WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Перший перепис населення в незалежній Україні як тест на здатність влади запроваджувати в життя свої наміри (пошукова робота) - Реферат

Перший перепис населення в незалежній Україні як тест на здатність влади запроваджувати в життя свої наміри (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота :
Перший перепис населення в незалежній Україні як тест на здатність влади запроваджувати в життя свої наміри
Організаційно-правове та суспільно-психологічне тло перепису
Суспільство, яке прагне забезпечити собі усталений поступ, має якомога більше знати про себе і, в першу чергу, про носіїв предметно-практичної та розумової діяльності - населення. Як показує суспільно-політична і господарська практика, саме відсутність інформації про сукупність людей, що весь час поновлюється (а саме так фахівці визначають у найбільш загальному плані термін "населення"), є перешкодою для прийняття ефективних державотворчих рішень і, зокрема, таких, що забезпечують економічний підйом та соціальний мир у країні.
Протягом тисячоліть свого існування людство віднайшло і розвинуло спосіб добування такої інформації, аналіз якої забезпечує осмислений рух вперед. Це - перепис населення: суцільне поосібне опитування громадян країни, де відбувається перепис, та іноземців, які тимчасово перебувають на її теренах, що в підсумку дозволяє скласти детальні відомості про людський потенціал держави у соціально-, демо-етнографічному та територіальному вимірах.
Так склалося, що нині демографічна сфера в Україні перетворилась на "terra incognita" не тільки для політиків, державних управлінців, пересічних громадян, а й для науковців. Українські дослідники даної (найголовнішої) складової відтворення суспільства стверджували: "Дати точну оцінку демографічного потенціалу, який має Україна сьогодні, ми не можемо. І пов'язано це, насамперед, із недоліками й помилками того статистичного матеріалу, що давали по Україні Всесоюзні переписи населення та сучасна статистика населення в країнах колишнього СРСР" [31, С. 26].
Мало того, що попередні переписи в Україні проводилися за науково-методичного забезпечення, організаційного контролю за процесом перепису та підбиттям підсумків з Москви, переважна більшість отримуваних статистичних матеріалів про населення ховалися під грифом "Для службового користування" і, за свідченням "демографа зі стажем", професора В. Войтенка часто були "...таємницею не тільки для народу, а й для спеціалістів" [5]. Відомо, що дані фальсифікувалися (особливо це стосується передвоєнних переписів), оскільки їх правдива публікація й відкрите обговорення, могли виявити неблагополуччя в становищі населення та перспективах демографічного розвитку за існуючих соціально-економічних умов.
За роки, що минули від попереднього перепису населення
(1989 р.), у нашій країні відбулися кардинальні зміни, які спричинив після набуття незалежності (1991 р.) хоч і поступовий, але революційний за своєю суттю перехід від тоталітарного суспільства з командно-адміністративною економікою до демократичного, з ринковим спрямуванням соціально-економічного розвитку. Вони вплинули на процеси, що формують населення, причому не лише позитивно, а й негативно. За оцінками демографів "...населення України перебуває у стані виживання, а не розвитку. Сьогодні його відтворення не забезпечується..." [47, с. 6]; "... в Україні розпочалась демографічна криза..." [10, с. 10]. Певною мірою підтвердженням справедливості такої оцінки можуть слугувати дані, наведені в таблиці 1.
Недарма українські владні структури держави чекали на перший у незалежній Україні перепис населення як на винятково важливе джерело інформації для наукових досліджень та практичних дій, за результатами яких, - на їхню думку, - стало б можливим "...втілення в життя стратегії сталого розвитку*, включаючи вдосконалення демографічних і гендерних відносин". [54, с. 23].
Принагідно зазначимо, що подібною "інформаційною недостатністю" вражені відомості про більшість сфер українського суспільства. Наразі можна говорити, що в Україні наростання невдоволення громадян політичними і економічними рішеннями як центральної, так і місцевої влади обумовлюється великою мірою нестиковкою даних, якими вона користується при визначенні пріоритетних заходів щодо задоволення потреб населення, з реаліями повсякденної життєдіяльності останнього. Із цього очевидного факту логічно було б, щоб перепис населення
2001 р. став піонерним загальнонаціональним заходом з інвентаризації наявних у країні ресурсів. Адже тільки на достовірній інформаційній базі можна забезпечити усталений економічний розвиток. У такому контексті, напевне, влада усвідомлювала потрібність перепису населення, вбачаючи практичну мету у використанні його результатів у науковому обгрунтуванні стратегії соціально-економічних перетворень. Про це наголошували державні посадовці найвищого рангу [7; 8]. У той же час, розуміючи, що від стратегічних заходів наслідки будуть не скоро, а дефіцитні державні кошти на проведення перепису треба витрачати сьогодні, реально інтерес до нього обмежувався потребою забезпечити формальну відповідність приналежності України до цивілізованої країни, одним із визнаних ознак якої є регулярне проведення переписів населення (бажано в установленому ООН циклі: як мінімум раз на десятиріччя і бажано в роки, що закінчуються на нуль [35, с. 4]). Світовою практикою проведення переписів доведено, що їх успіх (а це насамперед точність зібраних даних) великою мірою залежить від налаштованості суб'єктів і об'єктів перепису на співпрацю, довіру других до перших. На необхідність проведення роз'яснювальної роботи серед населення
"... з метою формування позитивного ставлення громадян до цього заходу" зверталась увага і в Україні [8]. Однак на ділі, нагадаємо, строки проведення перепису двічі переносилися, що пояснювалось "об'єктивними" обставинами, з посиланням на відсутність необхідних коштів, а головне на нормативно-правову незабезпеченість [26]. Така нечітка та певною мірою нещира позиція уряду, безперечно, відбилася на ставленні населення до перепису взагалі і щодо участі в ньому зокрема. Так, за даними всеукраїнського опитування, проведеного Інститутом соціально-політичної психології АПН України 4-5 грудня 2001 року, повністю схвалювали перепис лише 69,2%, у той час як 30,8% ставились до нього байдуже, а то й з деякою упередженістю [46].
Друковані ЗМІ відігравали непересічну роль у формуванні громадської свідомості щодо перепису. Однак, на ділі домінуючий "внесок" у цю справу робили публікації про непереборні (на думку авторів цих публікацій) перепони на шляху забезпечення точності відомостей про загал, що мав бути переписаним. Характерно, що про наявність численних проблем із проведенням перепису наголошували не тільки незалежні оглядачі та експерти, а й чільні представники влади, а серед них особливо - безпосередні керівники, які організовували проведення цього
Loading...

 
 

Цікаве