WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України - Реферат

Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України - Реферат

проголошення незалежності, під впливом негативного соціально-економічного чинника лише кожний четвертий підтримував
незалежність України [5, с.46-47].
Поступове полыпшення економічної ситуації сприяло збільшенню прихильників державної незалежності. Так, у 2001 р. понад 56% респондентів висловили готовність у випадку референдуму підтвердити свій вибір на користь державної незалежності України3.
Стрибок до космополітичної ідентифікації, бажання стати громадянином світу залишається на останньому місці, причому порівняно з першим опитуванням кількість таких респондентів скоротилась фактично вдвічі.
Наведені в таблиці 1 дані фіксують також окремі регіональні відмінності. Так, у першому опитуванні локальна самоідентифікація була найпоширенішою серед мешканців двох регіонів - Південно-Західного (Закарпаття і Буковина) та АР Крим. У свою чергу, в другому опитуванні цей різновид просторово-територіальної самоідентифікації набув поширення насамперед серед опитаних в Північно-Західному та Північно-Східному регіонах.
За цей же проміжок часу рівень національної самоідентифікацїї зріс передусім серед респондентів Південно-Західного регіону та Західного регіону (Галичини). Привертає до себе увагу і факт збільшення цієї частки опитаних на Сході (Донбасі), Центрі та в АР Крим. Поряд із цим, серед киян за останні чотири роки збільшилась кількість тих, хто ідентифікує себе в першу чергу з мешканцями столиці.
І нарешті, основна частка радянських людей припадає на учасників опитування в АР Крим і Донбасі, що значною мірою пов'язане з історичним минулим цих регіонів, включно з історією їхнього входження до складу української держави.
Сприйняття подій національної історії
Детермінантою етнічної ідентифікації може бути спільність позицій стосовно подій історичного минулого. Сприйняття минулого формує погляд на майбутнє і тому є набором інструментів колективних дій і стратегічного потенціалу територіальної спільноти. Автори колективної монографії з проблем формування регіонів у постсоціалістичній Європі трактують історію як "скарбницю" або "контейнер" символів, які можна забувати, або заново активізувати чи реконструювати, а також надавати їм нової форми в комунікаційній взаємодії [9, р. ЗЗ].
Як свідчить проведене за участю автора загальнонаціональне дослідження [Стегній О., Чурілов М. К.,1998], переважна більшість громадян України артикулює важливість знання культури та історії для етнічної ідентифікації людини. Проте ставлення до подій національної історії України має свою особливість.
Історія України зазнала фактичної ревізії, що мала назву "відновлення історичної правди", після проголошення її незалежності. Зокрема, в Україні були перевидані підручники для загальноосвітніх середніх шкіл. Ті історичні персоналії, які в радянський період були оголошені "націоналістами" або взагалі "зрадниками" інтересів українського народу, отримали нове, часто-густо якісно протилежне тлумачення. Ця обставина об'єктивно ускладнюння аналіз ставлення опитаних до подій української історії.
Разом з тим, ставлення до найважливіших подій національної історії дозволяє, з одного боку, простежити рівень історичної пам'яті, а з іншого - виявити вплив оцінки історичної події на сучасні політичні орієнтації респондентів.
Історична пам'ять як різновид соціальної пам'яті містить у концентрованій формі різноманітний досвід людей, їхні оцінки минулих подій, які відображаються у певній реакції громадської думки на зовнішній об'єкт. "Символічний капітал" правомірно розглядати як "запас знань та символів" поширених у суспільстві або соціальній групі. Символічні ресурси накопичуються в ході історії і можуть бути матеріалізовані в дискурсах та колективних діях стосовно значимих знаків, у сприйнятті певних історичних подій, міфах і викладанні фактів, концепціях, світогляді та теоретичних конструкціях.
При цьому слід пам'ятати, що історичне пізнання так чи інакше виявляється наближеним до політичної організації суспільства й тому викликає необхідність врахування небезпеки міфологізації історичної свідомості.
У певних політичних колах України, як правило - ультраправого штибу, ставлення до подій національної історії розглядається як свого роду показник етнічної самосвідомості. Проте останнє має зовнішній, а не внутрішній характер і з цієї причини не може бути віднесене до явища самоідентифікації. Це поняття не має широкого вжитку у повсякденній свідомості, а належить до ідеологічних засобів впливу на національну свідомість. Йдеться про поділ українців на "малоросів" (походить від історичної назви України в період її перебування у складі Російської імперії) та "свідомих українців".
Включені до інструментарію історичні події можна хпронологічно поділити на три категорії.
Перша категорія охоплює хронологічні рамки XVII ст., тобто період, коли відбувалася активна боротьба українського народу за його звільнення від польського покріпачення.
На Переяслівській Раді 1654 р. був юридично оформлений союз України з Росією, підписаний українською стороною з надією на рівноправні відносини та допомогу в боротьбі за звільнення від польського панування. Проте цим сподіванням згодом не судилося збутися через фактичну ліквідацію зародків української державності з боку Росії. Це принциповий момент, оскільки прихильники реанімації СРСР нагадують про волевиявлення українського народу 1654 р., не вказуючи на справжні причини укладення цього союзу для України [3; 4].
До другої категорії відноситься період встановлення Радянської влади, початок якій поклала Жовтнева революція 1917 р., або з точки зору окремих істориків, Жовтневий переворот.
Третя категорія охоплює період новітньої історії. Мова йде про розпад Радянського Союзу та проголошення державної незалежності України.
Для отримання індексу оцінки історичних подій використовувалась порядкова трибальна шкала, де 1 бал означає негативне ставлення, 2 бали - байдуже і 3 бали -позитивне.
Простежити динаміку ставлення населення України до історичних подій у регіональному розрізі дозволяють дані дослідницького проекту "Регіони в Україні: динаміка, рухи і політика" [5, с.50] та результати загальнонаціонального опитування Інституту соціології НАНУ "Українське суспільство - 2004".
Одразу жзауважимо, що в обох опитуваннях мали місце відмінності щодо розміру вибіркової сукупності та методу збору емпіричної соціологічної інформації (відповідно стандартизоване інтерв'ю та роздаткове анкетування). Однак, в обох випадках використовувалась аналогічна шкала та формулювання запитання, що дозволяє говорити про коректність порівняння не стільки абсолютних числових показників, скільки тенденцій такого ставлення. З метою збільшення вибіркової сукупності для порівняльного аналізу всі респонденти, відповідно до місця свого постійного проживання, були поділені на чотири макрорегіони.
Наведені в таблиці дані дозволяють говорити про існування двох закономірностей. По-перше, більшість історичних подій, які стосуються становлення української державності мають найбільш високий індекс позитивної оцінки в Західному макрорегіоні. Цей індекс має значимість розходжень з більшістю інших регіонів України на однопроцентному рівні. По-друге, найбільш виражене негативне ставлення до історичних подій, що стосується становлення української державності, характерне для опитаних Сходу і Півдня.
Отримані дані свідчать про те, що на характер ставлення респондента до історичної події впливає фактор національності і мови спілкування в родині.
Зокрема, респонденти російської національності в цілому більш негативно оцінюють історичні персоналії і події, пов'язані з боротьбою українського народу за свою державність.
Loading...

 
 

Цікаве