодійність та благодійну діяльність" (1997); "Про охорону навколишнього середовища" (1991). Окрім того, протягом 1990-х рр. прийнято низку законів про державний бюджет України, в яких міститься спеціальний розділ, присвячений соціальній політиці, закони щодо соціального захисту державних службовців, працівників окремих галузей суспільного виробництва та сфери послуг.
Враховуючи те, що соціальне законодавство в основному зосереджує увагу на способі витрачання коштів або надання допомоги і не містить технології впровадження цих норм, то важливу роль тут відіграють постанови Кабінету Міністрів, тлумачення законодавства особами, які його розробляли. Вони пояснюють, які витрати можуть бути зроблені і за яких умов. Оскільки соціальні заходи постійно змінюються, удосконалюються, а отже дорожчають, виникає потреба деталізації, уточнення тлумачень.
Завдяки точному тлумаченню правових норм і постанов, указів, розпоряджень чітко з'ясовуються права груп та осіб на отримання послуг та винагород. Тому важливо, щоб тлумачення викладалися у найпростішій формі, з урахуванням того, що вони призначені не лише для санкціонування витрати ресурсів, а й для розв'язання спірних питань.
Окремої уваги потребують ті громадські об'єднання, які надають соціальні послуги фізичним особам за рахунок приватних, спонсорських коштів або діяльності волонтерів [26, с. 276-286]. Як правило, вони діють з дозволу міністерств, державних комітетів або органів місцевого самоврядування.
Другим каналом зв'язку суб'єктів з об'єктами соціальної політики є діяльність відповідних державних структур з пошуку джерел фінансування, здійснення заходів для досягнення цілей соціальної політики.
Найбільш поширеними заходами є оподаткування, зменшення податків, приватна благодійність, громадські ініціативи, інформаційні послуги, міжгалузеві консультації.
Оподаткування доходів (заробітної платні, приросту з капіталу, інвестицій, заощаджень, трансферів), виробництва, споживання, торгівлі є головним джерелом для здійснення заходів по досягненню цілей соціальної політики. Наприклад, внески за платіжною відомістю прямо сплачують працівники та фірми, а непрямо - споживачі продукціїпромисловості, аграрного сектора та сфери послуг. Оподаткування дозволяє урядові накладати обтяження соціальних витрат відповідно до доходів фізичних та юридичних осіб.
Зменшення податків є дуже поширеним заходом держави щодо розподілу пільг або заохочення певних видів соціально бажаної поведінки. Цей захід здійснюється такими методами:
· податкові відрахування (віднімання певних коштів або субсидованих сум від податкової суми, за якою обчислюються податкові зобов'язання на прибуток);
· податкові кредити (віднімання обумовленої суми від ще не сплачених податків);
· відшкодування податкових кредитів (повернення особі якихось сум податкових кредитів, що їх вона не в змозі використати внаслідок низьких прибутків, а отже низьких податкових зобов'язань);
· податкові відстрочення (відстрочення податкового зобов'язання на певний прибуток);
· податкові знижки (повернення фізичним особам певної частини вже сплачених ними податків).
Приватна благодійність ведеться громадськими організаціями, об'єднаннями, як правило, в умовах надзвичайних ситуацій або для створення нових соціальних служб, чи для підвищення соціального сервісу у містах і селах. Останнім часом приватна благодійність в Україні поширюється. Як приклад можна навести допомогу жертвам природних катаклізмів у Закарпатті або сім'ям шахтарів, які загинули чи отримали каліцтво під час аварій на шахтах Донбасу. Цей напрям підтримується державними органами у відповідності до Закону України "Про благодійність і благодійні організації", але це джерело надходжень важко враховувати при розробці та впровадженні соціальних програм.
Слід відзначити роль громадських ініціатив у вирішенні деяких соціальних проблем. Наприклад, у 90-ті роки минулого століття державне будівництво житла майже припинилося. Зате почалось фінансування будівництва з боку громадян, некомерційних груп, кооперативів, які будують житло. Ці групи та об'єднання здатні надавати реальну підтримку і створювати ресурси за рахунок власної ініціативи і внаслідок приватного фінансування. Але відсутність закону про суб'єкти та види кредитування житла в різних формах (окрім фінансового кредитування) не дозволяє швидко розвивати цей рух.
Надання інформації та консультативних послуг не потребує значних витрат, але користь від них важлива для вибору людиною відповідної соціальної
Loading...

 
 

Цікаве