WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Державне управління як галузь соціальної науки та освіти - Реферат

Державне управління як галузь соціальної науки та освіти - Реферат


Реферат на тему:
Державне управління як галузь соціальної науки та освіти
З проголошенням курсу на ринкову перебудову економіки підвищену - й цілком слушно - увагу і в науці, і в освіті, і в соціальній практиці, і в повсякденному житті громадян України стали приділяти управлінню бізнесовими справами. Та чи є розвиток саме цього управління достатньою передумовою успіху в справі всебічної й докорінної суспільної трансформації? Відповідь на це запитання має бути однозначно негативною. Ефективне розв'язання приватних проблем за найрозвинутішого ринкового господарювання все одно аж ніяк не означає, що автоматично вирішуватимуться далеко складніші проблеми функціонування й розвитку суспільства. Відповідні типи управління являють собою, так би мовити, різні жанри. Цю обставину в одному зі своїх віршів дуже вдало відобразив російський поет Юрій Кузнєцов:
Фомка - изрядный хозяин двора,
Но не державы.
Досвід людства переконує, що треба спеціально готувати й "господарів держави", розвивати відповідну галузь науки та освіти і - зокрема шляхом створення й удосконалення академічного підгрунтя - державне управління як сферу творчої, високоінтелектуальної праці. Цій темі і присвячена дана стаття.
Основні категорії державного
управління
Мені вже доводилося зазначати, що наукова галузь, яка охоплює комплекс державно-управлінських дисциплін, у певному розумінні досягла зрілості наприкінці минулого століття. Проміжні підсумки за більш ніж сто років її розвитку в світі підбито в чотиритомній "Міжнародній енциклопедії державної політики та управління", опублікованій у 1998 р. [1]. Головний редактор цього етапного видання - професор Дж. Шафріц (Shafritz) із університету Піттсбурга (США), а так званими "редакторами-консультантами" були визначні фахівці - професор Д. Розенблум (Rosenbloom) із Американського університету в Вашингтоні (США) та професор І. В. Расселл (Russell) із університету Монаш у Мельбурні (Австралія). До інтернаціонального колективу редакторів входили, зокрема, А. Аль-Халаф
(Al-Khalaf) з Інституту державного управління в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія), Г. Букерт (Bouckaert) із Католицького університету Лувена (Бельгія), П. Фут (Foot) із Королівського військово-морського коледжу в Грінвічі (Велика Британія), хоча чисельно переважали представники США. Остання обставина зумовлюється увагою, що приділяється питанням державного управління в цій країні, та науковим внеском американців у відповідну наукову галузь.
Сама категорія "державне управління" (англ. "public administration"; у США як синонім іноді використовується термін "public affairs") застосовується науковцями для позначення двох взаємозв'язаних понять: 1) сектора зайнятості, ініціатив і видів діяльності, що стосуються формулювання й упровадження управлінської політики за допомогою державних та громадських програм і менеджменту відповідних організацій та діяльності; 2) академічної галузі, що займається вивченням, удосконаленням і підготовкою кадрів сфери діяльності, окресленої в пункті 1 [2, р. 1782]. Вважаю, що точніше зміст категорії відобразив би варіант перекладу "суспільне управління" або ж "управління суспільством (громадськими, суспільними справами)". Однак в Україні вкорінився варіант "державне управління", який я й використовуватиму надалі, пам'ятаючи водночас про зміст поняття. А втім, поза сумнівом, ключову роль у керуванні суспільством відіграє саме система органів державної влади. Притаманним цій сфері способом організації діяльності виступає бюрократія.
До речі, елементом шкідливого спадку радянської епохи є сприйняття слова "бюрократія" майже як лайки. Насправді цим терміном у сучасній соціальній науці позначається спосіб керування, властивий як приватному (або "бізнесовому") управлінню відносно великими організаціями, так і державному управлінню. Сьогоднішнє розуміння цього поняття пов'язується насамперед з теоретичними напрацюваннями класика соціології М. Вебера.
Згідно з сучасною інтерпретацією Веберівської концепції, бюрократія є одним з найважливіших проявів усебічного процесу раціоналізації суспільного життя й має наступні характеристики:
1) регулярна діяльність, необхідна для функціонування організації, вважається за офіційні обов'язки; існує чіткий поділ праці з високим ступенем спеціалізації;
2) ієрархія, що передбачає контроль і нагляд за кожною ланкою нижчого рівня з боку ланки вищого рівня, причому кожен працівник відповідає перед своїм керівником як за власні дії, так і за дії підлеглих;
3) операції та роботи скеровуються узгодженим комплексом правил для специфічних ситуацій або завдань, щоб забезпечити єдність;
4) офіційні особи в бюрократичних організаціях виконують свої завдання безсторонньо, без упередження чи фаворитизму;
5) зайнятість базується на офіційно засвідченій кваліфікації, а працівники захищені від безпідставного звільнення;
6) здійснюється запис усіх справ і трансакцій (операцій, що проводяться) [3, р. 98].
Подібна організаційна модель виглядає вельми привабливо. Такої - раціональної - бюрократії в нашому суспільстві, й зокрема в державному управлінні, не те що не забагато, а, навпаки, замало, її вочевидь не вистачає. Одним із гасел дня нинішнього для України може бути: "Більше бюрократії за Максом Вебером!"
Треба пояснити також деякі інші поняття, що зустрілися в першому абзаці моєї статті, зокрема терміна "управлінська політика" (англ. "policy", "policies"). Його використовують для позначення елемента власне управлінської діяльності, який відображає рішення чи напрям дій, обрані з-поміж альтернатив; набір взаємопов'язаних і послідовних цілей, планів і правил вирішення завдань; чіткий комплекс переваг і планів, опрацьований задля того, щоб зробити результати прийняття низки майбутніх рішень більш передбачуваними та послідовними [4, р. 313]. Предметом державного управління виступає державна, суспільна управлінська політика; подібно до цього, загальноприйнятим є й термін "бізнесова політика".
Розрізняють наступні типи державної управлінської політики:
1) розподільна політика, яка полягає в наданні великомасштабних послуг чи вигід певним категоріям або групам населення;
2) перерозподільна політика, яка передбачає свідомі зусилля держави з перерозподілу багатства, доходів, власності чи прав між широкими класами або групами населення;
3) регуляторна політика, яка висуває обмеження стосовно свободи діяти для суб'єктів галузі, що підлягає регулюванню;
4) саморегуляційна (або дерегуляційна) політика, яка являє собою варіацію регулювання, що дозволяє суб'єктам регульованої сфери використовувати зміни в політиці як засоби захисту чи задоволення власних економічних інтересів;
5) приватизація, або політика укладання контрактів із приватними фірмами, яка впроваджує ринкові, підприємницькі чи "орієнтовані на отримання прибутку" підходи [5, рр. 346-348].
Трьома рівнями здійснення державної управлінської політики виступають програми,проекти та індивідуальне виконання.
Також згадане на початку статті поняття системи органів державної влади (англ. "government") стосується інституційної організації політичної влади в межах певної території. У англомовних джерелах цим терміном позначається й
Loading...

 
 

Цікаве