WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Науковий супровід соціальних проектів: ідеологія і структура процесу - Реферат

Науковий супровід соціальних проектів: ідеологія і структура процесу - Реферат


Реферат на тему:
Науковий супровід соціальних проектів: ідеологія і структура процесу
Постановка проблеми. За роки незалежного розвитку українського суспільства виникли нові потреби соціальної сфери, склалися принципово нові умови розробки і впровадження соціальної політики. Це викликало появу численних соціальних програм і проектів, спрямованих на різні об'єкти впливу та соціальної роботи.
Поступово усвідомлюється співвідношення методологічних, теоретичних засад і практичного досвіду при розробці цілей, завдань і способів реалізації як конкретних соціальних проектів, так і соціальної політики в цілому. Позитивний і негативний досвід впровадження різних теоретико-методологічних підходів, застосування широкого спектра форм та методів впливу на соціальні процеси та підтримки окремих груп у нашій країні посилили інтерес учених, політиків, практичних фахівців соціальної сфери до наукових досліджень та підсумкових оцінок успішності соціальних проектів. Цей інтерес - всебічний: виконавців проектів цікавить обґрунтованість та адекватність дій і оцінка результату; донорів (сторону, що фінансує) - доцільність вкладених ресурсів та наявність позитивного ефекту, підтвердження досягнення запланованих результатів; виконавчу владу та громадськість - позитивні зміни, що відбулися; цільові групи проектів - відповідність пропозицій щодо потреб, якість послуг та стабільність проектів. Таким чином, на практичному рівні сформована потреба в науковому супроводі соціальних проектів на всіх етапах: від планування та розробки - до оцінки довготривалих результатів.
Практика розбудови соціальних проектів прийшла в Україну із Заходу. Само по собі це було прогресивним явищем, тому що така організація роботи має конкретні переваги. Зокрема, вона забезпечує концентрацію зусиль і ресурсів на чітко визначених цільових групах клієнтів; локалізацію діяльності у визначених часових і географічних межах; застосування специфічних методів втручання відповідно до особливостей цільових груп; переважну орієнтацію на результати (проміжні й кінцеві), які можна виміряти об'єктивно*.
Але в перші роки запровадження соціальних проектів в Україні, природно, ще бракувало відповідного досвіду, тому розробка і реалізація багатьох з них відбувалися переважно на основі запозиченого підходу, відпрацьованої в інших країнах технології, відповідно до рекомендацій і настанов зарубіжних консультантів.
Справедливо зауважити, що такі рекомендації зазвичай пропонували розробникам звертати особливу увагу на місцеві особливості, але далеко не завжди учасники проекту були спроможні реалізувати цю умову на практиці. Внаслідок цього траплялися випадки недостатньої адаптації запозичених форм і методів до вітчизняних реалій, браку об'єктивної оцінки ефективності проектів, непереконливої або непоміченої широкою громадськістю презентації отриманих результатів тощо. У окремих невдалих випадках навіть виникала небезпека дискредитації самої ідеї соціального проекту як ефективної форми соціальної роботи.
Одночасно й у випадках успішної реалізації проектів (а їх було значно більше, ніж менш вдалих спроб) практика висувала (і висуває досі) перед організаторами й учасниками довгу низку питань, які недостатньо розроблені теоретично з погляду особливостей життя українського соціуму (наприклад, стосовно переконливого обґрунтування і планування проектів, кількості та змісту неодмінних складових проектної діяльності, черговості й методики їх розроблення, об'єктивної оцінки ефективності реалізації окремих видів діяльності та проектів загалом тощо).
Слід додати, що потреба в теоретично виправданих рекомендаціях щодо розробки згаданих питань зумовлена не лише запитами самих учасників проектів. Природно, їм конче необхідні чіткі уявлення стосовно очікуваних результатів своєї діяльності, відповідного підбору кадрів і методів, розрахунку ресурсів, інших дій, з яких складається розробка і реалізація соціального проекту. Але не менш важливо враховувати вимоги донорів (вони мають переконатися у доцільності та ефективності своїх внесків) та забезпечити підтримку громадськості, запропонувавши достатньо обгрунтовану інформацію щодо очікуваних наслідків запроваджених соціальних інновацій.
Крім того, в доцільності та своєчасності розроблення чітко визначеного підходу, певних загальних "правил гри", які мають застосовуватися для розробки і реалізації вітчизняних соціальних проектів, переконують ще кілька наступних міркувань.
По-перше, рівень забезпечення вітчизняних соціальних працівників власною теорією і технологією розробки соціального проекту поки що змушує бажати кращого. Цьому є об'єктивні причини: фахова соціальна освіта запроваджена відносно недавно, і далеко не всі практичні працівники мали можливість її отримати; сама теорія соціальної роботи як науки переживає в Україні період становлення і на відміну від провідних західних шкіл (Великої Британії, Німеччини та ін.) не завжди готова запропонувати практикам потрібні рекомендації.
По-друге, наявна практика дещо випередила теорію - з кожним роком в Україні реалізується все більше соціальних проектів, а грунтовних наукових праць вітчизняних авторів з цієї тематики явно не вистачає.
По-третє, українська ситуація ускладнюється тим, що попередній досвід суспільних навчально-наукових дисциплін, набутий за радянських часів, не завжди може стати в пригоді, коли йдеться про подолання негативних наслідків поширення нових для країни явищ, зокрема, безробіття, бродяжництва, дитячої безпритульності, сексуальної експлуатації жінок, ін'єкційної наркоманії і т. ін. (Адже деяких із цих проблем в Україні раніше взагалі не існувало, деякі були поширені значно менше, і для їх вирішення застосовувалися методи несумісні із сучасними принципами соціальної роботи.)
Отже, цілком очевидно, що компенсувати брак знань щодо розробки та реалізації соціальних проектів в Україні лише на основі вивчення закордонного досвіду повною мірою неможливо. Особливості адаптації проектів до вітчизняних умов потребують власних досліджень. Такі дослідження на підставі аналізу набутого досвіду, узагальнення спільних рис і відокремлення артефактів можуть виявити закономірності реалізації успішних проектів в Україні, ввести їх у межі стандартизованої методології цілепокладання, визначення об'єкт-суб'єктних стосунків, застосування виправданих теорій, ідентифікації відповідно до чітких критеріїв окремих видів проектної діяльності, установлення оптимальних ресурсів, системного застосування процедур моніторингу й оцінки тощо. Певно, лише таким шляхом можна створити міцне теоретичне підґрунтя для подальших практичних дій,
Loading...

 
 

Цікаве