WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї - Реферат

Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї - Реферат

спілкування зі своїми дітьми, рідними, близькими. Колись було простіше. За давньою традицією сімейному та родинному спілкуванню присвячувались усі святі неділеньки і ціла вервечка народних свят. У дні, вільні від роботи, коли на задній план відходили щоденні турботи, люди дбали про своє духовне збагачення, і це була відповідна філософія сімейного дозвілля. Пригадаємо деякі з них:
"На святий вечір батько кликав мороза на кутю, ховався за стіл і запитував, чи діти його бачать, а ті відповідали, що ні, щоб і на наступний рік стіл був багатим. Мати квохтала, діти цяпали, затамувавши подих, дивились куди похилиться свічка, дмухали на лаву, щоб духа якого не придушити, мекаючи, бекаючи, збирали по долівці горіхи та монети, а батьки куйовдили їм волос'ячко, щоб ягнятка, телятка були вухаті і волохаті" [4] .
Отже, в ігровій родинній формі передавались моральні установки, принципи, яким надавалось емоційне, образне, театралізоване забарвлення, а не навчання і протест.
Так, на вербну неділю пробуджували діток освяченою вербою, примовляючи: "Не я б'ю, верба б'є, будь сильним, як вода, здоровим, як верба, багатим, як земля, вже недалечко червоне яєчко..." І цілий білий тиждень минав у піднесеному чеканні червоного яєчка, писанки, паски. А чого не начуєшся в дитинстві, поки ненька коло свічки вимальовує писанку. Під час цієї святої справи говорили тихцем, майже пошепки, діти і дорослі були викупані, причесані, переодягнені в чистий одяг, і хтось обов'язково пригадував, що за народним повір'ям світ існуватиме доти, доки люди писатимуть писанки [6]. А від себе додамо: доки існуватиме свято, радість спілкування, задушевні хвилини, доти батьки і діти відчуватимуть себе чимось єдиним, прекрасним і святим.
Слова святість, святий і свято - одного кореня. Свято для душі, радість в домі - це те, на чому тримається сім'я, особливо в наш час. Саме під час такого спілкування дітьми засвоюються основи моральності, духовності і милосердя. Так, на свято Колодія, перед Великим постом, всі, хто був у сварці, замирювались і просили вибачення одне в одного. Особливо задушевно проходило взаємне прощення між батьками і дітьми.
Дітки зізнавались батькам у всіх своїх провинах і просили пробачення за скоєне, за непослух та вередки. Про яку б провину не чули батьки, вони не мали права гримати на дітей, докоряти їм. Єдиною відповіддю сину чи доньці було: "Хай тебе Бог простить" і поцілунок на знак примирення. Батьки й собі просили пробачення у діток за свої провини перед ними, і діти великодушно прощали та цілували батька й неньку. Скільки ніжності було в таких поцілунках, каяття і примирення. З дитячих душ спадав тягар невикритих провин і наставала радість прощення, і цю радість дарували батьки [10].
На жаль, в сучасному житті ця традиція викорінена. Ось що нам треба відновлювати на сучасній основі, на рівні пізнавальному і обрядовому, вводити в побут.
Чи можна повернути втрачене, а саме ту радість родинного або колективного співпереживання під час проведення обрядових дій, свят? Чи вони назавжди відійшли в минуле? На ці запитання дасть відповідь час, а позитивною чи негативною вона буде - залежить саме від нашого покоління.
Усе сімейне життя в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі означали певні етапи життя людини і окремі стадії розвитку сім'ї.
Це дає усвідомлення часу, його плинності. Людина напівсвідомо відчуває рух часу і своє місце в ньому. Він матеріалізується лише через подібні сімейні свята, родинні події. Людина може сприймати тільки матеріалізовані події, а час матеріалізується у святі.
Відповідно до природного циклу існування людини склався і комплекс сімейних обрядів: родильні, весільні, поховальні й поминальні. З розвитком раціональних знань сенс заборонних магічних обрядів поступово втрачався, а ритуальні дії перетворилися на одну з традиційних розваг народу. Водночас з появою нових обрядових дій і символічних ритуалів старі й надалі зберігалися, однак їхній зміст поступово змінювався. Так склався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс. Ця закономірність особливо рельєфно простежується в родильній обрядовості, що пояснюється надзвичайною делікатністю самого факту народження дитини, котре, до речі, було й основною умовою визначення закономірності сім'ї. Згідно зі звичаєвим правом сім'я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти.
Обряди, пов'язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родильні, післяродові та соціалізуючі - прилучення новонародженого до роду, сім'ї, колективу. Цикл родинної обрядовості складався з таких обрядів: народини, ім'янаречення, очищення, обрання кумів, хрестини, пострижини тощо. Починалися родильні обряди із запрошення баби-повитухи. Запрошував її чоловік породіллі, який ішов до повитухи з хлібом. Великого значення надавали першій купелі, і не тільки з гігієнічних міркувань, а й з оберегових. Адже вода, за народними уявленнями, символізувала силу та чистоту. Щоб дитина росла здоровою, використовували освячені трави та квіти. Скупану дитину обсушували біля палаючої печі, що знов-таки диктувалося не тільки вимогами гігієни, а й давніми звичаями: прилучення до домашнього вогнища та роду [9].
Давній звичай ім'янаречення пов'язувався з переконанням, що влучно обране гарне ім'я має сприяти щастю та добробуту немовляти. Він не тільки був елементом національного дозвілля, а й відтворював норми моралі та звичаєвого права. Серед українців інститут кумівства був особливо розвинений: куми шанувалися нарівні з близькими родичами. Для похресника вони були другими батьками, оскількипіклувалися його долею, виховували, допомагали у скрутну годину.
Створенню сім'ї у народі завжди надавалося надзвичайно велике значення. Відповідно до цього визначалася і весільна обрядність - своєрідна урочиста драма, що супроводжувалася іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята. У структурі весільної обрядності відображено народну мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.
Певною мірою пережитком матріархату можна вважати особливу роль матері у весільних дійствах. Адже, по суті, мати вирішувала, чи видавати дочку заміж, чи ні, і "заправляла" весіллям.
Українська весільна обрядність поділялася на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Своєю чергою, кожен із циклів складався з окремих обрядів. Починалося все із сватання, коли посланці від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Увесь складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши літо чи то два... парубок до дівчини батька й матері посилав старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних, коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку" [5]. Бували, проте, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. Тоді вона повертала старостам принесений ними хліб або дарувала молодому гарбуза. У разі успішного сватання через певний час відбувалися умовини (оглядини, домовини) - знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували черговий сімейно-дозвіллєвий захід - заручини як своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодого приходили батьки і родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху - руку хлопця і перев'язував їх рушником. Потім молода перев'язувала старостів
Loading...

 
 

Цікаве