WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Молодіжний рух як об’єкт і суб’єкт реалізації молодіжної політики - Реферат

Молодіжний рух як об’єкт і суб’єкт реалізації молодіжної політики - Реферат

що визначаються суспільним ладом, культурою, закономірностями соціалізації, вихованням у певному суспільстві.
Необхідно відзначити, що в новітні часи проблема визначення вікових меж молоді не лише не спрощується, а навпаки, можна сказати, навіть ускладнюється. Це пов'язане з тим, що, з одного боку, процес акселерації суттєво прискорив фізичне і, зокрема, статеве дозрівання дітей і підлітків, яке традиційно вважається нижньою межею юності. З іншого боку, ускладнення трудової та громадсько-політичної діяльності, у якій бере участь людина, викликає необхідність продовження суспільно необхідного строку підготовки до життя. Сучасна молодь довше навчається в школі і, відповідно, пізніше починає самостійне, трудове життя. Так, наприклад, якщо в 20-і роки XX століття 90% населення СРСР у віці до 22 років уже було залучене до виробництва, то в 1975 р. - лише 33,8%, 90% зайнятості молодь досягла в цей рік лише у віці 25 років [9, с. 13]. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення освіти та отримання стабільної професії, набуття політичних і громадських прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ до шлюбу та народження першої дитини - усі ці події, що дають у своїй сукупності людині відчуття дорослості та відповідний соціальний статус, приходять не одночасно. А сама їх послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних верствах, у різних країнах.
Звідси й дискусійність хронологічних меж молоді. По-різному визначають їх міжнародні організації, окремі країни світу: для країн Європейського Союзу - 15-24 роки, у Російській Федерації - 14-30 років [10, с.1], в Естонії - з 17 до 26, в Іспанії - з 14 до 30, Голландії - з 12 до 25 [11, c.31 - 32], Словенії - з 15 до 29 [12, с.37].
Відомий російський дослідник проблем молоді, молодіжної політики І. Ільїнський прийшов до висновку, що "молодь в кінці XX - на початку XXI століть - це соціально-демографічна група суспільства, яка вирізняється на базі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального становища і обумовленими першою і другою соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного і культурного розвитку, особливостями соціалізації в цьому суспільстві. Сучасні вікові межі поняття "молодь" лежать в інтервалі від 13-14 років до 29-30 років" [1, с.132].
У 1995 р. X Генеральна Асамблея ООН прийняла Всесвітню програму дій в інтересах молоді до 2000 р. і на наступний період, який визначений аж до 2010 р. Відповідно до цього документа молоддю вважаються громадяни віком від 15 до 26 років. Правда, в міжнародних правових документах обумовлено, що з врахуванням національного законодавства у визначенні вікових меж дітей та молоді можуть вводитися невеликі переміщення в той чи інший бік [13, с.37].
Ось чому, на наш погляд, трохи дивним є те, що відбувається в Україні. Спочатку, у 1992 р., законодавство України визначило молоддю громадян віком від 15 до 28 років. У 1999 р. нижня межа була відсунута до 14 років. А в березні 2004 р. Верховна Рада України чомусь прийняла рішення про перенесення верхньої межі молодіжного віку аж до 35 років [14]. І хоча в прийнятому законі нічого не говориться про зміни у віку членів громадських молодіжних організацій, доводиться вірити, що він також тепер встановлюється у межах від 14 до 35 років.
Наступні поняття - "політика", "молодіжна політика", "державна молодіжна політика" є також ключовими для нашого дослідження. Вони утворюють своєрідний змістовний ланцюг, відображають явища, що стосуються взаємодії політичної системи суспільства чи її окремих інституцій з населенням країни або ж з окремими його групами. Ці складні процеси суспільного життя на практиці розгортаються через їхніх реальних носіїв, суб'єктів соціальної дії - окремих осіб, політичні організації, громадські рухи, державні органи тощо. Нерідко кожен із соціальних суб'єктів прагне надати процесам вигідну для нього спрямованість, що суттєво відрізняється від намірів інших суб'єктів [15, с.16].
У загальному й універсальному вигляді політика - особливий вид людської діяльності, пов'язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної. В літературі є і більш конкретні визначення політики: це сфера діяльності між класами, націями, іншими соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Згідно з поглядами М.Вебера, політика означає надію брати участь у владі або впливати на її розподіл між державами, а також у межах однієї держави - між групами людей. На думку Ж.Френда, це причинно зумовлена, ситуативно змінна за формою та орієнтацією діяльність, яка служить практичній організації суспільства. Він зазначає, що політика дає структури суспільству, форми, створює конвенції, інститути, закони і правила, змінює ситуацію і дозволяє людині адаптуватися в умовах, що змінюються у часі і просторі.
Перелік визначень політики може бути продовжений, але ми зупинимося на визначенні, наведеному у політологічному енциклопедичному словнику за редакцією Ю. Шемшученка та В. Бабкіна: політика - організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, у межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб [16, с.258].
Тепер зробимо деякі узагальнення визначення понять "молодіжна політика" та "державна молодіжна політика" і викладемо їх у нашому розумінні, оскільки дослідники в ці поняття нерідко вкладають не однаковий, а інколи й протилежний зміст.
Не вдаючись до глибокого дослідження історії виникнення термінів "молодіжна політика" та "державна молодіжна політика" й розробки понять, зазначимо, що у нашій країні вони вперше почали використовуватись ще в радянський період партійними органами і пролунали на партійних форумах. Термін "молодіжна політика" серед науковців першою стала вживати у 1986 р. група дослідників НДЦ ВКШ при ЦК ВЛКСМ під керівництвом І. Ільїнського. У розробці основних положень державної молодіжної політикитакож брали активну участь В. Криворученко, Д. Полива, С. Алєщонок, В. Луков, С. Пугинський [1, C.477-531].
І. Ільїнський у своїх роздумах щодо суті поняття "молодіжна політика" прийшов до таких висновків: "Молодіжна політика - це, по-перше, система ідей, теоретичних положень про місце і роль молодого покоління у суспільстві; по-друге, це практична діяльність суб'єктів такої політики - КПРС, Радянської держави, громадських організацій та інших соціальних інститутів - щодо реалізації цих ідей, положень і директив з метою формування і розвитку, реалізації її творчих потенцій в інтересах будівництва нового суспільства" [1, с.584]. І хоча цей висновок був зроблений ще в кінці 80-х років минулого століття, з ним не можна не погодитися концептуально і зараз.
Заслуговуює також на увагу доповнення, яке зробив В. Криворученко: "...Молодіжна політика охоплює всі сфери життєдіяльності молоді, включає в себе всі питання, пов'язані з формуванням і вихованням молоді, охоплює всі процеси соціалізації, всю сукупність ідей щодо місця і ролі молоді у суспільстві та їх реалізацію. Молодіжна політика є сукупністю дій всіх державних і громадських інституцій, проте кожний її суб'єкт, соціальна інституція здійснює її диференційовано у відповідності до своїх потреб і можливостей з урахуванням місцевих умов" [17, с.60].
В Україні на початку 90-х років минулого століття проблемами молодіжної політики почали займатися молоді депутати Верховної Ради України, працівники Міністерства України у справах молоді і спорту, науковці Українського науково-дослідного інституту проблем молоді. У першу чергу це були: А. Матвієнко, А. Толстоухов, В. Борзов, В. Барабаш, О. Яременко, М. Головатий,
В. Плохій, І. Хохлєнков [18,
Loading...

 
 

Цікаве