WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Державне управління як галузь соціальної науки та освіти - Реферат

Державне управління як галузь соціальної науки та освіти - Реферат

інституціалізований процес, за допомогою якого забезпечуються внутрішні та зовнішні аспекти реалізації державного суверенітету [4, р. 179]. У дослідження цього поняття вагомий внесок зробив відомий фахівець у галузі конституційного права, суддя Конституційного Суду України В. М. Шаповал. Наступні чотири абзаци статті базуються вирішальною мірою на його положеннях і узагальненнях [6, с. 282-294].
У масштабі окремих країн категорія "система органів державної влади" відображає форму держави, елементами якої є форма державного правління (спосіб організації влади, зумовлений принципами взаємовідносин вищих органів держави) та форма державного устрою (спосіб організації державної влади, що визначається характером взаємовідносин держави як цілого і її складових частин). Основними сучасними типами форм державного правління виступають президентська, парламентська та змішана форми правління. Теорії й практиці сучасного конституціоналізму відомі федеративна та унітарна форми державного устрою.
Головними ознаками президентської форми правління є: 1) дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг; 2) обрання президента на загальних виборах; 3) поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; 4) формування уряду президентом лише за обмеженої участі парламенту; 5) відсутність політичної відповідальності уряду (кабінету) перед парламентом;
6) відсутність права глави держави на розпуск парламенту; 7) відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами членів уряду, які б і несли за них відповідальність.
Головними ознаками парламентської форми правління є: 1) здійснення повноважень глави держави (президента, монарха) і глави уряду різними особами; 2) обмеженість владних повноважень глави держави і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави; 3) формування уряду парламентом за участі глави держави, яка в багатьох випадках є майже номінальною; 4) формальна політична відповідальність уряду (колективна та індивідуальна) перед парламентом; 5) право глави держави розпустити парламент, здійснення якого зазвичай ефективно контролює уряд; 6) контрасигнування актів глави держави главою уряду та (або) відповідним міністром.
Коли вживають термін "змішана форма правління", то йдеться про парламентсько-президентські та президентсько-парламентські республіки. Їх типовою ознакою є сполучення рис президентської та парламентської республік. Як і в президентській республіці, главу держави обирають на загальних виборах, іноді він наділений значними повноваженнями в сфері виконавчої влади чи навіть фактично очолює її. З іншого боку, як і в парламентській республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд у цілому, що несуть політичну відповідальність перед колегіальним представницьким органом. Змішані республіканські форми правління досить поширені; зокрема, в Європі вони є в Австрії, Болгарії, Ірландії, Ісландії, Македонії, Польщі, Румунії, Словенії, Фінляндії, Франції, Хорватії. До змішаної форми правління тяжіє й більшість країн, що утворилися на теренах колишнього СРСР. Саме вона склалася й функціонує в незалежній Україні.
Що стосується місцевих органів влади (англ. "local governments"), то вони визначаються як електорально відповідальні політичні одиниці нижчого рівня з обмеженою автономією, які забезпечують можливості вибору та участі для громадян і впливають на природний та соціальний характер географічного району [7, рр. 1295-1296]. Головна відмінність закордонної практики від вітчизняної полягає в тому, що зарубіжні системи місцевого управління є самоврядними за своєю сутністю, самоврядування становить їх основу, тоді як в Україні на рівні областей та районів вочевидь більш впливовими є місцеві адміністрації, що входять до загальнодержавної системи органів виконавчої влади і не перебувають в істотній залежності від населення відповідних територій. На моє глибоке переконання, одним із найважливіших кроків у напрямку демократизації політичної системи України має бути послідовне включення місцевих адміністрацій у систему самоврядування, що передбачає, зокрема, вибори голів адміністрацій населенням областей та районів і збільшення ступеня їхньої підконтрольності місцевим радам.
Регіональні органи влади (англ. "regional governments") у світовій науці та практиці державного управління звичайно трактують як специфічний різновид місцевих органів влади. У всьому світі спостерігається потужний рух за посилення регіональних чи окружних (англ. "county") влад. За останні двадцять років цілковито нові системи регіональних виборних органів влади були створені в Бельгії, Іспанії, Італії, Португалії та Франції, окружні органи влади зміцнились у Великобританії, Данії, Німеччині, Норвегії та Швеції. Підкреслюється, що ці органи влади являють собою не просто поєднання менших за розміром місцевих одиниць, а окрему "середню" сферу прийняття рішень та адміністрування, яка діє на рівні між меншими за розміром "партисипативними" одиницями й центральними органами державної влади [7, р. 1298]. Подібно до місцевих (у вузькому сенсі), регіональні органи влади покликані забезпечувати життєдіяльність і розвиток місцевих територіальних громад. Базовим різновидом регіональних влад є обласні (провінційні) органи влади. Останнім часом у країнах Європейського Союзу та інших суспільствах розвинутої демократії спостерігається інтенсивна регіоналізація сфери державного управління.
Сучасний розвиток регіональної складової державного управління слід розглядати насамперед у контексті процесу децентралізації - переміщення влади від центру, чия юрисдикція є порівняно великою, до центру чи комплексу центрів із меншою юрисдикцією. Хоча термінологія різних авторів неминуче відрізняється, все ж більшість із них виокремлює дві головні форми децентралізації: більшою мірою політичну ("деволюцію") і меншою мірою адміністративну ("деконцентрацію"). Зазначається, що деволюція обов'язково знаходить відображення в законодавстві, котре часто закріплюється конституційно, як у федеративних системах. Одначе ті федерації, які виникли шляхом угоди про централізацію між раніше незалежними суб'єктами, - а таких більшість, - точніше описувати як нецентралізовані держави. Водночас основні субнаціональні урядові одиниці - провінції (області) - мають конституційний захист, принаймні частковий, проти довільних політичних рішень центральних органів влади та, оскільки вони захищені подібним чином, часто також зосереджують значні політичні ресурси [8, р. 633].
Останнім часом у країнах Європейського Союзу, вступ до якого розглядається як стратегічна мета України, в інших суспільствахрозвинутої демократії та провідних державах світу спостерігається інтенсивна регіоналізація сфери державного управління. Вона проявляється, зокрема, у виникненні такої нової форми державного устрою, як "регіональна держава" (англ. "regional state"). Найважливішими ознаками останньої виступають:
1) деволюція законодавчої компетенції, яка означає наявність певної категорії питань, законодавче вирішення котрих здійснюється регіонами самостійно;
2) загальні прямі вибори регіональної ради (законодавчого
Loading...

 
 

Цікаве