WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Роль просвітницьких товариств та громадських організацій кінця ХІХ- початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та бездоглядності дітей - Реферат

Роль просвітницьких товариств та громадських організацій кінця ХІХ- початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та бездоглядності дітей - Реферат


Реферат на тему:
Роль просвітницьких товариств та громадських організацій кінця ХІХ- початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та бездоглядності дітей
Загальнонаціональним пріоритетом державної політики України є охорона дитинства. Це зазначається, зокрема, в Законі України "Про охорону дитинства", Указі Президента України "Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання національної програми "Діти України" на період до 2005 року", інших нормативно-правових актах.
За матеріалами державної доповіді про становище дітей в Україні за підсумками 2001 р., кількість дітей, які бродяжать і жебракують, затриманих працівниками органів внутрішніх справ, зростає з року в рік: 31,3 тис. - у 1999 р., 35 тис. - у 2000 р., 36 тис. - у 2001 р. (з них за бродяжництво - 27 тис. та за жебракування - майже 9 тис.). За оперативними даними служб у справах неповнолітніх, за 12 місяців 2001 р. під час проведення рейдів "Діти вулиці" було виявлено 6226 безпритульних дітей, що на 23,4% більше, порівняно з 2000 р., та 19 072 дитини, схильних до жебракування і бродяжництва (27 533 - у 2000 р.). Частина з них влаштована в притулки для неповнолітніх. За даними Держкомстату України, на 01.01.2002 р. у притулках для неповнолітніх перебувало 28 477 дітей. З них віком від 3 до 7 років - 3658 [9, с. 98, 146].
Ретроспективний аналіз досліджень показав, що проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. Поштовхом до її активного вивчення в той чи інший період було зростання кількості дітей, які перебували в стані бродяжництва, необхідність розробки ефективних механізмів попередження бездоглядності та правопорушень неповнолітніх, які б відповідали сучасним вимогам.
Соціальні, психологічні, правові питання дитячої безпритульності
20-х років ХХ ст. розглядалися в працях А. С. Макаренка, В. Н. Сороки-Росинського, П. П. Блонського, Л. М. Василевського, А. Б. Залкінда, Л. С. Виготського, В. І. Куфаєва, Маро (М. І. Левітіної) [5].
Причини виникнення безпритульності у 20-х рр. минулого століття, окремі аспекти її подолання висвітлені в дисертаційних дослідженнях С. С. Коваленко (1954 р.), П. П. Середи (1974 р.), А. А. Гусак (1976 р.), І. І. Діптан (1991 р.), Б. Б. Драмарецького (1997 р.) та ін.
На сучасному етапі цілісне висвітлення проблеми виховання безпритульних дітей 20-х років ХХ ст., аналіз основних напрямів діяльності держави та суспільства здійснено в працях А. Г. Зінченко (1998 р.), В. Є. Виноградової-Бондаренко (2001 р.).
Проте вітчизняними вченими досвід діяльності громадських та просвітницьких організацій кінця ХІХ - початку ХХ ст. з даної проблеми вивчений недостатньо, відсутній цілісний ретроспективний аналіз заходів щодо попередження бродяжництва дітей в Україні.
Комплексний аналіз досвіду подолання безпритульності дітей в Україні в минулому та на сучасному етапі сприятиме вивченню основних причин даного явища в різні періоди історії, обґрунтування необхідності залучення до вирішення проблеми як державних органів, так і громадських організацій, виявленню найбільш ефективних механізмів подолання бродяжництва, бездоглядності, практичному вирішенню проблеми дитячої бездоглядності, жебрацтва сьогодення. Завданням статті є висвітлення ролі громадських організацій та товариств кінця ХІХ - початку ХХ ст. у попередженні бродяжництва та безпритульності дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в Наддніпрянщині та Західно-Українських землях, характеристика основних форм та методів роботи з даною категорією дітей, пошук можливостей використання найбільш ефективних підходів у сучасних умовах.
Безпритульність означає відсутність елементарних умов для фізичного, морального та розумового розвитку людини. На думку дослідників (І. І. Діптан, А. Г. Зінченко), вона не є ознакою того чи іншого державного устрою, а лише відображає політико-економічний та культурний рівень розвитку суспільства. Набуваючи масових форм, безпритульність породжує такі негативні явища, як жебрацтво, правопорушення, проституція тощо.
Ретроспективний аналіз перебігу підходів до практики опіки та виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, які перебувають в стані бродяжництва, свідчить про актуалізацію даної проблеми в різні історичні періоди.
Щоб розв'язати важливі проблеми певної сфери життя, яким уряд не приділяв належної уваги, у першій половині ХІХ ст. свідомі верстви населення почали створювати свої громади, неурядові організації, товариства найрізноманітніших напрямів.
Так, освічені жінки того часу створюють товариства, які вишукують кошти, щоб організувати заклади для бідних дітей, забрати їх з вулиці. Товариства опіки над бідними при земствах почали відкривати так звані народні садки для сімей робітників, де могли перебувати діти від 4 до 8 років. Саме їхні матері змушені були працювати, залишаючи дітей напризволяще. Утримувалися народні дитячі садки переважно на благодійні кошти.
За дослідженнями Л. Д. Березівської, наприкінці ХІХ ст. лише в Києві функціонувало близько 20 благодійних товариств, які надавали матеріальну допомогу бідному населенню, намагалися допомогти здобути освіту, займалися просвітницькою діяльністю.
Київське товариство сприяння вихованню й захисту дітей (виникло в 1902 р.) відкриває безкоштовний народний дитячий садок з притулком для сиріт і напівсиріт з бідних верств населення.
На базі Київського товариства сприяння вихованню й захисту дітей у 1907 р. виникає Київське товариство народних дитячих садків, яке очолювала Н. Д. Лубенець. Його діяльність була спрямована на розвиток дошкільного виховання, відкриття народних дитячих садків для дітей бідноти, притулків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячих майданчиків, моральну й матеріальну підтримку колишніх вихованців дитячих садків, а також безпритульним дітям [12]. Для дітей бідноти ці заклади створювали кращі умови, ніж удома, дбали про здоров'я дітей. Харчували їх простою, але гарячою стравою, прищеплювали елементарні навички гігієни. Доводилося навіть купати дітей, переодягати їх у чистий одяг, придбаний на пожертвування. Моральне виховання, а точніше, перевиховання, подолання набутих на вулиці негативних рис і звичок - грубості, жорстокості, схильності до бійки тощо, здійснювалися шляхом ігор, бесід, екскурсій, читання тощо. Приділялася увага різнобічному розвитку дитини.
З метою попередження бездоглядності та безпритульності дітей товариством був організований тимчасовий притулок на літні місяці для дітей від 3 до 9 років, чиї сім'ї постраждали від повені на Подолі. У притулку протягом трьох з половиною місяців утримувалося від 10 до 16 дітей із найбідніших родин, серед них 9 дівчаток та 7 хлопців. Притулок знаходився у приміщенні, яке тимчасово виділили благодійники. Дехто надав у тимчасове користування меблі. Утримували дітей на благодійні кошти. На момент створення притулку діти перебували в жахливих умовах: "серед великого натовпу збуджених, озлоблених, голодних і в силу такогопсихічного стану п'яних людей, серед хворих на тиф, кір, скарлатину, (діти) гинули фізично та морально" [11]. Вдома діти бачили лише пияцтво та бійки. Більшість із них мали досвід жебракування, крали та перепродували крадене. Деяких на це штовхали батьки. Знедолені у власних сім'ях, потрапивши в людські умови життя і поводження з ними, не хотіли повертатися до власних матерів, коли закінчувався час перебування в притулку. Вони хотіли б залишитися з вихователями, які добре поводилися з ними.
Loading...

 
 

Цікаве