WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Політична відповідальність влади в демократичній державі: необхідність, сутність, механізм забезпечення - Реферат

Політична відповідальність влади в демократичній державі: необхідність, сутність, механізм забезпечення - Реферат

держави найбільш впливових із них.
Безперечним є передусім колективний і солідарний характер політичної відповідальності внаслідок того, що здобуття і практична реалізація публічної влади не є (і не може бути) справою одинаків. Це, передусім, відповідальність партій, інших суспільних сил та інституцій. Механізми забезпечення політичної відповідальності передбачають прийняття відповідних рішень стосовноконкретних посадових осіб саме внаслідок їх належності до тих чи інших угруповань. Тож видається небезперечним погляд на необрання окремих осіб на виборах до представницьких установ як вияв політичної відповідальності [13, с. 64]. Якщо необрання певної частини депутатів стало результатом усвідомлюваної електоратом їх належності до політичних сил, які здійснюють державне управління, - справді, можна стверджувати про вияв політичної відповідальності. Однак про подібну відповідальність годі говорити, коли йдеться про поразку комерсанта, який свідомо і цілеспрямовано усю каденцію намагався уникнути демонстрації політичної позиції, а програв на чергових виборах кандидату з більшими бізнес-можливостями.
Слід підкреслити централізованість і транспарентність політичної відповідальності, які безпосередньо пов'язані із її колективним характером. Про наявність такої відповідальності можна говорити тільки тоді, коли не лише номінально визначено, але й усвідомлено суспільством, хто відповідає за стан державного управління; які політичні сили, представлені у сфері управління певними особами, визначають зміст, форму і способи використання державної влади і з якими суспільство має пов'язувати усі (позитивні і негативні) наслідки подібного використання.
Неналежне, безвідповідальне використання державної влади виявляє себе у кризі довіри до державних органів і посадовців, кризі їх легітимності. Тому демократично організована держава для унеможливлення негативних наслідків для себе потребує спеціального механізму інституційного забезпечення політичної відповідальності, який дозволяв би приводити у відповідність із суспільними очікуваннями персональний склад і, відповідно, зміст діяльності правлячого угруповання.
У кожній країні механізм забезпечення політичної відповідальності формується під визначальним впливом національної специфіки. Однак є і певні спільні риси, зумовлені належністю до певної системи управління.
Політична відповідальність у країнах з парламентськими системами є за своїм характером постійною і опосередкованою. Постійною - оскільки уряд, на який покладається вся повнота відповідальності за здійснення державного управління, має постійно користуватися довірою парламентської більшості. Наслідком відмови в довірі стає відставка даного складу уряду або реорганізація більшості і формування на її основі нового складу уряду. Відповідні конституційні норми встановлено в Австрiї (п.1 ст. 74), Данiї (п.2 §15, §16), Iспанiї (ст. 108), Нiмеччині (абз.1 ст. 67), Швецiї (§5 гл. 6), інших країнах. Опосередкованість відповідальності виявляється в тому, що уряд відповідає перед народом як єдиним джерелом влади не безпосередньо, а через парламент.
Формальні рішення про відставку уряду або окремих урядовців здебільшого приймає парламент або глава держави (який діє за поданням прем'єра). Однак не можна ці дії розглядати як прояв відповідальності саме перед певними органами держави. Приміром, у багатьох країнах з парламентськими системами управління (Данія, Іспанія, Німеччина, Фінляндія, Швеція) конституційно закріплено як парламентську відповідальність уряду, так і право останнього ініціювати перед главою держави розпуск парламенту. Однак після розпуску і дострокових виборів може з'явиться парламентська більшість з іншим партійно-політичним складом, яка сформує інший уряд. Тому наявність права відправляти у відставку уряд або розпускати парламент здебільшого є тільки елементами складного механізму забезпечення політичної відповідальності.
Іншим надзвичайно важливим елементом є передбачений конституціями багатьох країн розпуск парламенту у випадку несформування уряду (непризначення прем'єр-міністра) у визначений конституцією термін. У даному випадку також ідеться не про існування ретроспективної відповідальності парламенту перед главою держави, оскільки остаточне рішення про належність або неналежність дій парламентарів мають прийняти виборці. Скоріше, йдеться про досягнення необхідної цілісності системи відповідальності.
Позитивний характер політичної відповідальності виявляє себе і певними обмеженнями права парламентарів висловити недовіру уряду. Зокрема, в Iспанiї (ст. 113) та Німеччині (абз.1 ст. 67) висловлення недовіри потребує визначення нового кандидата на пост голови уряду (конструктивний вотум недовіри).
Політична відповідальність уряду і парламентської більшості в парламентських системах управління є солідарною, що гарантує, з одного боку, підтримку парламентом законодавчих і бюджетних пропозицій уряду, а з іншого - реальність впливу парламентарів на визначення змісту державного управління.
Державам з парламентськими системами управління притаманні розвиненість представницької демократії і формальної партійності. Відтак, політична відповідальність постає передусім як відповідальність партій і їх представників в органах влади (уряді і парламенті). Зосередження повноти відповідальності за стан управління в руках уряду і його фактичне формування парламентською більшістю, перетворює парламентські вибори на змагання за доступ до відповідального здійснення державного управління. При цьому формується як належне сприйняття суспільством ролі окремих політичних сил у здійсненні державного управління, так і відповідальне ставлення до власної діяльності всіх суб'єктів політичного процесу (як тих, хто перебуває при владі, так і опозиції). Тут ідеться не про покладання на парламентарів від опозиції політичної відповідальності, а про необхідність враховувати перспективу перетворення опозиції на правлячу силу. Як з цього приводу зауважував Дж. Сарторі: "Ймовірно, опозиція вела б себе відповідально, якби очікувала, що їй, можливо, доведеться відповідати, тобто виконувати те, що вона обіцяла".
Інакшим є механізм політичної відповідальності у країнах з президентськими системами управління, де президенти несуть періодичну і безпосередню політичну відповідальність перед народом на чергових президентських виборах. Приміром, конституція Аргентини вказує, що президент "несе політичну відповідальність за загальне управління країною" [5, с. 17].
У президентських системах реальність політичної відповідальності дещо розмивається
Loading...

 
 

Цікаве