WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх розв’язання - Реферат

Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх розв’язання - Реферат


Реферат на тему:
Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх розв'язання
Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" визначає одним із важливих механізмів здійснення цієї політики підготовку щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні. Відповідно до цього, починаючи з 1998 р., Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді, Державний інститут проблем сім'ї та молоді спільно з іншими органами державної влади та громадськими організаціями підготували 6 таких доповідей, які мали значний позитивний резонанс серед громадськості [1-6].
З огляду на актуальність питань, характерних для нинішнього способу життя сільської молоді, та необхідність посилення реалізації державної молодіжної політики на селі, Верховна Рада України прийняла рішення щорічну доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді за підсумками 2003 р. присвятити проблемам сільської молоді і назвати її "Сільська молодь України: стан, проблеми та шляхи їх розв'язання".
Перед авторським колективом, до складу якого ввійшло трохи більш як 20 провідних науковців, зокрема з Державного інституту проблем сім'ї та молоді, Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, Об'єднаного інституту економіки Національної академії наук України, Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук України, Українського інституту громадського здоров'я, фахівців, які переймаються проблемами молоді села, було поставлено завдання:
- оцінити становище сільської молоді України в демографічному вимірі, розповісти про стан її здоров'я;
- проаналізувати вплив трансформаційних процесів в українському суспільстві на соціально-економічне становище молоді села;
- оцінити соціальне самопочуття та систему ціннісних орієнтацій сільської молоді України;
- проінформувати про основні підсумки реалізації державної молодіжної політики на селі впродовж років незалежності;
- запропонувати доцільні шляхи поліпшення діяльності органів державної влади та громадських організацій щодо створення середовища, сприятливого для розвитку юнаків та дівчат на селі.
При підготовці Доповіді було використано дані державної статистики, центральних та місцевих органів державної влади, громадських молодіжних та дитячих організацій, науково-дослідних організацій, зокрема матеріали наукових досліджень Державного інституту проблем сім'ї та молоді, насамперед дані соціологічних опитувань, проведених Інститутом упродовж 1991-2004 рр. спільно з Центром "Соціальний моніторинг" та громадською організацією "Український інститут соціальних досліджень".
У результаті проведеної роботи авторський колектив дійшов висновку, що, досліджуючи проблеми сільської молоді та шляхи їх розв'язання, необхідно враховувати, що в силу природних й історичних особливостей в Україні село завжди відігравало особливу роль. Споконвіків воно було не тільки і не стільки географічним чи демографічним поняттям, а агропромисловий комплекс - не просто певним, хоча і дуже важливим, сектором. Село для українського народу було і залишається чимось незрівнянно більшим і ширшим. Це становий хребет нації, матеріальна та духовна основа її буття, джерело менталітету, моральності та оберіг духовної пам'яті.
Незважаючи на те, що впродовж XX ст. Перша і Друга світові війни, голокости, колективізація, ліквідація так званих "неперспективних поселень", інтенсивна урбанізація, яка перекачувала людський капітал із села в місто, зменшили чисельність сільської людності майже вдвічі, місце села в суспільному розвитку країни, у її поступі вперед не втратило своєї важливості.
Україна залишалася державою з розвиненою аграрною сферою, потужним, хоча й недостатньо збалансованим агропромисловим комплексом, значним експортним потенціалом продовольства. Це давало підстави вважати її індустріально-аграрною державою. У 1990 р. агропромисловий комплекс давав близько третини валового внутрішнього продукту країни.
Разом із тим необхідно не забувати й того, що в Радянській Україні, як і загалом у СРСР, переважав екстенсивний спосіб ведення сільського господарства. У 1990 р. середня врожайність більшості сільськогосподарських культур була в 2-2,5 раза, середня продуктивність худоби - в 3 рази нижчою, ніж в економічно розвинутих країнах Заходу. І це незважаючи на те, що природні умови для сільськогосподарського виробництва в Україні не гірші, а частіше навіть і набагато кращі.
Здобуття країною незалежності, здавалося, відкривало нові, радісні перспективи. Проте сталося не так, як гадалося. Глибока економічна криза 90-х років і соціальні втрати, якими супроводжувалося реформування аграрної сфери, зумовили такі негативні явища, як низький рівень зайнятості сільських жителів, їх зубожіння, занепад соціальної інфраструктури села, наростання депопуляції населення, прискорення обезлюднення і відмирання сіл.
На початку 2004 р. в сільській місцевості України проживало 15,5 млн осіб, що становить 32,6% загальної чисельності населення держави. За час, що минув після попереднього перепису населення (1989 р.), кількість сільських жителів зменшилась на 1,6 млн осіб, або на 9,6%.
У країні нараховується 28,6 тис. сільських населених пунктів (поселень). За різноманітних перетворень, які відбуваються у поселенській мережі (створення нових, роз'єднання, об'єднання, зняття поселень з обліку тощо), їх загальна кількість невпинно зменшується. Так, у 2001-2003 рр. вона скоротилася на 54 одиниць. Подібні темпи зменшення (17-18 поселень на рік) спостерігались і в 90-ті роки минулого століття.
Загострення соціально-економічних проблем села спричинило насамперед занепад його виробничої сфери, зокрема сільського господарства. У 90-ті роки виробництво сільськогосподарської продукції в усіх категоріях господарств зменшилося вдвічі. У 2000-2002 рр. розпочалося зростання обсягів виробництва. У 2002 р. порівняно з 1999 р. воно зросло на 22%, продуктивність праці - на 47%. Однак надто складний за погодно-кліматичними умовами 2003 р. призвів до погіршення економічного стану галузі. Водночас протягом усього цього періоду в сільському господарстві відбулися суттєві структурні зміни, які справили негативний вплив на соціально-економічний стан села.
У 2003 р. сільськогосподарським виробництвом займалося 16,9 тис. сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, 43,0 тис. фермерських господарств, понад 6 млн особистих селянських господарств. Проте переважна більшість сільськогосподарських підприємств та їх виробничих підрозділів міститься в середніх і великих селах.
У сільській місцевості розташовані й
Loading...

 
 

Цікаве