WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Проблеми онтології державної влади в політичному і соціологічному аспекті - Реферат

Проблеми онтології державної влади в політичному і соціологічному аспекті - Реферат

утворення, підприємства, установи тощо. Цій владі притаманні деякі елементи публічного примусу (наприклад, введення місцевих податків, формування місцевих бюджетів). Та за природою вона представляє собою параполітичну владу.
Державна ж влада є однією з форм публічної політичної влади (поряд з партійною, муніципальною тощо) та реально належить органам держави, її посадовим особам відповідно до чинного законодавства (в цьому виражається її легалізація). Вона діє від імені всього суспільства, за його уповноваженням (фактичним або юридичним), передусім в результаті виборів, хоча на практиці вона далеко не завжди представляє інтереси всього суспільства в цілому, інколи репрезентуючи їх в одних відносинах, а в інших - ні. Найважливіші елементи природи державної влади - це її політична воля, сила та ресурсний потенціал; структурні ж компоненти державної влади складаються з системи політико-правових інститутів, що є типовими для форм сучасної держави і, водночас - специфічними в їх реалізації у конкретних країнах.
Публічна влада нерозривно пов'язана з державною, хоча й не ідентична їй. Доцільно здійснити чіткий їх поділ з метою більш повного проникнення в онтологічну сутність та природу останньої, адже державна влада водночас має і публічний, і політичний характер. Як на рівні теоретичної абстракції, так і в реальному житті, - стверджує відомий державознавець В.Чіркін, - ці явища необхідно розрізняти при всій їх взаємозалежності [4]. Державна влада є головним, найбільш інституційним засобом реалізації політичної волі народу чи блоку соціальних сил у державних формах специфічними державними засобами і методами.
По-перше, будь-яка державна влада має політичний хараїткер, але не кожна політична влада є державною . Історично це склалося, наприклад, в умовах тримісячного існування двовладдя в Росії 1917 р., коли паралельно діяли політична влада Рад й державна влада Тимчасового уряду. Крім того, більш менш значні сучасні партії володіють політичною владою у демократичних суспільствах, регулюючи асиметричні відносини соціальних груп, але вони не є суб'єктами державної влади (за винятком партійних фракцій у парламенті, чи урядів, сформованих на партійній основі).
По-друге, публічна політична влада іманентно належить народові, певному класу, соціальній верстві чи "номенклатурі" залежно від типу соціально-політичної системи. Державна ж влада є приналежністю держави, як уже зазначалось, і від імені держави її здійснють державні органи та державні службовці (посадові особи).
По-третє, політична влада характеризується як деякою дифузністю, так і певною консолідацією; перше виявляється в тому, що влада рухлива і лабільно змінюється залежно від ролі класів, соціальних груп, лобі тощо; друге - пов'язане з тим, що кожної миті ядро політичної влади концентрується в певному домінуючому соціальному шарі. Державна ж влада як феномен є консолідованою, єдиною централізованою певним чином (двох державних влад у країні не може бути), хоча певною мірою відчужена від соціуму. Вона єдина за соціальним змістом, цілями, організаційною структурою та функціями. Поділ державної влади на гілки (законодавчу, виконавчу, судову) не заперечує цій єдності. Державні органи і держслужбовці повинні діяти в інтересах всього суспільства, а не окремих партій чи соціальних верств.
По-четверте, державна влада виконує арбітражну роль у суспільстві, ніяка інша публічна, політична влада такі завдання виконувати не здатна через відсутність необхідних ресурсів, повноважень і засобів. Держава регулює відносини соціальних, етнонаціональних та інших груп населення, не допускаючи, щоб їх змагальність (чи протиборство) спричиняли шкоду загально-соціальним справам та загрожували анархією, соціальною кризою чи "розпадом" суспільства. Будь-якій іншій публічній владі такі цілі невластиві; політична влада класу, еліти, соціального прошарку, "групи інтересів", партії переслідує свої вузько визначені, а не загальні інтереси.
По-п'яте, недержавна політична влада й державна влада мають різні механізми свого здійснення. Державна влада формалізована, легалізована, закріплена в правовій формі, вона реалізується завдяки дії спеціалізованого державного апарату (парламент, уряд, суди тощо). Політична ж недержавна влада таких механізмів не має; зазвичай вона використовує громадську думку, так звані "вільні " ЗМІ, спирається на "зацікавлені групи" чи групи тиску, свої інституціоналізовані організації, партії та їх політичне представництво в органах держави (перш за все у парламентах), а інколи, за умов глибоких соціально-політичних конфліктів - на політизовані профспілки, окремі озброєні загони чи церкву.
По-шосте. Політична інтеграція суспільства, як і його розмежування будь-якою владою, відбувається за певними соціальними ознаками. Публічна політична влада стимулює і супроводжує процес політичного структурування соціуму, насамперед згідно з системою ідейно-політичних орієнтацій та інтересів. Таким чином, у надрах громадянського суспільства формуються групи "політичних інтересів", політичні рухи та партії. Державна влада, у свою чергу, об'єднує населення як громадян суверенної країни та, водночас, ділить його за політико-територіальними чи адміністративно-територіальними ознаками; отже, з одного боку - формується державна спільнота, з іншого - створюються територіальні публічно-політичні організації: суб'єкти федерації, автономні утворення, територіальні одиниці.
По-сьоме. Тільки державна влада юридично уповноважена від імені всього суспільства застосовувати легалізоване насильство (у більшості випадків - легітимний примус). Примус - ознака влади, але "звичайна помилка - це ототожнення влади із примусом, який є лише найбільш помітним її інструментом" [5]. Легальний, легітимний і універсальний примус від імені суспільства (народу) може застосовувати тільки державна влада. Разом з тим межі використання насильницького примусу державою обмежені Правом: з ідей природного права випливає можливість непокори народу владі, що його пригнічує; це записано у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р. та враховується законодавством усіх прогресивних країн.
По-восьме, державна влада володіє юридичним верховенством у суспільстві, вона суверенна (розповсюджується на все суспільство, має загально територіальний характер) та універсальна (регулює всі галузі життя суспільства). Всі інші різновиди публічної влади мають похідний і частково залежний характер, зокрема, територіально чи інституційно обмежений, отже - не можуть претендувати на суверенність й універсальність.
Врешті, дев'яте. Державну владу слід розуміти не тільки як соціально-політичний феномен; цеводночас інститут консттуційного права, тобто система правових норм, які регулюють це соціальне явище з юридичних позицій. Статті більшості конституцій світу характеризують зміст державної влади, закріплюють форми її організації та здійснення.
Отже, державна влада (за онтологічними ознаками) - не тільки цільова, організована, територіальна, легальна, правосуб'єктна, суверенна, але й інституціоналізована влада, яка значно більшою мірою характеризується рисами держави в цілому, всіх її членів, частин і підсистем. Але владні органи держави - це не тільки її елементи, в яких зосереджені, локалізовані та сконцентровані державні владні функції та
Loading...

 
 

Цікаве