WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів - Реферат

Соціальна політика як регулятор взаємовідносин соціальних структур і соціальних інститутів - Реферат

такі питання, як забезпечення матеріального добробуту народу, підвищення культури, громадської свідомості й активності, поглиблення демократії та прогресивний розвиток соціальної структури суспільства (15, с. 396-398).
Цій підхід можна спостерігати і в деяких сучасних роботах. Наприклад, О.О.Якуба в одній із своїх доповідей підкреслює: "Соціологічний аналіз змін стратифікаційної структури українського суспільства дозволив уточнити низку положень, важливих для вирішення питань із соціальної політики" (7, с. 145).
Відомий російський соціолог Р. Г. Яновський, на основі аналізу соціального стану Росії, робить висновок, що невирішеність стратегії розвитку соціальної структури привела країну на грань загально-національної кризи. "Поява агресивних, експансіоністських, екстремістських груп і прошарків великих власників, фінансових і торгово-мафіозних ділків, поділ суспільства на бідних і багатих шляхом пограбування одних іншими, що, як говорив ще Платон, рівнозначно появі двох ворогуючих держав усередені однієї, ущемлення та приниження мільйонів громадян, армії, науково-технічної, художньої інтелігенції, посилення ворожнечі всередені соціальної структури - все це суттєво загрожує існуванню нашого суспільства" (16, с. 43).
Окрему групу становлять ті, хто відстоює тезу, що в перехідних суспільствах головне - це закласти духовні принципи в зміст соціальної політики, насамперед такі як рівність можливостей, справедливість, співчутливість (17, с. 175-176).
Підсумовуючи точки зору, наведені вище, можна стверджувати, що соціальна політика як регулятор включає такі складові: суб'єкти, які розробляють і впроваджують соціальні програми; об'єкти, які підлягають регулюванню; канали впливу суб'єктів на об'єкти. Розглянемо ці складові детальніше.
Більшість теоретиків і практичних спеціалістів погоджуються з тим, що до суб'єктів соціальної політики треба віднести як державні інститути, так і політичні партії, профспілки, громадські рухи, громади. Але дехто суб'єктами соціальної політики вважає виключно державні органи (В.Г. Єременко) [8, с. 150].
При спостереженні соціальної політики як процесу можна побачити, що не всі суб'єкти в однаковій мірі беруть участь у регулюванні соціальних процесів. Слід виділити групу установ, організацій, які виявляють активність в ініціюванні соціальних програм, в їх розробці та лобіюванні в органах законодавчої та виконавчої влади. До таких суб'єктів можна віднести депутатські групи, інститут президента країни, кабінет міністрів, політичні партії, профспілки, громадські рухи - молодіжний, жіночій, екологічний, об'єднання інвалідів, ветеранів війн тощо.
Інша справа з групою установ, які безпосередньо несуть відповідальність за розробку та впровадження загальнонаціональних і регіональних соціальних програм. Це стосується міністерств праці та соціальної політики, науки та освіти, охорони здоров'я, державних комітетів з питань фізкультури і спорту, сім'ї та молоді, національних відносин. Щодо регулювання соціально-статусних відносин, таких як класові, соціально-професійні, територіальні, то тут головну роль відіграють державна податкова адіністрація, асоціації підприємців та фермерів тощо.
Дещо складнішим є питання з визначенням об'єкта соціальної політики. Як ми вже бачили, об'єкт визначає зміст, систему і структуру соціальної політики. Не вступаючи ще раз у дискусію, можна запропонувати компромісний варіант. Він полягає в розгляді соціальної політики в широкому і вузькому розумінні. Відомо, що будь-які суспільні відносини, будь то економіка, політика, право, управління чи культура, мають соціальні аспекти. Сьогодні більш актуальними стали соціальні аспекти міжнародних відносин у зв'язку з міграцією трудових ресурсів, міжнародним туризмом, обміном групами молоді, які виїздять з метою навчання тощо. Усі соціальні аспекти суспільних відносин за відповідними ознаками типологізуються по групах та об'єднуються в соціальну сферу суспільства. Цілеспрямована діяльність держави та інших політичних інститутів і громадських об'єднань з метою удосконалення соціальної сфери і є соціальною політикою в широкому розумінні. Діяльність суб'єктів соціальної політики, спрямована на захист груп населення, які неспроможні до самозахисту та самозабезпечення, та організацію соціальних служб, і є соціальною політикою у вузькому розумінні. Вивчення соціальної політики як регулятора соціальних процесів у широкому розумінні є прерогативою передусім соціологів. Соціальна політика у вузькому аспекті цікава для соціальних працівників, підготовка яких ведеться не тільки на базі соціології, але й на основі антропології, педагогіки, психології, економіки, юридичних дисциплін.
Різні концептуальні підходи до визначення співвідношення соціології і соціальної політики обумовлюються різним розумінням функцій соціології в сучасному суспільстві.
Про призначення соціологічних знань у суспільстві написано чимало. У той же час, ретроспективний погляд на розвиток соціології засвідчує, що до визначення їхньої ролі в суспільному розвитку існують взаємовиключаючі підходи. Загальновідоме положення про роль науки в соціальних перетвореннях, яке сформулював К. Маркс у "Тезах про Фейєрбаха": "Філософи лише різноманітним способом пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його" [18, с. 3]. О. Конт також бачив призначення соціології як науки в наданні допомоги керівникам суспільства в передбаченні прийдешніх соціальних змін [19].
Відома й протилежна позиція, яку обгрунтовував Г. Спенсер. Він вважав, що соціолог покликаний лише описувати соціальне життя, його еволюцію, але ні в якому разі в нього не вторгатися [20].
Серед сучасних соціологів ми можемо зустріти різноманітні підходи до визначення місця і ролі соціології в суспільстві. Широко відома точка зору Е. Гідденса, яка зводиться до того, що соціологія пов'язана із соціальною критикою. При цьому Е. Гідденс не зводить критичну функцію соціології до бунтарства і підбурювання, а визначає як постановку діагнозу про хворобу соціального організму [21, с. 30, 32].
Т. Парсонс підкреслює інформаційну функцію соціології. Соціологія, на його думку, покликана дати інформацію про те, "що саме потрібно робити при тих чи інших обставин людям у різноманітних статусах і ролях одного або декількох різноманітних значень" [22].
Інтерес становить і підхід до цієї проблеми Г. В. Осипова й А. В. Кабищі. Вонивважають, що "соціологічне знання, незалежно від його рівня, характеризується двома функціями: функцією пояснення соціальної дійсності і функцією її перетворення" [23, с. 87].
Як бачимо, на різноманітних етапах суспільного розвитку, у конкретних ситуаціях стає актуальною та або інша функція соціології. Погоджуючись із тезою Е. Гідденса про те, що зростання ролі соціології безпосередньо пов'язано з великими соціальними перетвореннями, які охопили світ [21, с. 30], слід зазначити, що навряд чи можна функцію соціології зводити до критики, навіть "позитивної", або до надання інформації менеджерам різноманітних сфер громадського життя.
Соціологія сьогодні за технологією досліджень наближається до природничих наук. Представник природничих наук, що розробив теорію в якійсь галузі (фізиці, хімії, біології), прагне довести теорію (відкриття, винахід, ноу-хау) до практичного втілення в конструкцію, технологію, кінцевий продукт або послугу. Що ж стосується соціологів, то теоретичні роботи, як правило, не доводяться до технології, конкретних соціальних проектів, соціальних практик. Аналіз соціологічних робіт показує, що і на загальнонаціональному, і на
Loading...

 
 

Цікаве