WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Політична відповідальність влади в демократичній державі: необхідність, сутність, механізм забезпечення - Реферат

Політична відповідальність влади в демократичній державі: необхідність, сутність, механізм забезпечення - Реферат

розривом між формальною персоніфікованістю цієї відповідальності і неминучим залученням до здобуття влади і її здійснення великих груп людей. Слід врахувати, що в США з другої половини ХХ ст. перебування однієї особи на посту глави держави обмежено двома термінами, а в країнах Латинської Америки президенти здебільшого обираються на один термін, що робить їх ретроспективну відповідальність ілюзорною. Тому державне управління було б безвідповідальним, якби вся відповідальність за його стан реально була б відповідальністю однієї-єдиної особи.
Однак механізм політичної відповідальності підсилено наданням права конгресам (парламентам) усунети з посади президентів за неналежне здійснення влади (Латинська Америка) або санкціонувати це усунення (США). Так, передбачено, зокрема, можливість вiдставки пpезидента Мексики за умови"абсолютної неспpоможностi... виконувати свої обов'язки" (ст. 84 конституції) і відсторонення президента США, відповідно до р. 4 поправки XXV до конституції за ініциативою більшості глав виконавчих департаментів або іншого органу, передбаченого законом, і згодою 2/3 конгресу.
Іншим важливим елементом механізму відповідальності є обмеження дискреційної влади всенародно обраних президентів. У США - це недискреційний і, в багатьох випадках, строковий характер призначень вищих посадовців "за порадою сенату" (п. 2 р. 2 ст. ІІ конституції). Себто відповідальне ставлення глави держави визначається необхідністю рахуватися з позицією сенату, а в більшості випадків - неможливістю перепризначень. У латиноамериканських країнах конституцiйнi ноpми (Венесуели - ст. 190, Мексика - ст. 92) вимагають, щоб усi piшення пpезидента скpiпляли своїми пiдписами (контpасигнували) відповідні мiнiстpи, без чого ці акти є нечинними. Себто президент змушений рахуватися з позицією керівника відомства: глава держави його може усунути, але не може діяти, ігноруючи його позицію.
Та найважливіше - стабільність державного управління в країнах з президентськими системами перебуває в помітній залежності від того, наскільки відповідальність за здійснення влади є не стільки індивідуальною, скільки колективною - передусім з боку впливових політичних партій (Мексика, США). Саме фактична відповідальність певних політичних об'єднань, а не окремих осіб, які до цих об'єднань належать, визначає ступінь обумовленості потребами суспільства діяльності адміністрацій. Ігнорування цих потреб неминуче позначиться не стільки на нинішніх носіях влади, скільки на потенційних претендентах на цю роль. Тож механізми суто партійної, внутрішньоорганізаційної відповідальності істотно впливають на політично відповідальну поведінку і діяльність вищих посадовців держави.
Натомість як складову механізму забезпечення політичної відповідальності президентів у країнах Америки не можна, на нашу думку, розглядати можливість усунення глави держави з посади шляхом застосування спеціальної судової процедури (імпічмент) у випадках зpади i скоєння тяжких кpимiнальних злочинiв (ст. 108 конституції Мексики, р. 4 ст. II конституції США). Попри непоодинокі випадки використання цієї процедури одними політичними силами для дискредитації своїх політичних противників [10, с. 6-23], вона має розглядатися виключно як елемент юридичної відповідальності. Який, утім, певною мірою компенсує послаблення механізму відповідальності політичної.
Певна розмитість політичної відповідальності притаманна країнам з біцефальними системами управління (Франція, Фінляндія). За умов, коли фактичним лідером парламентської більшості є не прем'єр, а президент, глава держави опиняється поза інституційним механізмом політичної відповідальності. Уряд і парламентська більшість відповідають за зміст державного управління, який істотно визначається юридично невідповідальним президентом.
Ця невідповідальність президента дещо скомпенсована запровадженням контрасигнування рішень у сфері управління прем'єром і відповідальними міністрами. Однак, як виявила практика V Республіки у Франції, відсутність у президента конституційного права усувати прем'єра і міністрів, не перешкоджала прийняттю ним відповідних кадрових рішень за умов опори на парламентську більшість. Внутрішня субординація в межах правлячого угруповання визначає слідування цій субординації на державних посадах.
Помітнішу роль у механізмі політичної відповідальності відіграє розвинута партійність. Фактична або й формальна належність глави держави до правлячого угруповання означає передусім політичну відповідальність даного угруповання. Зокрема, спроба Ж. Ширака в 1996 р. використати для збільшення питомої ваги своїх прихильників конституційне право президента розпускати парламент, обернулася проти нього особисто і правих політичних партій у цілому, які шість років були змушені миритися з існуванням лівої парламентської більшості і лівого уряду.
Звертає на себе увагу прагнення компенсувати недостатність механізмів політичної відповідальності в країнах з біцефальними системами управління підсиленням суто юридичної відповідальності посадовців. Зокрема, 1993 р. у Франції запроваджено Суд Республіки з метою притягнення до кримінальної відповідальності високих посадовців, які вчинили злочини в межах службової діяльності [12, с. 324]. У Фінляндії
§ 114 конституції 1999 р. також передбачено створення спеціального суду для розгляду справ про "незаконне використання службового становища" [3, с. 80].
Загалом, в механізмі політичної відповідальності в розвинених демократіях виразно помітна взаємопов'язаність і взаємообумовленість юридичних норм і розвиненості політичних інститутів. Поза сумнівом обгрунтованість тези, що головною генеруючою ланкою механізму політичної відповідальності є політичні партії [14, с. 7]. Відповідальність перед однодумцями в межах формалізованих партійних структур і відносин завжди є незрівнянно реальнішою, аніж відповідальність перед народом у цілому.
На тлі практики розвинених демократій наочною є відсутність дієвого механізму забезпечення політичної відповідальності в Україні. Передусім, відчутним є брак виважених і збалансованих конституційних норм, які б формували основу політичної відповідальності за стан державного управління. Відповідно до статей 85, 87, 106, 113, 115 Конституції України, вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Його формування здійснюється за участю парламенту і глави держави, яких наділено повноваженнями висловлювати уряду недовіру (припиняти повноваження). При цьому не передбачено настання тих чи інших наслідків ані для Верховної Ради, ані Президента як елемент їх
Loading...

 
 

Цікаве