WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаСоціологія → Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації - Реферат

Інститут поліції: минуле і сучасне в соціологічній інтерпретації - Реферат

не могла сполучатися з новими домінантними інститутами демократичної Росії. Тимчасовий урядне знайшов іншого виходу як перейменувати інститут на "міліцію". Одночасно відбулася реорганізація й прихід до установ нових людей, зміна керівництва. Слово "міліція" не було вдалим еквівалентом, бо етимологічно воно сполучається з поняттям війська. "Міліція" (лат. militia - військо, miles - воїн) у Середні віки означало загони нерегулярного війська, які складалися з озброєного ополчення. Інституціоналізація міліції відбувалася наступним чином: Тимчасовий уряд в Петрограді видав постанову "Про заснування міліції" (17 квітня 1917 р.), де міліція визначалась як виконавчий орган державної влади на місцях, який перебував у безпосередньому віданні земських та міських громадських управлінь. У міліції запроваджувалися такі посади: начальник міліції та його помічники, дільничні начальники міліції та їхні помічники, старші міліціонери і міліціонери. Важливо підкреслити, що організаційно інститут підлягав децентралізації. Отже, практично справами міліції в Україні переймалася влада на місцях і Генеральне Секретарство (виконавчий орган Центральної Ради в Києві). Паралельно цього ж року в Україні почало створюватися так зване Вільне козацтво як громадська організація на місцях. Фактично козацтво виконувало функцію добровільної міліції. Цей громадський рух охопив Київщину, Волинь, Херсонщину, Полтавщину, Чернігівщину. Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва в липні 1917 р. представляв 60.000 осіб, він відбувся у Чигирині (стародавня гетьманська столиця), де отаманом було обрано генерала Павла Скоропадського.
Інститут поліції мусив пристосовуватися до ідеологічних течій, політичних програм, провідних інституцій. Ось чому за короткий термін в Україні кілька разів відбувалися зміни його назви, урядами видавалися численні законодавчі акти, постанови, відозви, універсали, якими різні влади намагалися впорядкувати поліцейську діяльність. Відразу після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського намітилися зміни і в цій галузі. 2 травня 1918 р. у газеті "Голос Києва" з'явилося повідомлення про розробку закону щодо передачі органів міліції до Міністерства внутрішніх справ і перейменування її в державну варту. 9 серпня 1918 р. було ухвалено закон "Про статут Української державної варти". Законом встановлювалося три види діяльності - загальна, оперативно-розшукова, інформаторська. Після падіння режиму гетьмана нова влада знову реанімувала назву "міліція". Рада міністрів УНР видала закон "Про скасування інституту державної варти й сформування народної міліції" (4 січня 1919 р.). Але в Україні тривала російська навала, Директорія не контролювала всієї території України: на півночі російські більшовики створювали власні органи влади, а на півдні теж саме, але на власний лад, робила Добровольча армія, яку очолював А. Денікін. В решті решт перемогу отримали більшовики, які створили "робітничо-селянську міліцію". Положення про робітничо-селянську міліцію було затверджено Радою Народних Комісарів УСРР 14 вересня 1920 р. [8].
Як ми бачимо, кожна влада намагалася якнайшвидше започаткувати власний інститут поліції, бо від нього залежало і самоствердження влади, й наведення порядку на підконтрольній території. Показовим був процес інституціоналізації сучасного інституту української міліції. Закон, яким визначається поліцейська діяльність в незалежній Україні, було ухвалено Верховною Радою 20 грудня 1990 р. - ще до здобуття формальної незалежності. Закон України "Про міліцію" визначає статус української міліції, завдання, принципи діяльності, правову базу, організацію, систему підпорядкування тощо. Україна уникнула хаосу й невизначеності, які супроводжують радикальні суспільні зміни, завдяки тому, що кожний суттєвий крок вперед легітимізувався зусиллями Верховної Ради й виконавчих органів, зокрема, інститут міліції трансформувався таким чином, що не було жодного дня, аби поліцейська діяльність переривалася і міліціонери зникали з вулиць міст України та не виконували службові завдання [9].
1970-1980 рр. були переломними в історії західних поліцій. З одного боку, відбулася їх професіоналізація, в практиці політики успішно використовувалися останні досягнення науки, криміналістики, сучасні технічні засоби, а з іншого, - громадськість гостро критикувала поліцейські установи. Накопичувалося загальне невдоволення поліцією, рівень довіри до інституту був мінімальним. Об'єктами критики було наступне:
- віддаленість і відчуженість від населення;
- закритість, "непрозорість" діяльності та внутрішніх процесів;
- застосування незаконного насильства, факти тортур;
- корупція;
- приховування важливої інформації від громадськості, "лакування" показників і звітів;
- нездатність ефективно боротися з організованою злочинністю і забезпечити громадську безпеку.
Далекоглядні поліцейські начальники та спеціалісти з організації поліцейської діяльності також відчували потреби у змінах. Для цього були об'єктивні підстави. Соціологи підрахували, що тільки третина повідомлень, телефонних дзвінків у поліцію стосувалася безпосередньо злочинів, усе інше - різних проблем, занепокоєнь, вимог тощо. Поліція залишалася фактично єдиною службою, яка цілодобово, незважаючи на час відпусток, свята й вихідні надавала населенню допомогу в різних критичних ситуаціях: починаючи з передчасних пологів, вгамування буйних алкоголіків і наркоманів, сімейних сварок та бійок до захисту від небезпечних злочинців.
Зближення з населенням стає новою ідеологією поліцейської діяльності. В 90-і рр. ХХ ст. в західних державах активно розвивалася соціальна функція поліції. Праця поліцейських починає розглядатися як надання соціальних послуг населенню на основі контрактних відносин з громадами. Деякі теоретики нової філософії поліцейської діяльності прирівнюють поліцейських соціальних працівників, а діяльність поліцейських визначають як "секретну соціальну роботу". Вона має два аспекти: у кримінальному відношенні це означає спирання на населення в боротьбі зі злочинністю, широкі профілактичні заходи в місцях проживання із залученням активістів, громадських структур, сімей; в більш широкому аспекті - різні форми соціальної роботи з населенням, вирішення нагальних місцевих проблем, допомога в різних ситуаціях, коли люди звертаються до поліції. В таблиці 1 подано порівняння структурних особливостей інституту поліції до і після початку змін, яке належить американським авторам [10, с. 8]. Треба зазначити, що інституційні зміни на Заході виявилися доволі ефективними з точки зору ставлення населення до поліції: сьогодні рейтинг правоохоронців в очах населення є як ніколи високим.
Інститут української поліції в цілому знаходиться на щабель нижче, міліція власне опановує стадію професійного росту, яка була характерною для західних поліцій у повоєнні часи. Усі вади поліції, що перераховані вище, присутні і в Україні. Характерною рисою української міліції, що дісталася у
Loading...

 
 

Цікаве