WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України - Реферат

Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України - Реферат

обрядів, а також розвиток національного мистецтва і творчості. Не набагато більше половини респондентів (54%) указали на першочерговість відродження релігії. Менше всього учасники опитування виділяють важливість орієнтації на сучасну західну культуру. Через шість років у проекті "Ставлення до глобалізму" серед різних аспектів української культури і традицій найбільш важливими для респондентів були традиційний тип сімейних стосунків і українська мова.
За рівнем підтримки важливості того чи іншого заходу, який є важливим для відродження культури в Україні, в названих проектах лідирують респонденти з Західного регіону (Галичини), в той час як показник мінімальної підтримки варіюється по різних регіонах. Той факт, що в Західному регіоні значна частина опитаних підтримує важливість розвитку національного мистецтва й одночасно з цим орієнтацію на сучасну західну культуру можна пояснити впливом української діаспори з Заходу, чимало представників якої є вихідцями саме з цього регіону України.
Аналіз фактора національності на артикуляцію важливості окремих заходів для відродження культури зафіксував у згаданих опитуваннях наступні тенденції. Національність респондента позначається насамперед на орієнтації на сучасну західну культуру і ставленні до мови. Серед респондентів української національності відзначена більш висока артикуляція цих заходів порівняно з опитаними російської національності (значимість розходжень на одновідсотковому рівні). У свою чергу серед росіян більше уваги приділяється питанню зміцнення сім'ї (значимість на п'ятивідсотковому рівні). Щодо інших заходів - вплив фактора національності не зафіксовано.
Як показують результати опитувань у рамках згаданих двох проектів, вік респондентів практично не впливає на оцінку важливості для відродження культури таких заходів як відродження релігії, розвиток національного мистецтва і творчості і на зміцнення ролі родини. У той же час, зі збільшенням віку опитаних збільшується їхня підтримка важливості відродження народних звичаїв і обрядів, а також відродження мови. І навпаки, зі збільшенням віку респондентів знижується їхня підтримка орієнтації на сучасну західну культуру. Цю закономірність можна пояснити консерватизмом старших вікових когорт, особливо щодо збереження звичаїв, тоді як молодь до 35 років є основним адресатом західної маскультури (різні музичні напрямки, відеопродукція, західний стиль моди).
Культурні процеси в поліетнічному середовищі можуть набувати різних форм. Іноді відбувається консервація ізольованих культурних середовищ і їхнє взаємне відчуження. Найчастіше більш сильна і більш престижна культура асимілює іншу, знесилену. Обидві ці моделі не сприяють взаєморозумінню культур-груп країни. Небезпека конфлікту істотно знижується, коли між носіями різних культур відбувається так звана акультурація: взаємодіючи, різні культури засвоюють риси одна одної, одночасно зберігаючи власну ідентичність. Одностороння акультурація неминуче переростає в асиміляцію, тоді як взаємна дає кожній культурі новий імпульс розвитку.
В Україні, при всій важливості культурного відродження всіх етнічних груп, у центрі культурного процесу неминуче постає взаємопроникнення двох культур - української і російської. Крім того, що з ними ідентифікують себе дві найбільш численні групи населення, вони рекрутували чимало представників інших етносів (зокрема, українські болгари переважно русофоби, а поляки - українофоби). Таким чином, інтерференції між українською і російською культурами можуть увібрати практично всі етнічні групи України.
Чи можна на сьогодні констатувати україно-російську акультурацію в Україні? На це питання важко відповісти однозначно. З одного боку, на побутовому рівні дійсно виникла і не поступається своїми позиціями маргінальна культура, прикметною рисою якої є мовне змішання ("суржик"). З іншого боку, на рівні елітарних прикладів інтелектуали з обох сторін стурбовані не стільки взаємним збагаченням культур, скільки збереженням їхньої самобутності і надання їм пріоритетних позицій.
Окремо варто сказати про стереотип єдиного культурного простору, який ніби-то існував у період СРСР і тепер утрачений.
Такий простір дійсно існував. Він був спроектований по вертикалі, рух у ньому був переважно однобічним - з московського центра в національні периферії (зворотний не міг дорівнювати йому за інтенсивністю), потоки між національними периферіями проходили через Москву. У цьому почасти історично, але більшою мірою політично сформованому просторі, держава генерувала напругу уніфікації з метою створити в історичній перспективі єдиний радянський народ і єдину радянську культуру, яка поглинула б національні. Крім цього, радянський культурний простір був драматично ізольованим від світового. Однак і в межах цього спотвореного простору національні культури завдяки життєздатності іпоступкам, на які змушена була йти держава, піклуючись про певний інтелектуальний потенціал і дієздатність суспільства, зуміли досягти досить високого рівня взаємодії та обміну.
Для процесу відродження культури в незалежній Україні вихід не у відновленні спотвореного радянського "культурного простору", а в тому, щоб будувати в Україні новий, розгорнутий у всі сторони світу. У ньому надбання російської культури будуть важливим фактором інтелектуального й естетичного життя в Україні, але не денаціоналізації, оскільки вже не будуть вимагати самоідентифікації з ними. Ряд культурологів прогнозують поступове скорочення домінування російської культури - як завдяки збільшенню потенціалу і впливу української національної культури, так і через засвоєння інших культур. Разом з тим, певна частина українських громадян різних національностей збережуть російську культурну орієнтацію і будуть творити російську культуру в Україні.
Незважаючи на трагічні сторінки розвитку культури в Україні, її відродження доцільно спрямувати не шляхом "перечитування уроків національної історії", не орієнтуватися на обслуговування ідеології національно-державного "самостійництва", а спрямувати цей процес шляхом пошуку самої себе у власних автентичних рамках.
Критерії етнічної ідентифікації
Етнічна ідентифікація особистості розглядається дослідниками як "..процес становлення, формування, усвідомлення і підтримки етнічної самосвідомості. Вона охоплює просторову структуру у вигляді різноманітних відносин, а також еволюцію, зміну цих відносин у часі" [6, С. 79].
Особливості, що відрізняють етнічну ідентифікацію особистості від інших форм самовизначення особистості можна передати за допомогою поняття "самосвідомість". Останнє означає з'ясування особистістю для самої себе певних своїх рис, якостей, що були властиві їй і раніше, але були предметом власної рефлексії, пізнання, уваги. Особистість не вибирає собі національність серед інших національностей, а всього лише з'ясовує, уточнює свої особисті характеристики і співвідносить їх з характеристиками етнічної спільноти. Це, власне, і є найважливіший момент того явища, який називають етнічною ідентифікацією.
При етнічній самоідентифікації в особистості з'являється й існує віра в спільність мови, способу життя, традицій, історії, території. Як відзначає Н. Шульга, "підставою для виникнення віри в єдність членів групи виступає помічена в одноплемінників із дня в день повторюваність у звичках, перевагах, моделях поведінки " [6, с. 81].
У сучасних умовах етнічна самоідентифікація особистості відбувається, головним чином, через мову, що знаходить підтвердження в численних масових опитуваннях. Серед критеріїв етнічної ідентифікації в проекті "Ставлення до глобалізму" респондентами однозначно виділяється важливість знання мови, своєї культури й історії, тоді як
Loading...

 
 

Цікаве