WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Кримінологія Гендера: дослідження подружнього насильства - Реферат

Кримінологія Гендера: дослідження подружнього насильства - Реферат

сексуального). Крім того, у Великій Британії близько 3% жінок і 0,4% чоловіків щороку зазнають сексуальних нападів. Різних видів домашнього насильства (крім сексуального) між партнерами, починаючи з 16 до 59 років, зазнавали 29% жінок та 17% чоловіків. З 16-річного віку 16,6% жінок були об'єктом певних сексуальних нападів (чоловіки - 2,1%), 4,5% - серйозних сексуальних нападів (чоловіки відповідно 0,5%), 3,6% зґвалтувань (0,4%), менш серйозних сексуальних нападів - 15,3% жінок (1,8% чоловіків). Якщо виключити фінансове та емоційне зловживання, обмежуючи розуміння насилля лише як використання погроз і сили (не сексуального характеру), то, починаючи з 16 років, 21% жінок та 10% чоловіків у Великій Британії були об'єктом домашнього насильства [4, p.8] (такі цифри є досить близькими до результатів КМІСу).
Отже, можна припустити гіпотези, що подружнє насильство і над жінками, і над чоловіками в Україні має латентний характер, а проблема не до кінця усвідомлена. У дисертаційному дослідженні Д. Шинкаренко здійснено крос-культурне порівняння проявів насильства в українських і польських сім'ях (n=473 осіб). Виявилося, що українські чоловіки частіше штовхають, намагаються вдарити, погрожують бійкою та вдаються до неї, а також частіше ігнорують, забороняють чи обмежують дії партнерки, використовують ненормативну лексику та дискредитують дружину. Якщо найбільш поширеною формою поведінки в конфлікті для польських чоловіків є бойкот, то для українців - вербальні образи. Загалом українки частіше, ніж польки відчувають на собі прояви насильства. Разом з тим, українські жінки самі значно більше застосовують образливу поведінку, ніж польки, вдаються до погроз і фізичного насильства [13, с.5-6].
На тенденції підвищення агресивності та криміногенно небезпечних дій жінки у сімейно-побутових конфліктах наголошується у роботі Л. В. Крижни: (вивчено 317 кримінальних справ): якщо за даними раніше проведених кримінологічних досліджень частка осіб жіночої статі, які вчинили злочини у сфері сімейно-побутових відносин, становила 10,0-12,0%, то за результатами вивчення кримінальних справ питома вага таких осіб становить 26,3%, тобто зросла за останні роки більше ніж удвічі [14, с.8]. Цікаво, що завчасно продуманий характер мають 60% убивств, вчинених жінкою, і лише 42%, вчинених чоловіками [6, c.57]. Отже, слід визнати відносно більшу латентність злочинів, які вчинені дружинами проти своїх чоловіків.
Варто наголосити, що в науковій літературі з проблем насильства в сім'ї, особливо вітчизняній, поки що мало зверталаося уваги саме на гендерні особливості конфлікту, тобто на розгляд як чоловічих, так і жіночих ролей. Як правило, розглядалися або загальні передумови домашнього насильства, або кримінологічні риси чоловіка як злочинця і віктимологічні риси жінки як жертви. Визнаючи загалом наявність у нашому суспільстві певних культурних, політичних та економічних утисків жінок, слід звернути увагу на деякі цікаві, криміногенно значимі, феномени обстоювання ними (жінками) своїх прав. У свою чергу Л. Крижна виокремлює дві підгрупи жінок-злочинців. Першій притаманні риси суб'єктивного характеру (неврівноваженість, емоційна нестійкість, розбещеність, аморальні погляди, важко пояснювана дратівливість, надмірно принизливе ставлення до членів сімейно-побутового оточення і т. ін.). Іншу підгрупу складають жінки, які вчинюють злочини за наявності віктимної поведінки потерпілої сторони. Іноді це свідоме провокування, особливо при систематичному вживанні спиртних напоїв, знущаннях, образах, погрозах, інших фактах протиправної поведінки [14, с. 8-9]. Теза про те, що часом чоловіки зумовлюють своїми діями насильство проти себе постає і в інших роботах. У дослідженні Б. Головкіна (вивчення 500 кримінальних справ, проведено по 100 інтерв'ю з чоловіками та жінками, які вчинили злочин, та опитано 120 дільничних інспекторів) розглядається розпачливо-рішучий тип злочинця (питома вага складає 15%; переважно жінки 14-29 років, у більшості випадків одружені), який в силу певних психологічних особливостей у своїй поведінці більше керується почуттями, інтуїцією, нерідко амбіціями. Характерно, що вирішальну роль у переростанні стану розпачу винних у стійку рішучість до вчинення тяжкого злочину відіграє віктимна поведінка потерпілих (тобто чоловіків), які в одних випадках тривалий час знущалися над майбутніми злочинцями, а в інших - вели аморально-дезадаптивний спосіб життя [15, c.7]. Звідси випливає, що частина злочинів, які вчинюють дружини проти своїх чоловіків обумовлена реакцією на неправомірну поведінку останніх.
З огляду на проведений аналіз доцільно зробити наступні висновки та окреслити подальші напрями гендерних досліджень домашнього насильства.
Доволі рідко розглядаються всі аспекти (об'єкти і суб'єкти, види) такого в цілому латентного явища, як подружнє насильство, а саме поняття часто-густо розуміється неоднаково, офіційна статистика є неповною, а емпіричні дані дещо різняться. При вивченні проблеми вживаються різні методи: аналіз кримінальних справ, інтерв'ювання і тестування, обстеження громадської думки. Проаналізований матеріал засвідчив, що в одних випадках і чоловік, і дружина можуть виступати як активна, провокуюча сторона сімейного конфлікту, в інших - власними діями або бездіяльністю (в наслідок соціальних, психологічних або біологічних причин) сприяти вчиненню правопорушень щодо своєї персони або скоювати злочин як відповідь на агресію з боку партнера. Проти дружин у подружньому житті вчинюється більше деліктів, які, до того ж, мають підвищену суспільну небезпеку. Водночас чоловіки меншою мірою порівняно з дружинами схильні визнавати факти насильства проти них та повідомляти про це правоохоронні органи або звертатися по медичну допомогу.
Подальшим напрямом дослідження насильства в сім'ї є поєднання здобутків кримінології та гендерних студій, створення моделі факторів, які призводять до сімейних конфліктів (структура домогосподарства, умови життя, матеріальна задоволеність, соціальний статус, розподіл обов'язків, цінності, стан здоров'я, оточення, виховання, цінності, недоліки комунікації тощо) та її перевірка на емпіричних даних. Подібний аналіз може бути покладений в основу вироблення науково обґрунтованої гендерної політики у сфері профілактики такого роду правопорушень. В цьому контексті є корисним досвід масових соціально-психологічних та віктиміологічних опитувань у розвинених країнах світу, що здійснюються за підтримки держави. Проблема гендерного насильства в Україні потребує вирішення шляхом зміни домінуючих у суспільстві установок, психології і чоловічків, і жінок, чому має сприяти роз'яснювальна робота інститутів соціалізації (дошкільні заклади, школи, освітні та громадські організації) щодо пояснення негативнихгендерних стереотипів, розв'язання суперечностей та захисту прав людини.
Рис. 1. Розподіл кривдників та осіб віктимної поведінки за сімейним статусом
Література:
Кримінологія гендера: дослідження подружнього насильства (А. А. Бова) // Український соціум. - 2004. - № 2 (4). - C.13-20
www.politik.org.ua
Loading...

 
 

Цікаве