WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Переосмислення функцій державного управління у контексті децентралізації публічної влади - Реферат

Переосмислення функцій державного управління у контексті децентралізації публічної влади - Реферат

продуктивності та підвищення рівня життя місцевого населення; 3) регулювання діяльності приватного сектору, що впливає на добробут громади, стан здоров'я та безпеку населення; надання послуг та можливостей на підтримку виробничої діяльності та забезпечення умов для ефективної діяльності приватних підприємств [21, с.54].
Видається необхідним забезпечення повноцінності місцевого самоврядування на районному і обласному рівнях шляхом передачі йому більшості виконавчо-розпорядчих функцій, які сьогодні здійснюються місцевими держадміністраціями. Важливо врахувати, що децентралізація, на відміну від делегування, передбачає перерозподіл функцій органів публічної влади на позачасовій основі із законодавчим і синхронізованим закріпленням компетенції державних і самоврядних органів, яке б виключало дублювання тих чи інших функцій.
Об'єктивною основою розподілу функцій має бути грунтовне вивчення структури суспільних потреб з визначенням ступеня їх найкращого задоволення на певному рівні публічної влади. Класифікація потреб має враховувати як позицію фахівців-управлінців, так і думку громадськості.
Виокремлення місцевих потреб та інтересів повинно мати жорстку "прив'язку" до потреб певних, визначених за розміром спільнот. Як засвідчують зарубіжні дослідники місцевого управління, потреби локальних спільнот громадян визначаються їх розмірами [14, с. 53-58]. Зі збільшенням спільнот зростає і попит на спеціальні і специфічні послуги, з'являється технічна можливість надати їх. Цю реальність віддзеркалює і запроваджене з прийняттям Бюджетного кодексу фінансування окремих соціальних функцій [21, с. 54-55].
Водночас, зберігається започатковане з 1990 р. віднесення до самоврядних одиниць базового рівня як невеличких сіл, так і міст-мільйонерів, органам самоврядування яких чинний закон надає однакові за обсягом повноваження, що, на наш погляд, є штучним. Невмотивованою є думка, що місцеве самоврядування найбільш ефективно існує в місцях традиційного поселення людей, оскільки "саме в цих територіальних межах люди відчувають себе територіальною громадою, об'єднаною спільними інтересами" [3, с. 26]. Дослідження ідентичностей громадян України виявило, що скоріше вони себе ототожнюють з мешканцями певного регіону, а не населеного пункту [5, с. 11].
На наш погляд, базовою одиницею місцевого самоврядування має визначатися район, оскільки абсолютна більшість потреб окремих громадян як в місті з районним поділом, так і в селі та селищі задовольняється в його межах. Це б відповідало і тенденціям розвитку самоврядування в багатьох країнах. Зокрема, у Швеції виокремлення 2500 міських та сільських територіальних громад за указом 1862 р. ґрунтувалося на давньому поділі на церковні парафії, у 1952 р. кількість громад було зменшено до 1037, а з 1999 р. функціонує 289 муніципалітетів. У Бельгії до
70-х років ХХ ст. нараховувалося понад 3000 самоврядних одиниць, на теперішній час діє 589 муніципалітетів [16, с. 25]. А застосування поняття "територіальна громада" слід поширити не тільки на мешканців населеного пункту, а й на територіальні громади району та області.
Потребує врахування те, що на практиці розподіл функцій не може бути здійснений виходячи виключно з виокремлення більш важливих (державних) і менш важливих (місцевих). В Україні, як і багатьох інших сучасних країнах, саме держава (але не місцеве самоврядування) постає гарантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина в багатьох галузях публічного управління. Неналежне задоволення окремих, начебто локальних потреб (приміром, надання якісної початкової освіти), внаслідок тих чи інших обставин (наприклад, нестачі коштів у місцевому бюджеті) у випадку його розповсюдженості могло б істотно зашкодити загальнодержавним інтересам і порушити права окремих громадян.
Розуміння функцій публічного управління як цілісних управляючих впливів, що мають не тільки предметну, але й процедурну специфіку, потребує врахування наявності у відповідних локальних спільнот адекватних способів і засобів реалізації відповідних функцій. При цьому надання таких засобів та використання способів має грунтуватися на певних загальнодержавних нормативах і лімітуватися суто технічними чинниками. Загалом, передача відповідальності за здійснення певної частини публічних функцій тим чи іншим суб'єктам неможлива без одночасної передачі ресурсів, необхідних для їх практичного здійснення.
Наділення тими чи іншими публічними функціями місцевого самоврядування має обов'язково кореспондуватися з розвитком контрольних механізмів. В умовах інтенсивного перерозподілу ще донедавна суспільної власності механізм вільних і відкритих виборів може використовуватися для доступу до керівництва самоврядними структурами з метою наступного використання одержаних посад для задоволення за рахунок територіальної громади корисливих інтересів (як власних, так і оточення). Політична і ділова активність окремих посадовців місцевого самоврядування наводить на думку, чи не використовується вияв громадської довіри для задоволення особистих амбіцій. Громадянська активність населення, його обізнаність щодо стану місцевого управління і використання коштів громади явно недостатні для передбаченого чинним законодавством своєчасного і ефективного впливу. При цьому найменш контрольованими виявляються посадовці, які мають у своєму розпорядженні найбільш вагомі ресурси.
До чинного законодавства слід внести норми, які б встановлювали обов'язковість і періодичність аудиторських перевірок не тільки фінансового становища територіальних громад і обраних ними інституцій, але й ефективності здійснювання відповідних функцій, реально гарантували максимальну прозорість ведення операцій з коштами і майном територіальних громад, встановлювали форми інформування та звітності органів та посадових осіб самоврядування перед територіальними громадами.
Функціям публічного управління притаманні певні цілісність і системність, які виявляються в існуванні в якості об'єктивної реальності функціональної структури публічного управління. Чільне місце держави серед суб'єктів публічного управління детермінує необхідність узгодженого здійснення управлінських функцій органів місцевого самоврядування і державних органів. При цьому функції державних органів мають з переважно виконавчо-розпорядчих (які, утім, також залишаться стосовно окремихсторін публічного управління на місцях) перетворитися на контрольно-наглядові. Зокрема, місцеві державні адміністрації мають стати органами, що представляють на відповідній території главу держави, уряд і усі центральні органи виконавчої влади. Відповідно вони мають контролювати дотримання законності, забезпечення прав і свобод громадян, здійснення суб'єктами публічної влади делегованих державою повноважень.
Наостанку слід зазначити, що складність та багатовимірність даної проблеми потребує подальших досліджень як у напрямі визначення галузевої та територіальної структури адекватних умовам сьогодення функцій державного управління, так і аналізу функцій, реально здійснюваних сьогодні органами виконавчої влади та місцевим самоврядуванням.
Література:
Переосмислення функцій державного управління у контексті децентралізації публічної влади (В. І. Мельниченко) // Український соціум. - 2004. - № 2 (4). - C.109-116
www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве