WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї - Реферат

Інтеграція родинних традицій, свят і обрядів у форми культурогенної життєдіяльності сучасної сім’ї - Реферат

не можна претендувати на свою оцінку як вихованої, інтелігентної і цивілізованої, зрештою, людини" [11]. У такий спосіб трансформуються та інтегруються родинно-національні традиції, обряди і звичаї з сучасними їх аналогами та способами передачі окремого дійства в новітні форми і методи культурогенної життєдіяльності сім'ї, яка базується здебільшого на засадах прагматизму та раціоналізму, запліднюється давніми духовними ідеями українських традицій, звичаїв і обрядів.
Дослідженню трансформації та інтеграції родинно-виховних і шлюбно-сімейних відносин важливого значення надавали М. Максимович,
М. Квітка-Основ'яненко, М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, В. Милорадович, М. Рильський та інші. Об'єктом дослідження були переважно весільно-шлюбні обряди, взаємини чоловіка й дружини, виховання дітей у сім'ї. Варто зазначити, що різноманітні звичаї і традиції вчені-етнографи, письменники оцінювали виходячи з тогочасних досягнень світової культури та знань про людину, її розвиток і суспільне призначення. Вони високо цінували демократичні традиції рівноправ'я, поваги й духовної єдності подружжя. Здебільшого поцінування сім'ї й виховання в ній дітей ґрунтувалося на основах християнської моралі та давніх, ще дохристиянських, віруваннях, традиціях і обрядах. Наприклад, визначальною умовою шлюбу в українців завжди була взаємна любов молодят. Уже саме звучання староукраїнською мовою слова "шлюб" як "слюб" вказує на добру волю й душевну злагоду подружжя. Ці важливі положення духовних основ української родини трансформовано в законодавчі акти про шлюб і сім'ю в Україні.
Важливою інтеграційною основою давньої української родинно-сімейної культури виступала релігія. До традиційних дійств української сім'ї, як уже зазначалося, долучалися християнські обряди хрещення дітей, вінчання тих, хто бере шлюб, поминання померлих рідних тощо.
Як бачимо, традиції, звичаї та обряди - це та висока поезія, без якої душа дитини не може повноцінно сформуватися, розкритися, дати багаті плоди доброти, людинолюбства, розуміння складних проблем людського суспільства. У дитинстві й підлітковому віці діти сприймають багато народних традицій ще не усвідомлено, в ігровій діяльності, що сприяє легкості й безпосередності їх засвоєння. В цьому й полягає особлива роль народних традицій, за допомогою яких значною мірою формується особистість людини. Це водночас є змістом, умовою і формою як національного, так і загальнолюдського виховання. Адже особливості національного виховання можна передати лише змістом і засобами національного, що надає оригінальності й неповторності у формуванні особистості дитини.
У наш час ця проблема потребує уваги. Одначе, обстоюючи відродження національних традицій, легко впасти в крайність, обмежити себе й своїх дітей, освіту й виховання звуженим світом власних егоїстичних потреб та інтересів. І навпаки, нехтуючи національним, історією, культурою й традиціями рідного народу, прагнучи всесвітньої універсалізації людини під машкарою інтернаціоналізму чи так званих загальнолюдських цінностей, можна втратити і батьківщину, і себе як особистість. Бо, як писав видатний російський філософ М.Бердяєв, який народився і багато років жив в Україні, знав настрої, інтереси, звичаї і традиції українського народу: "Національність є позитивним збагаченням буття, і за неї треба боротися, як за цінність. Національна єдність глибша від єдності класів, партій і всіх родів. Кожна людина, кожен народ може найліпше самоствердитися в атмосфері національної кругової поруки. І великий самообман - бажати творити всупереч національності" [2].
За своєю структурою свята та обряди - це не тільки форма дозвілля. В них закодовано всі найосновніші етнопсихічні, психологічні й етнічні генограми. Засвоюючи їх з раннього віку, людина формує не тільки стереотипні дійства, а й світоглядні структури. Народний досвід виробив цілу систему таких кодових форм. Їхні початки закладено ще в колискових піснях. Тут елементи і поетичного світогляду, і шанобливе ставлення до людини та природи, першоабетка математичного мислення, поважання праці, лицарства, працелюбства, історичного родоводу.
Мужніючи, обрядова структура відповідно нарощувала й духовний потенціал. Кожна вікова група мала чітко вивершене дійство, за допомогою якого формувалися світоглядні символи і моральні потенції індивіда зокрема, і колективу в цілому. Звідси, отже, та висока месіанська роль історичної традиційності нашого народу.
Якщо через обрядовість у побутове життя міцно входили і закріплювалися традиції, то обряди, своєю чергою, формувалися за допомогою свят. Саме їм належить пріоритет у всій системі духовного життя. Будь-яке свято не існувало саме по собі; воно обростало багатьма допоміжними дійствами. Візьмемо, для прикладу, різдвяно-новорічну святковість. З нею безпосередньо ув'язуються колядки і щедрівки, вертепні та маланкові вистави, засівання збіжжям осель, обряди з кутею, дідухом, романтичні ворожіння тощо. Чи, скажімо, великодні дні. Вони опоетизували дійства з виготовленням крашанок та писанок; під цю пору вперше починали водити весняні хороводи. Зі святом Купала пов'язані обряди очищення вогнем та водою, оспівування літепла тощо.
Практично будь-яке свято мало свою, характерну лише для нього, обрядову структуру. В грудневому циклі, коли в селян, особливо молоді, було вдосталь вільного часу, відповідно опрактиковано і найбільше свят: Андрія з романтичною калитою, Варвари з пирхунами, Миколи з почастунками дітвори, Наума - покровителя науки і знань, а отже, й обряду, пов'язаного з початком навчання, тощо. Відтак кожне свято мало своє обрядове тло, що надавало йому оригінальності й неповторності. Свята не тільки акумулювали втрачені обряди, а й регулювали циклічність, були своєрідною календарною структурою духовного життя людини, його етнокодом [10].
Хоч би яким важким було повсякдення, саме за допомогою народних і родинних свят народ самоочищався, возвеличувався і налаштовувався на оптимістичну хвилю. У святковій структурі якнайдовше зберігається етнічне коріння нації, від якого постійно відгалужуються усе нові й нові пагінці самооновлення, а отже і самозбереження.
Важливу роль у виробленні культури і духовного життя відіграють сімейні традиції. Вони підтримуються не юридичними актами, а силою суспільної думки. Багато з них,удосконалюючись, стають правилами, нормами, важливими прискорювачами суспільного прогресу.
Традиції кожної сім'ї мають свої особливості. Добрі традиції згуртовують сім'ю, дають змогу зберегти ті зерна розумного, доброго, вічного, завдяки яким життя стає цікавішим і кориснішим.
Значна робота нині проводиться з відродження народних звичаїв, обрядів, повернення традиційних свят, проте вона більше стосується зовнішніх ознак, атрибутики. Як повернути святам їхню сутність - радість спілкування, співпереживання? Адже саме щирість, задушевність і зворушливість спілкування були найбільшою цінністю у всі часи. Згадаймо хоча б деякі народні пісні. В тузі за покійною ненькою дочка промовляє: "Можна змалювати і очі, і брови - та не намалюєш щирої розмови"; голуб сумує за голубкою: "Хоч пір'ячко те, та не той пушок, а як затуркоче - не той голосок"; чи козак каже до дівчини: "А я з сестрою всю ніч простояв, не та розмова, що із тобою" [7].
А чи вміємо ми спілкуватися зі своїми рідними, а надто з молодшими сім'ями? Чи приносить їм радість таке спілкування; чи не зводиться воно, бува, до набридливих повчань одних і зухвалого протесту інших? Так, це й справді проблема, адже нині життя таке тривожне та напружене в переважної більшості сімей, що не завжди батьки мають добрий настрій для довірливого
Loading...

 
 

Цікаве