WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Національні інтереси як основа формування державності: теоретико-методологічні засади - Реферат

Національні інтереси як основа формування державності: теоретико-методологічні засади - Реферат


Реферат на тему:
Національні інтереси як основа формування державності: теоретико-методологічні засади
Нині об'єктивним є висновок, що без чіткого вираженого і твердо обстояного національного інтересу нам ніколи не мати в Україні власної національної держави. Але повсюдного глибокого переконання в цьому ще немає, а тому немає й національно вивіреного шляху до суверенної держави, немає єдиної стратегії державотворення.
Національний вимір буття суспільства не є одвічним. Він почав набувати своїх визначальних рис з настанням доби Нового часу [5, 570], хоча витоки нашого народу, як української етнічної нації, починаються ще в середині першого тисячоліття від Р. Х. [7, 213].
Поміркуймо конкретніше. Україна - держава національна. Тому державні інтереси - соціальні цілі, орієнтири, принципи і настанови, спрямовані на раціональну організацію внутрішньої і зовнішньої політики держави, на адекватну репрезентацію інтересів усіх громадян, суспільства, на всебічний розвиток народу, - цілком можливо і треба розглядати саме як національні інтереси. Чому це так, що являють собою національні інтереси, який їх характер та особливості формування. Ці та інші питання і є визначальними, коли робляться спроби довести, що саме національні інтереси є основою, осердям становлення національної, суверенної, демократичної держави.
Коли мова йде про національну державу, до уваги беруть не лише те, що найчисельнішою етнічною спільнотою на території України споконвіку були українці - понад сімдесят відсотків від загальної кількості мешканців. Але водночас Україна завжди вирізнялася з-поміж інших держав і поліетнічністю свого населення, що і спряло розвитку прекрасних традицій мирного й дружного співжиття, економічної, соціальної та культурної взаємодії і взаємовпливу одної на одну різних етнічних груп, національних меншин. І нині радикально ситуація практично не змінилася попри посилення міграційних та еміграційних процесів, оскільки поряд з так званою титульною українською нацією маємо в Україні й окремі національні меншини, і просто представників багатьох націй і народностей. А відтак, відповідно до загальнодержавних міжнародних принципів і норм щодо прав людини взагалі та міжнародних зобов'язань стосовно окремих національних меншин, основними напрямами державної політики у сфері міжнародних відносин є: максимальне забезпечення рівних конституційних прав і свобод усім громадянам незалежно від раси, їх етнічного походження; перетворення реальної поліетнічності суспільства, його багатокультурного розмаїття в своєрідний консолідуючий фактор суспільства; розвиток культурної самобутності українського етносу; всебічний гармонійний розвиток української культури і мови; створення необхідних умов для розвитку самобутності національних меншин і т. ін. [4]. Тобто, ці та інші складові є тісно поєднаними, взаємозалежними елементами національної політики, спрямованої на вирішення комплексу реальних проблем і суперечностей, що мають місце або можуть виникнути у сфері складних міжнаціональних відносин, зорієнтованої на створення необхідних умов для розвитку українського етносу і національних меншин в Україні одночасно. Позитивом такої політики, наголосимо ще раз, є відсутність гострих міжнаціональних конфліктів, які, на жаль, мали і мають місце в країнах Європи, Азії, Близького Сходу та інших територій.
Проте відсутність в Україні гострих міжнаціональних конфліктів не усуває низки проблем державотворення, пов'язаних з етнонаціональними питаннями, з національними інтересами як такими. Вони породжені не лише наявністю багатьох націй і національних меншин на теренах України, але й регіональною особливістю нашої країни, у зв'язку з чим існує переконання, що Україна - поліетнічна країна. Певною мірою це так, навіть за умови, що в Україні лише 5% громадян належать до інших етнічних груп, а українці та росіяни складають приблизно 95%.
Тенденції, що виразно виявилися останнім часом, свідчать не стільки про поліетнічність України, скільки про те, що український етнос багато втратив перебуваючи тривалий історичний час у своєрідному дисперсному стані, тобто був розколотий, розпорошений не лише по сусідніх державах, а й по всьому світу. І саме це сьогодні найпомітніше дається взнаки в духовному єднанні українства, його спрямованості в державотворчому процесі.
Демографічно, історично, етнополітично етнічною основою українського суспільства були, є і мають залишатися українці, і саме всебічний розвиток української нації був і залишається головною умовою всіх інтеграційних процесів в Україні. Як зазначається в Конституції України (ст.11), "Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури..." [1]. Далі йдеться про такі важливі атрибути держави як мова, тобто українська мова проголошується державною, про суть і значення в консолідації народу української культури з одночасним захистом прав на користування своєю мовою, культурою, на здобуття освіти і т. ін. представниками національних меншин. Це зокрема обумовлено Декларацією прав національностей України (1991), Законом України "Про національні меншини в Україні", іншими правовими актами.
Принципове значення мало і має саме те, що визнавши корінні народи та національні меншини окремими суб'єктами політико-правових відносин, Конституція України в такий спосіб поклала на державу обов'язок сприяти розвиткові їхньої етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності в єдиній національній державі за провідної ролі титульної нації.
Політична теорія визначає націю як політичну спільноту, яка об'єднує всіх громадян держави незалежно від їх етнічного й соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Це - для тих, хто пробує робити свою політику на національному питанні, грати на політиці націоналізму як якомусь негативі.
Сутнісними характеристиками нації нині все помітніше стають спільна державна мова, спільні символи, спільна і взаємна лояльність до держави та її законів, спільні інтереси і надії на краще влаштування суспільного життя. Ці наріжні характеристики нації дають підстави створювати і її синонімічні доповнення - "політична нація", "державна нація" і т. ін., які останнім часом стали предметом щонайширших не лише політичних та суспільних дискусій, а й певних політичних спекуляцій.
Нація в теорії і практиці державотворення має розглядатися як сукупність усього населення, усіх етносів, що проживають в межах даної держави і об'єднуються за допомогою юридичних інституцій, прав громадянства і які, до того ж, мають духовну потребу жити і діяти разом, спільно рухатися до визначеної мети, покладаючи в основу всього розвитку цінності культури титульної нації.
З названого вище логічно випливає, що національна держава має й відповідні національні інтереси, які стосуються передусім базисних,
Loading...

 
 

Цікаве