WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Диференціація доходів: основні підходи до вивчення в соціології - Реферат

Диференціація доходів: основні підходи до вивчення в соціології - Реферат


o загальні доходи домогосподарства, що включають грошові доходи та вартість спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за винятком матеріальних затрат на її виробництво), в порядку самозаготівель, вартість грошової допомоги і подарованого родичами та іншими особами, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, санаторно-курортних путівок, послуг транспорту та зв'язку;
o сукупні ресурси домогосподарства, які складаються із загальних доходів, використаних заощаджень, приросту в обстежуваному періоді позик, кредитів, боргів, узятих домогосподарством, а також повернених домогосподарству боргів. Цей показник відображає потенційні ресурси домогосподарства.
Показником, що відображає реальний поточний стан матеріального добробуту домогосподарств фахівці Держкомстату називають наявні ресурси домогосподарства, які включають грошові витрати за виключенням аліментів, допомоги родичам та іншим особам, та враховують вартість спожитої в домогосподарстві продукції, отриманої з особистого підсобного господарства (за винятком витрат на її виробництво) в порядку самозаготівель та від інших домогосподарств, суму пільг та субсидій на відшкодування витрат на оплату ЖКП, на придбання палива, атакож суму пільг на оплату санаторно-курортних путівок, послуг міжміського транспорту та зв'язку. В основу розрахунку цього показника покладені дані щодо витрат домогосподарств як більш надійні порівняно з даними щодо доходів, які респонденти схильні занижати.
Взагалі диференціація населення за показником витрат (споживчих, грошових чи сукупних) не виглядає так поляризовано, як за показником доходів (особливо грошових). Тому, аналізуючи диференціацію доходів, слід паралельно вивчати витрати обстежуваних категорій, оскільки тільки зіставлення цих показників (доходів та витрат) може дати об'єктивну картину диференціації респондентів за станом матеріального добробуту.
У радянській літературі як основний показник диференціації доходів використовувався середній заробіток чи середньодушовий дохід соціальних чи професійних груп. Цей показник був зручним для демонстрації зближення рівня життя різних соціальних груп та зростаючої однорідності соціалістичного суспільства. Звичайно, середній дохід дає певні уявлення про міжгрупові відмінності, проте зовсім не відображує диференціацію всередині груп, яка може бути досить значною.
У соціологічних дослідженнях часто для групування респондентів за рівнем доходів використовують методи статистики. Одним з них є вимір диференціації доходів за так званими доходними групами населення: малозабезпечені, середньозабезпечені та високозабезпечені. Межі доходів таких груп визначаються нормативними методами за допомогою розробки споживацьких бюджетів на основі теоретичних уявлень про склад та розміри споживання на рівні мінімуму матеріальної забезпеченості (БММЗ) чи на "раціональному" (високому) рівні (РСБ).
Всеросійський центр вивчення рівня життя (ВЦУЖ) у моніторингу "Доходи та рівень життя населення"8 використовує, поряд з іншими, вищеописану методику вивчення диференціації доходів населення. Виділяються такі доходні групи: "бідні" - з доходом нижче одного прожиткового мінімуму (ПМ); "малозабезпечені" - з доходом від одного до двох ПМ (що приблизно відповідає рівню МСБ - мінімального споживчого бюджету, під яким мається на увазі бюджет, що дозволяє на мінімально необхідному рівні задовольняти потреби людини в харчуванні й придбанні більш широкого набору та з довшими строками служби непродовольчих товарів і послуг, ніж у складі прожиткового мінімуму, та забезпечує відновлювальний рівень споживання); "відносно забезпечені (середні)" - з доходом від двох ПМ до БВД (під бюджетом високого достатку мається на увазі такий бюджет, що дозволяє задовольняти раціональні фізичні й духовні потреби та забезпечувати зростання споживання, що розвивається); "забезпечені та багаті" - з доходом вище БВД. На основі такого підходу вираховується коефіцієнт спрямованості процесу стратифікації населення за нормативним стандартом споживання відповідно до ПМ. Розглядається співвідношення чисельності "бідних" та чисельності "забезпечених" на 1000 чоловік населення. Якщо цей коефіцієнт більше одиниці, то це свідчить про переважання бідності (в моніторингу ВЦУЖ наводяться такі значення цього коефіцієнта в Росії: 1998 рік - 1,84, 1999 - уже 2,6 раза). Такий підхід дозволяє певною мірою достовірно визначити різницю в доходах усього населення та окремих груп. Його слабким місцем є довільність меж мінімального та "раціонального" споживання.
При вивченні диференціації доходів та становища різних доходних груп часто користуються відносними межами бідності чи забезпеченості, які можуть вираховуватися як частка від середнього значення доходів або засновуватися на встановленій державою межі малозабезпеченості тощо. Наприклад, проводячи аналіз бідності в Україні для виділення частки дуже бідних домогосподарств у всій сукупності опитаних домогосподарств, дослідники Київського міжнародного інституту соціології9 виділяють відносну межу бідності, яка становить 40% від середньої величини середньодушового споживання домогосподарств.
Для вивчення нерівномірності розподілу населення за рівнем матеріального добробуту в статистиці користуються методом групувань, за яким домогосподарства (населення) розподіляються в порядку зростання середньодушових (особистих) показників доходів (витрат) на квінтилі, децилі або по інтервалах доходів (витрат). Квінтилі або децилі розподілу ділять упорядковану (ранжовану за зростанням розміру ознаки, наприклад, за розміром середньодушових доходів) на однакові за чисельністю групи. Квінтильний розподіл ділить обстежену сукупність на 5 рівних за чисельністю груп (по 20% опитаних чи обстежених у кожній), децильний на 10 (по 10%). Порівняння груп з найвищими та найнижчими доходами дає уявлення про існуючу диференціацію матеріальних благ, зокрема доходів у суспільстві.
Найбільш поширені міри диференціації в межах цього підходу:
o децильний коефіцієнт (kd) - відношення рівнів доходів, вище та нижче яких розташовані по 10 % респондентів;
o коефіцієнт фондів - співвідношення сумарних доходів (витрат) населення в першому та останньому децилях.
Ці коефіцієнти зручно використовувати для відстеження процесів соціального розшарування, їх
Loading...

 
 

Цікаве