WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх розв’язання - Реферат

Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх розв’язання - Реферат

виробничі об'єкти інших, окрім сільського господарства, галузей економіки: промисловості, будівництва, транспорту тощо. Одна частина їх функціонує як самостійні підприємства, друга - як виробничі підрозділинесільськогосподарських чи й сільськогосподарських підприємств. Загальна кількість цих виробничих об'єктів у період між двома обстеженнями сіл (1996 р. і 2001 р.) зменшилася в 1,9 раза, в тому числі промислових виробництв - у 2,1 раза. Наявні об'єкти розташовані також переважно у великих та помірно великих селах.
Занепад виробничої сфери села є головною причиною масової незайнятості сільського населення. За даними вибіркових обстежень домогосподарств з питань економічної активності, приблизно 3 млн осіб, або більше третини працездатних сільських жителів, незайняті, тобто не працюють як наймані особи, не мають ніякої власної справи і не виробляють товарної продукції в особистих господарствах.
У 2001-2003 рр., коли, за офіційними даними, спостерігалось поліпшення ситуації в економіці загалом (зростання ВВП тощо), а у 2001-2002 рр. також і виробництва в аграрному секторі, кількість зайнятого сільського населення продовжувала зменшуватись, а економічно неактивного - збільшуватись. Гострота ситуації у сфері зайнятості на селі посилюється тим, що безробіття тут, на відміну від міських поселень, зростає. За рахунок скорочення соціальної та побутової мережі в сільській місцевості втрачено 200 тис. робочих місць, а внаслідок скорочення в тваринництві - ще 500 тис.
Незайнятість є однією з найголовніших причин бідності на селі. Структура споживання і рівень життя основної маси сільських сімей поки що залишаються близькими до відповідних показників слаборозвинених країн. У 2002 р. майже 90% сільських жителів мали середньодушові сукупні витрати, менші від прожиткового мінімуму; понад 65% сукупних витрат (72% споживчих) становили витрати на харчування; серед промислових товарів і послуг, що їх споживають селяни, переважають найнеобхідніші - одяг, взуття, мило, пральні порошки, електроенергія, газ, тверде паливо. У 2003 р. за прожиткового мінімуму на одну людину в розмірі 362 грн, більш як у 57% домогосподарств сільської місцевості середньодушові грошові доходи становили від 60 до 180 грн на місяць.
Сукупні ресурси сільських домогосподарств (сімей) більш як на третину формуються за рахунок грошових та натуральних надходжень від їхніх власних (особистих селянських, присадибних) господарств. Заробітна плата в сільському господарстві залишається найнижчою серед галузей економіки: у 2003 р. вона становила 219 грн на місяць, що вдвічі менше від середньої по державі.
Хоча середня забезпеченість житлом на селі (24 кв.м на 1 жителя) вища, ніж у містах (20,4 кв.м), але за якісними характеристиками сільське житло істотно поступається міському. Водопроводом обладнано всього 17% сільських будинків, каналізацією - 13, централізованим опаленням - 20, ванними (душовими) - 14, природним газом - 29%. Загальні обсяги житлового будівництва на селі останніми роками становлять 1,2-1,3 млн. кв.м загальної площі на рік, що втричі менше, ніж у 1990 р.
З вищезазначеним явищами у виробничій сфері села, погіршенням добробуту сільських жителів тісно пов'язані й негативні процеси, що розвиваються в соціально-культурній сфері. Зумовлені вони хронічною нестачею коштів у місцевих бюджетах для забезпечення нормального функціонування закладів соціально-культурного призначення, різким зменшенням підтримки цих закладів сільськогосподарськими підприємствами, практичним припиненням державного фінансування розвитку сільської соціальної інфраструктури, низьким платоспроможним попитом населення на платні послуги.
Як і в 90-ті роки минулого століття, мережа закладів соціально-культурного обслуговування на селі скорочується. У 2001-2003 рр. вона зменшилася на 351 школу, 621 дитячий дошкільний заклад, 188 закладів охорони здоров'я, понад 600 клубів і будинків культури, понад 7,5 тис. торговельних підприємств. Введення в дію установ і підприємств соціальної сфери звелось до одиничних об'єктів. Єдине, що ще утримується на певному, хоч і втричі меншому, ніж у найкращі роки, рівні, - це будівництво газопроводів і газопровідних мереж.
У своїй більшості селяни сьогодні живуть, як і сто років тому: без централізованого газо- і водопостачання, каналізації, елементарних побутових послуг, кваліфікованої медичної допомоги. Усе це особливо контрастує на тлі сільської місцевості економічно розвинутих країн Європи чи Північної Америки, де немає суттєвої різниці в умовах проживання сільських і міських жителів.
У 1990 р. в українському селі з веденням сільського господарства було пов'язано 13-14% населення, здебільшого літнього віку або підлітків. На початку нинішнього століття - понад 50%. Таким чином, маємо нині докорінну відмінність між нашим сільським господарством і аграрною сферою розвинених країн світу. Там це - в основному вже постіндустріальна фаза, наше ж сільське господарство, зосереджене в секторі так званих особистих селянських господарств, де 80-90% операцій виконуються вручну (понад 80% парку сільськогосподарської техніки вже відпрацювало свій амортизаційний термін), виявилося відкинутим в доіндустріальну фазу.
Криза в аграрному секторі економіки, соціально-економічний занепад села надзвичайно негативно позначились на становищі молодих селян. За даними соціологічних досліджень, 37% молодих людей на селі вважають себе соціально мало захищеними, 27% - зовсім незахищеними людьми.
Розруха в аграрному секторі призвела до того, що сільське господарство стало для сільської молоді неперспективною сферою діяльності. За незначними винятками, в селах або неможливо отримати роботу в сільськогосподарському підприємстві (хоча протягом 1999-2003 рр. рівень безробіття сільської молоді й скоротився, але втричі менше, ніж серед міської молоді), або пропонований розмір оплати праці неприйнятний для молодої і активної людини (заробітна плата в сільському господарстві майже втричі менша від заробітної плати в промисловості). Як свідчать соціологічні дослідження, лише 13% сільської молоді вважають сільськогосподарську працю своїм покликанням, серед тих, хто бажає переїхати до міста (а це трохи більше половини молодих селян), 28% хотіли б це зробити лише для того, щоб поміняти сільську роботу на міську. Протягом 2003 р. 3% сільських мешканців віком 14-28 років працювали за межами України, причому у прикордонних областях, особливо в західних, цей показник значно вищий (наприклад, у Закарпатській області у 2001 р. він становив 14%) і утричі більший, ніж у міських поселеннях.
Невтішні й перспективи організації чи успадкування фермерського господарства: важкі умови функціонування більшості цих господарств стримують розвиток фермерського укладу.
Loading...

 
 

Цікаве