WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України - Реферат

Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України - Реферат


Реферат на тему:
Динаміка просторово-територіальної самоідентифікації населення України
Соціологічний фокус дослідження ідентифікації формується за рахунок виокремлення тих соціально-культурних детермінант, які визначають процес групової солідарності. Соціальний зміст, вимірювання дистанцій на рівні референтних груп або спільнот детермінує ідентифікацію. Найближче актуальне оточення, вважає В. Ядов [7], сприяє активізації у людини ситуативних передумов до соціальної дії. Узагальнення таких установок дозволяє орієнтуватися вже в типових ситуаціях за умови розвитку корпоративно-солідарної поведінки. У свою чергу, ідентифікація Із соціальними сукупностями на рівні вищих диспозицій особистості, системи цінностей, ідеалів формує стратегію прилучення до масового соціального руху.
Послідовні операції співвіднесення себе із своїм населеним пунктом, регіоном постійного проживання, народом, країною загалом стимулюють повільне й поступове ускладнення ідентифікаційних процесів.
Процес ідентифікації особистості має два чинники - зовнішній та внутрішній. У нашому випадку обмежимося аналізом зовнішнього чинника, пов'язаного з самовіднесенням до певної просторово-територіальної спільноти.
Шлях особистості до просторово-територіальної спільноти включає такі віхи: пошук цієї спільноти, спираючись на яку особистість набуває впевненості; усвідомлення себе як її частинки, тобто інтеграція з "ми"; формування почуттів належності до спільноти, солідарності з нею; інтеріоризацію групових ідеалів, цінностей, інтересів, потреб, цілей, норм; формування почуття відповідальності особистості перед спільнотою.
Аналіз просторово-територіальної ідентифікації дозволяє виявити рівень ідентифікації індивіда з певним масштабом просторово-територіальної спільноти; визначити самоідентифікацію індивіда як соціального актора в межах тієї чи тієї просторо-територіальної спільноти.
Швидкий розпад СРСР як єдиної держави призвів до необхідності державної реідентифікації людей і формування нової громадянської свідомості, яка пов'язана з появою новостворених незалежних держав. Представники нових діаспор, що виникли, постали перед вибором чи то прийняти статус громадян, які належать до національних меншин, чи то іммігрувати на "історичну батьківщину".
1 грудня 1991 р. 9/10 населення України висловилися за незалежність і суверенітет своєї країни. З точки зору соціолога це означає, що "переважна більшість неоднозначно заявила про свою політичну волю: розлучитися з попередньою інституційною ідентичністю, тобто громадянською належністю до держави СРСР, і здобути нову ідентичність з новою ж державою - Україною" [2, с.72]. Проте ідентичність з державою значною мірою визначається відповідним культурним ресурсом, накопиченим у ході історії та "соціальним капіталом", під яким розуміють такі риси соціальної організації як довіра, норми, мережі, які можуть поліпшити ефективність життєдіяльності суспільства шляхом сприяння координованим діям [8].
Тому в перші роки незалежності в Україні виявив себе конфлікт між старою та новою громадянськими ідентифікаціями, який зафіксували соціологічні дослідження того часу, проведені Інститутом соціології НАНУ за національною репрезентативною вибіркою. Зокрема, у 1994 р. 34% респондентів ідентифікували себе з населенням України і 17% з населенням колишнього Радянського Союзу, а понад третина опитаних мали локальну ідентифікацію - з населенням регіону, області або свого населеного пункту [1, с.19-20].
Однак і після дванадцяти років незалежності в Україні продовжують існувати стара і нова громадянська ідентичності. Зокрема, у 2004 р. 41% респондентів ідентифікував себе з населенням України, а 11% знов-таки з населенням неіснуючої держави - СРСР. Понад третину опитаних, як і раніше, мали локальну ідентифікацію (табл. 1).
Особистість, розглянута крізь систему зв'язків та відносин із спільнотами, постає як сукупність взаємопов'язаних ідентитетів1, які впливають один на одного, тобто як сукупність визначень себе через віднесення до різних спільнот.
Ідентитети особистості розгортаються в соціальному просторі по горизонталі та вертикалі. У даному випадку йдеться про вертикальний ідентитет, який формується в рамках просторово-територіальної сфери в різних за рівнем спільнотах. Тому просторово-територіальна ідентифікація може бути розглянута по вертикалі по висхідній: від локального населеного пункту, де постійно проживає людина, до макроідентифікації з "громадянином світу".
Для виявлення просторово-територіальної ідентифікації у наших дослідженнях респондентам пропонувалася семибальна шкала, на якій 1- це перший локальний рівень (населений пункт), а 7 макрорівень (громадянин світу). Всі градації шкали були згруповані в чотири основних рівні ідентифікації.
Локальний включає ідентифікацію зі своїм населеним пунктом або регіоном, що є цілком логічним, враховуючи специфіку розуміння респондентами поняття "регіон". Національний рівень включає ідентифікацію з громадянами України та представниками свого етносу/нації, а пострадянський відповідно з населенням колишнього Радянського Союзу. І нарешті транснаціональний рівень об'єднав тих, хто ідентифікував себе з громадянами Європи та світу.
В сучасному постмодерному світі особистість входить у нову систему координат самовизначення й самоідентифікації. Внаслідок активної взаємодії різних культур людина за допомогою масової інформації ідентифікує себе не тільки із спільнотами "тут" і "тепер", але також включається в глобальну систему соціального простору.
Аналіз позиції "громадянин світу" цікавий і з іншої причини. З одного боку, вибір цієї позиції може тлумачитися як міра усвідомлення людиною своєї свободи внаслідок зруйнування "залізної завіси" закритої радянської системи, її тотального контролю, як і прагнення до пізнання досягнень світової культури. З іншого боку, вибір цієї позиції може також свідчити про нехтування національними досягненнями, цінностями, про порушення міжгенераційних зв'язків і традицій.
В таблиці 1 наведені результати двох національних опитувань в рамках моніторингу Інституту соціології НАНУ "Українське суспільство"2.
В сучасному дискурсі домінують такі актуальні поняття, як "інтернаціоналізація" та "глобалізація". У громадських дебатах у Східній та Західній Європі набувають дедалі більшого значення міжнародні координати суспільної орієнтації та політики. При цьому забувається той факт, що зазначена орієнтація в обох частинах Європи є поглядом насамперед еліти. Дім, у якому населення почуває себе затишно і в якому добре орієнтується, значною мірою залишається саме внутрішнім простором.
В Україні належність до регіону або до нації є домінуючим простором соціального досвіду, орієнтації та емоційного зв'язку. Звертає на себе увагу той факт, що за останні чотири роки рівень локальної самоідентифікації помітно зменшився, а національної, навпаки, зріс.
Належність до колишнього Радянського Союзу є лише для небагатьох простором, з якимвони емоційно ідентифікують себе. Однак за вказаний проміжок часу загальна чисельність цієї категорії респондентів не тільки не скоротилась, але й певним чином зросла.
Проголошення в преамбулі Конституції СРСР 1977 року виникнення нової історичної спільноти людей - радянського народу мало потужну ідеологічну підтримку радянської тоталітарної машини й залишило своє коріння у масовій свідомості. Тому зараз, образно кажучи, Радянського Союзу вже немає, а радянські люди продовжують існувати.
Результати соціологічних опитувань показують, що політична воля до здобуття нової ідентичності у багатьох пересічних українців була детермінована економічним чинником. Навесні 1996 р., тобто п'ять років після
Loading...

 
 

Цікаве