WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Роль просвітницьких товариств та громадських організацій кінця ХІХ- початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та бездоглядності дітей - Реферат

Роль просвітницьких товариств та громадських організацій кінця ХІХ- початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та бездоглядності дітей - Реферат

необхідної допомоги певній частині дітей, створювала умови для розвитку особистості. Кількість притулків та чисельність дітей в них установлювали самі товариства. На жаль, через нестачу коштів, відсутність підтримки з боку держави, вони не спроможні були задовольнити реальні нужденні потреби дитинства, а отже ліквідувати проблему бродяжництва, бездоглядності дітей.
Збільшення кількості дітей-сиріт - жертв першої світової війни - обумовило посилення уваги та розширення участі держави в боротьбі з безпритульністю. З ініціативи земських і міських спілок був скликаний з'їзд громадських діячів, в програму якого увійшло питання створення проекту закону про захист дітей, які постраждали під час війни. Проте підготовлений проект сили закону не ненабув.
Проблеми дитинства обговорювалися і на І Всеросійському з'їзді з питань народної освіти (13 грудня 1913 р. - 3 січня 1914 р.). Було створено окрему секцію - лікарняно-педагогічну. На з'їзді була прийнята спеціальна резолюція про необхідність "активної і раціональної постановки боротьби з злочинністю, самогубством, ненормальністю і виродженням у дитячому населенні, що можливе лише зі зміною загальних умов російського життя, підвищення громадської самодіяльності, розкріпачення особистості і широкого демократизму" [3, с. 29].
18 березня 1917 р. за підтримки Генерального Секретаріату позашкільної та дошкільної освіти, яку очолювала С. Ф. Русова, Товариством шкільної освіти відкрито в м. Києві Першу українську гімназію імені Тараса Шевченка [15]. Учнями цієї гімназії були переважно діти, які ще до революції навчалися українською мовою в різних притулках для біженців, та невелика кількість свідомих українців. Соціальний склад учнів був таким: біженці (70), селяни (43), міщани (20), козаки (6), інтелігенція (35) [8, с. 114].
Для дітей Галичини, які втратили батьків під час Першої світової війни, у 1917 р. відкрито перший український дитячий будинок. Того ж року були відкриті дитячі будинки на околицях Києва та в інших містах України [7, с. 518].
На території Західно-Українських земель на початку ХІХ ст. функціонували польські сирітські дитячі заклади, якими опікувались, як правило, монашки.
Уперше в 1892 р. заснував саме українську охоронку (заклад для дітей) на власні кошти священник Кирило Сілецький в с. Жужелі Сокальського повіту при домі сестер служебних непорочної Діви Марії греко-руського обряду. Сестри-служебниці йшли в народ з такою роботою, яку досі виконували по українських селах чужі монашки. Охоронки повинні були дати дітям опіку, зберегти їх від денаціоналізуючих впливів і полегшити матерям тягар праці [16].
Дбаючи про бездоглядних дітей малоосвічених селянок, Н. Кобринська покладала справу організації охоронок на інтелігентних жінок, свідомих українок. У період 1891-1900 рр. на Західно-Українських землях утверджуються ідеї українських інституцій опіки, виховання та елементарного навчання дітей (З. І. Нагачевська). На з'їзді жінок у 1900 р. Н. Кобринська разом з М. Грушевською засновують товариство "Руська охоронка" у Львові. В статуті товариства визначалася його мета - створювати охоронки для малих дітей, батьки яких не спроможні наглядати за ними та дбати про їхній розвиток. Організація охоронок передбачалась на основі благодійних внесків та коштів, зароблених Товариством.
Протягом 1916-1917 рр. створено школи-захистки для дітей-сиріт - жертв війни. На Волині їх нараховувалося близько 50. У "Педагогічних нарисах" П. Антоновичем визначалась основна ідея створення таких закладів, провідні завдання виховання даної категорії дітей. На перший план було поставлено релігійне виховання дітей, особлива увага приділялась формуванню любові до рідного краю - національне виховання; виховання розуму, серця, волі; естетичне; фізичне та трудове виховання. Подавалися рекомендації щодо виховуючого управління в школі, засобів заохочення та покарання. Автор наголошував на важливості створення доброзичливої атмосфери між вихованцями та педагогами, взаємної любові, на яку повинні спиратися педагоги у своїй роботі [1].
1919-1931 рр. характеризуються остаточним визначенням провідних культурно-освітніх організацій Західної України, серед них "Союз Українок", Українське крайове товариство охорони дітей і опіки над молоддю. Так, у статуті Українського крайового товариства охорони дітей і опіки над молоддю (затверджено 01.11.1923 р.) визначалася головна мета діяльності: охорона дітей та молоді української народності, особлива опіка над українськими воєнними сиротами. Важливими засобами її досягнення було:
o Поширення ідеї охорони дітей і опіки над молоддю в періодичній пресі, видання брошур; організація фахових курсів, конференцій, з'їздів.
o Створення філій, місцевих осередків товариства, надання матеріальної та моральної підтримки.
o Створення та утримання закладів опіки і виховання дітей та молоді: захистки, бурси, захоронки, сирітські гнізда, фахові школи тощо.
o Забезпечення контролю за роботою закладів товариства, які опікуються дітьми.
o Пошук дітей, які потребують опіки, виявлення причин занедбання дітей і молоді та їх попередження.
o Налагодження взаємозв'язків з іншими товариствами і організаціями, які опікуються дітьми.
o Внесення пропозицій до законодавства та влади з питань опіки і виховання дітей та молоді української народності [17].
Отже, слід віддати належне благодійним товариствам кінця ХІХ -початку ХХ ст. на території Наддніпрянщини у проведенні заходів спрямованих на попередження бездоглядності, бродяжництва дітей. На жаль, через нестачу коштів, відсутність державної підтримки була охоплена невелика кількість дітей, які цього потребували. У Наддніпрянщині створення національних закладів опіки припадає на 1917 р. У Західно-Українських землях українські інституції опіки дітей дошкільного і молодшого шкільного віку починають створюватися наприкінці ХІХ ст. (1891-1900 рр.), і продовжують розвиватися впродовж 20-30-х років ХХ століття.
На сьогодні в Українііснує багато громадських організацій, які опікуються "дітьми вулиці". Однією із найбільш відомих міжнародних організацій, яка приділяє велику увагу вивченню проблем бездоглядних та безпритульних дітей, є Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Діють в інтересах даної категорії дітей Центр соціальної опіки дитини Міжнародної благодійної фундації "Отчий дім", Благодійний фонд "Самарянин", Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра та ін. Однак, кількість і можливості громадських організацій, які займаються проблемами "дітей вулиць", недостатні. Необхідно об'єднати зусилля держави і громадськості щодо захисту прав даної категорії дітей; не зупинятися на одноразовій гуманітарній допомозі дітям, шукати нові й більш ефективні форми роботи з дітьми, використовуючи позитивний досвід минулого, апробовані методи попередження бродяжництва, заходи, спрямовані на поліпшення становища дітей в Україні.
Даний матеріал не вичерпує всіх аспектів діяльності громадських організацій та товариств щодо захисту дитинства кінця ХІХ - початку ХХ ст. на території України. Подальшого вивчення потребують також питання подолання дитячої безпритульності у роки голодомору 1932-1933 рр., післявоєнні роки, а також у 1990-і рр.
Література:
Роль просвітницьких товариств та громадських організацій кінця ХІХ- початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та бездоглядності дітей (О. М. Денисюк) // Український соціум. - 2003. - № 1 (2). - C.129-136
www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве